ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 серпня 2026 року справа № 380/14780/25 м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/14780/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні розміру підвищення пенсії у зв`язку зі змінами прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність та виплаті ОСОБА_1 50% підвищення мінімальної пенсії за віком, згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 30.08.2012 та у нарахуванні розміру підвищення пенсії у зв`язку зі змінами розміру мінімальної заробітної плати згідно з п. 2 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2018, та виплати компенсації за не виплачену пенсію згідно з п.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період від 30.08.2012 по червень 2025, включно;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, починаючи з 30.08.2012 донарахувати підвищення пенсії, з врахуванням змін з підвищенням пенсії у зв`язку з зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та виплатити ОСОБА_1 50% підвищення мінімальної пенсії за віком, ( п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»), а починаючи з 01.01.2018 донарахувати і виплатити підвищення пенсії з врахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати згідно з п .2 ст.28.3акону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» , а також виплатити компенсацію втрати частини доходів за невиплачену пенсію згідно з п.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що разом становить 191419 грн, за період від 30.08.2012 по червень 2025, включно.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 30.08.2012 ОСОБА_1 повинно було нараховувати і виплачувати підвищення пенсії в розмірі передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком . А з 01.01.2018 підвищення пенсії повинно було проводитись відповідно до п.2 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
У квітні 2019 позивачу було виплачено частину заборгованості у розмірі 3142 грн, та у жовтні 2023р- 36 878,17 грн.
До квітня 2023 щомісячне підвищення пенсії згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50-% мінімальної пенсії за віком ГУПФУ у Львівській обл. не проводилось. Починаючи з квітня 2023 ГУПФУ у Львівській обл. підвищило пенсію у розмірі 422 грн.
На звернення позивача від 27.02.25 про неправильне нарахування підвищення пенсії, до Головного управління Пенсійного фонду України надіслано повідомлення 5332- 4918Т-52/8-1300/25 про те, що станом на 28.02.2022 ПФУ України повністю виконало рішення суду по нарахуванні та виплаті пенсії. А на звернення від 21.03.2025 у листі від 07.04.2025 вказано, що за рішенням Личаківського районного суду від 21.01 2013 розмір підвищення пенсії реабілітованим особам становить 422 грн, а у постанові суду відсутні зобов`язання щодо подальших перерахунків розміру підвищення у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Позивач вважає такі твердження не вірними, оскільки мінімальна пенсія за віком за період від 30.08.2012 до 01.01.2025 змінювалась 18 разів від 844 грн до 2363 грн, а мінімальна заробітна плата за період з 01.01.2018 по 01.04.2024 зросла від 3723 грн до 8000 грн.
Личаківським управлінням Пенсійного фонду України 31.10.2012р. було видано розпорядження 181305 про щомісячне підвищення мені, ОСОБА_1 пенсії відповідно до н. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у сумі: - з 30,08.2012р - 422гр, з 01.10.2012 - 428грн, з 01.12.2012р. -442грн, з 01.01.2013р - 447 грн. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року зобов`язало Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області проводити нарахування розміру підвищення пенсії з 01.01.2018 згідно з п.2 ст.28 Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплату компенсації за невиплачене підвищення пенсії за період з 30.08.2012 згідно з п.2 ст. 46 цього ж закону.
У жовтні 2023 розмір підвищення пенсії становив 6700грн х 0,4 х 0,5 -1340 грн (п.2 ст.28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), а не 422 грн, як стверджує відповідач.
Виплата належного підвищення пенсії з 30.08.2012 по 28.02.22 відповідно до законів України та рішень судів не проводилась 114 місяців. Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет на 2023р» та п.2 ст.28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії становив 6700 грн х 0.4 =2680 грн, відповідно підвищення пенсії становив 2680 грн х 0,5% = 1340 грн. Через те розмір виплати заборгованості по підвищенню пенсії станом на 28.10.2023 становив - 1340 грн х114 міс.=152 760 грн -3142 грн = 149 618 грн, а не 36 878,17 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2013 у справі № 2- а/463/46/13 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова щодо невиплати з 30.08.2012 позивачу ОСОБА_1 надбавки до пенсії, як реабілітованому громадянину, в розмірі розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління здійснити призначення надбавки до пенсії і проводити відповідні виплати позивачу ОСОБА_1 , як реабілітованому громадянину, в розмірі передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком починаючи з 30.08.2012. Ухвалою Львівського Апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013 апеляційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в Личаківському районі м. Львова залишено без задоволення, а постанову Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2013 у справі № 2-а/463/46/13 - без змін.
На виконання постанови Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2013 № 2а/463/4613 ОСОБА_1 нараховано надбавку до пенсії як реабілітованій особі з 30.08.2012 з урахуванням виплачених сум в розмірі передбаченому до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 (Закон 1058).
Як вже зазначалось, мінімальна пенсія - 2012 визначалася в Україні Законом «Про держбюджет на 2012 рік» і становила 844 грн. Відповідно до рішення суду, позивачу ОСОБА_1 , як реабілітованій особі належить - 50% мінімальної пенсії за віком, тобто - 422 грн. Ця сума є сталою та незмінною.
Тобто, ОСОБА_1 встановлено підвищення до пенсії, згідно рішення суду, репресованим особам, в подальшому реабілітованим, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», перерахунок якого у зв`язку зі змінами прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не передбачено рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2013 у справі № 2-а/463/46/13 за позовом ОСОБА_1 .
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 24.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівській області як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2013 у справі № 2-а/463/46/13 зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова здійснити призначення надбавки до пенсії і проводити відповідні виплати позивачу ОСОБА_1 , як реабілітованому громадянину, в розмірі, передбаченому п. «г» ст.. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 30.08.2012.
