Справа № 420/1823/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), в якій позивач просить суд, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023 по 2024 роки, 40 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023 по 2024 роки, 40 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби, з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2026 рік;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2026 рік виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.
Стислий виклад позиції позивача.
Представник позивача, з покликанням на фактичні обставини справи, зазначає, що відповідно до наказу №21 від 21 січня 2026 року командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, підполковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби 21 січня 2026 року.
У відповідності до означеного наказу, позивачу наказано виплатити, зокрема:
грошову компенсацію за невикористані 35 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік; за невикористані 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік; за невикористані 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік; за невикористані 20 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік;
компенсацію за 14 календарних невикористаних днів додаткової відпустки;
одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за 02 місяці, але не менш, як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Натомість, як вказано у позові з покликанням на нормативно-правові акти, позивач вважає, що має право на виплату таких видів грошового забезпечення:
компенсацію за 28 календарних невикористаних днів додаткової відпустки за 2023-2024 роки;
одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби (18 років 01 місяць 28. днів).
Окрім того, як стверджує позивач, відповідач не врахував період попередньої служби позивача: 17 років 10 місяців 21 день, а тому, на переконання позивача, останній має право на виплату компенсації за невикористані календарних дні щорічної основної відпустки:
за 2022 рік - 40 днів замість 35 як розраховано відповідачем;
за 2023 рік - 10 днів замість 05 як розраховано відповідачем;
за 2024 рік - 10 днів замість 05 як розраховано відповідачем.
Позивач також вважає, що має на виплату компенсації за невикористані календарних дні щорічної основної відпустки за 2026 рік.
Представник позивача зазначає, що неврахування відповідачем розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого мав позивач відповідно до законодавства України на день звільнення з військової служби під час розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій призвело до виплати такої компенсації у неправильному розмірі, що свідчить про наявність з боку відповідача протиправної бездіяльності.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Представник Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що позивач дійсно проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України з 14 жовтня 2025 року до 21 січня 2026 року.
Представник відповідача вказує, що ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 25 вересня 2025 року справа №168/881/25 провадження №1-кп/168/94/25 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.
В тексті відзиву на позовну заяву вказано, що позивача було зобов`язано не пізніше 72 годин з`явитись до військової частини НОМЕР_1 НГУ для продовження проходження військової служби. У свою чергу, військову частину НОМЕР_1 НГУ було зобов`язано поновити ОСОБА_1 на військовій службі, що й було виконано та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.10.2025 №302 підполковника ОСОБА_1 , який прибув після самовільного залишення Військової частини НОМЕР_2 (Волинська область) відповідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.10.2025 №186 о/с прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації з 14 жовтня 2025 року та призначено на посаду командира стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 НГУ.
За твердженням представника відповідача, відповідно ч. 6 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» продовжено військову службу, поновлено пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Крім цього, представник відповідача вказує, що під час проходження військової службу у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_1 контракт не укладав, а відповідно його статус військовослужбовця, який прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації з 14 жовтня 2025 року, не змінився, а також в подальшому, а саме відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.01.2026 №21, позивача виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення та звільнено з військової служби у запас Збройних сил України за сімейними обставинами на підставі пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», тобто як мобілізований.
Також представник відповідача зазначає, що позивач до здійснення самовільного залишення військової служби 16 травня 2025 року проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, що підтверджується наданими до суду копіями контракту від 25.07.2022 та контракту від 25.07.2023, у день здійснення самовільного залишення ним військової частин НОМЕР_2 контракт був автоматично розірваний, тобто припинив діяти.
Як вказує представник відповідача, відповідно наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.11.2025 №1339-ОС виключено ОСОБА_1 зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, а також зазначено, що період з 16 травня 2025 року по 13 жовтня 2025 року не зараховувати до строку військової служби, вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
З урахуванням вищенаведеного, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Процесуальні дії.
Ухвалою від 02.02.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для надання заяв по суті, витребував з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ):
докази проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) (копії наказів про зарахування до списків та виключення зі списків, тощо);
інформацію про розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошового забезпечення із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення, зокрема, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023 по 2024 роки, 40 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2026 рік, із обов`язковим зазначенням інформації з якого розміру прожиткового мінімуму вони були розраховані;
інформацію про наявність у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) статусу розпорядника бюджетних коштів або перебування на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині;
усі наявні докази, що стосуються позовних вимог, стосовно Рапорту ОСОБА_1 про звільнення від 04.12.2025 року та Рапорту ОСОБА_1 про перерахунок та виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні від 21.01.2026 року.
Витребувані судом докази частково надані відповідачем до суду разом з відзивом на позовну заяву 16.02.2026.
Ухвалою від 05.06.2026 суд витребував в порядку ст.80 КАС України:
у НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_5 ):
докази проходження військової служби за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) у період з 24.07.2024 до 15.05.2025 із наданням копій відповідних наказів, контрактів, тощо та повідомленням щодо проходження військової служби за призовом під час мобілізації або за контрактом;
докази продовження (копії відповідних наказів щодо продовження) або розірвання Контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу, укладеного з ОСОБА_1 25.07.2023;
докази використання ОСОБА_1 додаткової відпустки за 2023-2024 роки як учасником бойових дій або виплати відповідної компенсації за таку відпустку;
у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ):
докази нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за дні додаткової відпустки за 2023-2025 роки як учаснику бойових дій;
детальний розрахунок місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , право на отримання якого мав позивач відповідно до законодавства України на день звільнення з військової служби із зазначенням всіх його складових, а також із зазначенням повної вислуги років, що враховувалась під час обчислення такого грошового забезпечення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України на підставі контракту.
Так, відповідно до матеріалів справи, 24 травня 2022 року ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу.
Відповідно до п.3 контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу від 24.05.2022, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодження сторін на 1 (один) рік з « 25» липня 2022 року до « 24» липня 2023 року.
В подальшому, 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 повторно укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу.
Згідно з п.3 вказаного контракту від 10.04.2023, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 1 (один) рік з « 25» липня 2023 року до « 24» липня 2024 року.
Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 25.09.2025 у справі №168/881/25 встановлено, що в період часу з 16 травня 2025 року до 08 вересня 2025 року ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що є військовослужбовцем ЗС України і не звільнений з військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), без поважних причин був відсутній на службі та не виконував службові обов`язки, а службовий час проводив на власний розсуд.
Зазначеною вище ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 25.09.2025 у справі №168/881/25:
звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, на підставі частини 5 статті 401 КК України;
вирішено закрити кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №6202514[телефон приховано] від 24 червня 2025 року, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України;
зобов`язано командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України невідкладно після набрання ухвалою законної сили поновити ОСОБА_1 на військовій службі;
зобов`язано ОСОБА_1 невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання ухвалою законної сили, прибути до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України для продовження проходження військової служби.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.11.2025 №1339-ОС, ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 16 травня 2025 року, якому на підставі ухвали Старовижівського районного суду Волинської області від 25 вересня 2025 року №ЄУН 168/881/25 звільнено від кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення та продовження проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 14 жовтня 2025 року.
Період з 16 травня 2025 року по 13 жовтня 2025 року вирішено не зараховувати до строку військової служби, вислугу років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 14.10.2025 №302, ОСОБА_1 , який прибув після самовільного залишення Військової частини НОМЕР_2 , прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації з 14 жовтня 2025 року.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.11.2025 №1339-ОС, ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 16 травня 2025 року, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Період з 16 травня 2025 року по 13 жовтня 2025 року вирішено не зараховувати до строку військової служби, вислугу років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 21.01.2026 №21, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення з 21.01.2026.
В зазначеному наказі вказано:
«Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана.
Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана в кількості 30 календарних днів.
Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана в кількості 30 календарних днів.
Щорічна основна відпустка за 2025 рік не використана.
Щорічна основна відпустка за 2026 рік не використана.
Допомога для оздоровлення за 2026 рік надавалась.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік передбачена Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення на одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджена наказом МВС від 15.03.2018 №200, не надавалась.
Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС від 15.03.2018 №200, виплатити:
премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 по 21 січня 2026 року в розмірі 430 відсотків посадового окладу;
грошову компенсацію за невикористані 35 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, за невикористані 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, за невикористані 05 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, за невикористані 20 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік.
Згідно з Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за 02 місяці, але не менш, як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснювати у порядку, визначеному пунктом 5 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 №200, виплатити компенсацію за 14 календарних невикористаних днів додаткової відпустки.
Утримати грошове забезпечення за 10 календарних днів січня.
Вислуга років станом на 21 січня 2026 року становить:
у календарному обчисленні - 18 років 01 місяць 28 днів.
у пільговому обчисленні - 00 років 00 місяців 00 днів.».