26.11.2021 позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії з 01.01.2018 відповідно до п. «г» ст.77 та перерахунок стажу відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також позивач просив виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.
Листом №1300-5305-8/119020 від 24.12.2021 відповідач повідомив, що на виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області у квітні 2019 проведено виплату боргу в розмірі 3143,00 грн., в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2018 № 649. Також повідомив, що проводяться нарахування щомісячної доплати до пенсії після набрання рішенням суду законної сили.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 у справі 380/4332/22 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 50% підвищення мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2018 та виплати компенсації за порушення строків виплати пенсії за період з 30.08.2012 по день її фактичної виплати.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нараховування та виплату ОСОБА_1 50% підвищення мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.2 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2018 та виплатити компенсацію втрати частини доходів за не виплачену пенсію за період з 30.08.2012 по день її фактичної виплати.
Позивач звернувся з заявою від 21.03.2025 до відповідача у якій просив виплатити належну йому заборгованість по пенсії, а також провести відповідні зміни по щомісячному нарахуванню розміру підвищення мінімальної пенсії відповідно до закону України «Про пенсійне забезпечення», ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про державний бюджет» та рішень судів від 21.01.2013 та 10.05.2022.
Відповідач листом від 07.04.2025 №7480-7143/Т-52/8-1300/25 повідомив, що на виконання постанови Личаківського районного суду м.Львова від 21.01.2013 у справі №2а/463/4613 з 30.08.2012 нараховано підвищення до пенсії як реабілітованій особі з урахуванням виплачених сум в розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону 1788 із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону 1058.
Згідно рішення суду розмір підвищення репресованим особам, в подальшому реабілітованим, становить 422,00 грн.
В постанові Личаківського районного суду м.Львова від 21.01.2013 у справі №2а/463/4613 відсутні зобов`язання щодо подальших перерахунків розміру підвищення у зв`язку із зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи дії відповідача такими, що порушують право позивача на отримання належних йому коштів, звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За вимогами ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами 2-4 ст. 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Позивач наголошує, що у межах даної справи оспорюються дії відповідача щодо нарахованої пенсії на виконання постанови Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2013 у справі №2а/463/4613 та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 у справі 380/4332/22, яку і просить позивач стягнути в межах розглядуваної справи.
Суд зауважує, що визначення (формулювання) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви, є диспозитивним правом позивача, за змістом якого кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд. При цьому з матеріалів справи не встановлено, що відповідач відмовляв у виплаті нарахованої пенсії, а навпаки, відповідач вказує, що така сума нарахована ГУ ПФ України у Львівській області та буде виплачена позивачу за наявності відповідного цільового фінансування з Державного бюджету України відповідно до черговості виплат на виконання судового рішення.
Аналізуючи зміст позовних вимог та обставини справи, суд доходить висновку, що між сторонами фактично виник спір щодо належності, правильності та повноти виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області раніше ухвалених та набравших законної сили судових рішень - постанови Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2013 у справі № 2-а/463/46/13 та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 у справі № 380/4332/22.
Суд підкреслює, що правовий режим, спосіб, порядок призначення та безпосередній механізм визначення розміру виплати надбавки позивачу як реабілітованій особі, а також усі без винятку спірні періоди (починаючи з 30.08.2012 та з 01.01.2018) вже були предметом детального правового дослідження та оцінки судами у вказаних справах. Як встановлення самого права на підвищення, так і алгоритм його розрахунку (із застосуванням норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») були чітко сформульовані та визначені в мотивувальних і резолютивних частинах зазначених судових рішень, які є обов`язковими до виконання на всій території України.
За наведених обставин, непогодження позивача з правильністю проведеного відповідачем нарахування та виплати сум на виконання судових рішень свідчить про наявність спору саме на стадії виконання рішення суду. Подання нового адміністративного позову з вимогами про повторне зобов`язання відповідача провести нарахування за ті самі періоди та з тих самих підстав не є належним способом захисту порушеного права, оскільки перевірка відповідності дій суб`єкта владних повноважень вимогам раніше ухвалених судових рішень підлягає здійсненню виключно в порядку судового контролю за їх виконанням, передбаченому статтями 382, 383 КАС України
З урахуванням того, що питання нарахування та виплати позивачу підвищення пенсії як реабілітованій особі повністю охоплюється судовими рішеннями у справах № 2-а/463/46/13 та № 380/4332/22 в частині невиплати заборгованості та належить до предмета їх виконання, заявлений у цій справі позов у частині вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні й виплаті підвищення пенсії за період з 30.08.2012 по червень 2025 року та зобов`язання донарахувати і виплатити вказане підвищення у розмірі 191 419,00 грн фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання відповідачем судових рішень в інших справах, які набрали законної сили.
Суд зауважує, що процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що спеціальні норми Кодексу адміністративного судочинства України (ст. ст. 382, 383) мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в такій справі.
Суд враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити ст. 1291 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18, від 28.02.2023 у справі № 260/1898/22, від 16.03.2023 у справі № 640/12697/21, від 30.11.2023 у справі № 420/6135/22, від 30.01.2024 по справі №320/19014/23 адміністративне провадження № К/990/36544/23, яка підлягає врахуванню судом під час розгляду даної справи. На даний час аналогічна позиція Верховного Суду є незмінною, зокрема, викладена Верховним Судом в постанові від 19.09.2024 по справі №400/3650/24 адміністративне провадження № К/990/28721/24.
При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремих судових рішень у інших справах, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17.
При цьому, питання щодо встановлення чи зміни способу або порядку виконання рішення суду врегульовані ст. 378 КАС України.
Ухвалюючи рішення, суд керується ст. 246 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. 139 КАС України з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили згідно із КАС України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 КАС України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Суддя Гавдик Зіновій Володимирович