Відповідно до розрахункового листа за січень 2026 року та пояснень до нього, ОСОБА_1 :
Нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані 65 календарних днів щорічної основної відпустки (за 2022 рік - 35 к.д., за 2023 рік - 4 к.д., за 2024 рік - 5 к.д., за 2025 рік - 20 к.д.
У лютому 2026 року буде компенсовано 14 календарних невикористаних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2025 рік.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50% за кожний календарний рік служби та невикористані дні відпустки, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі встановлені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1993 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до абз.10 п.2 ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах:
50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», під час дії особливого періоду та воєнного стану.
Згідно з абз. 24 п.3 ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України, які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200 (далі - Інструкція №200).
Згідно з п.1 Розділу ХХХІІ Інструкції №200, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 4 Розділу ХХХІІ Інструкції №200 визначено, що військовослужбовцям строкової військової служби та курсантам військових навчальних закладів з числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання, звільненим з військової служби (навчання), грошова допомога виплачується в розмірі восьми посадових окладів, а зазначеним особам із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - у розмірі дванадцяти посадових окладів.
Грошова допомога не виплачується військовослужбовцям строкової служби, звільненим з військової служби у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду, що набрав законної сили, у тому числі зі звільненням від відбування покарання.
Відповідно до п.5 Розділу ХХХІІ Інструкції №200, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460.
Згідно з п.2 Порядку та умов виплати деяким категорія військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд вважає, що визначальним питанням у цій справі є встановлення правового статусу позивача на момент звільнення з військової служби, зокрема з`ясування того, чи звільнявся він як військовослужбовець, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, чи як військовослужбовець іншої категорії, оскільки від цього залежить порядок та розмір виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Судом встановлено, що наказом командира НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.11.2025 №1339-ОС, ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину 16 травня 2025 року, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до положень ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ), військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, стосовно яких судом постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі, передбаченій частиною п`ятою статті 401 Кримінального кодексу України, зобов`язані невідкладно, але не пізніше трьох діб після набрання такою ухвалою законної сили, прибути до вказаних в ухвалі військових частин (місць проходження військової служби) для продовження проходження військової служби. З дня прибуття до військових частини (місць проходження військової служби), але не пізніше набрання такою ухвалою законної сили, для таких військовослужбовців військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2026 №240/26580/23 вказав, що:
«Аналіз приписів статті 2, 24 Закону №2232-ХІІ свідчить, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Водночас, підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Крім того, військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.».
Суд зазначає, що ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 25.09.2025 у справі №168/881/25 встановлено, що в період часу з 16 травня 2025 року до 08 вересня 2025 року ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що є військовослужбовцем ЗС України і не звільнений з військової служби, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), без поважних причин був відсутній на службі та не виконував службові обов`язки, а службовий час проводив на власний розсуд.
Зазначеною вище ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 25.09.2025 у справі №168/881/25 звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, на підставі частини 5 статті 401 КК України.
Вирішено закрити кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №6202514[телефон приховано] від 24 червня 2025 року, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України.
Суд звертає увагу, що наведеними положеннями статті 24 Закону №2232-ХІІ законодавець чітко розмежував правові наслідки самовільного залишення військової частини та правові наслідки повернення військовослужбовця до проходження військової служби після звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини п`ятої статті 401 КК України.
З аналізу зазначених норм вбачається, що у випадку якщо стосовно військовослужбовців самовільно залишивших військову частину, щодо яких судом постановлено ухвалу про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності на підставі, передбаченій частиною п`ятою статті 401 Кримінального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.
Отже, продовження несення військової служби ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) не є початком несення військової служби за призовом під час мобілізації, а є продовженням проходження тієї ж військової служби із поновленням відповідних прав та гарантій, передбачених законодавством.
Судом встановлено, що 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу.
Згідно з п.3 вказаного контракту від 10.04.2023, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 1 (один) рік з « 25» липня 2023 року до « 24» липня 2024 року.
Відповідно до п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-ХІІ, в редакції чинній на 24.07.2024, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;
до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.
В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.
Згідно з пп. «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Зі змісту положень ст.23, 26 Закону №2232-ХІІ вбачається, що строк дії контракту припиняється (розривається) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Суд вказує, що порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначено у Положенні про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).
Відповідно до п.12 Положення №1115/2009, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно з п.20 Положення №1115/2009, строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом.
Підпунктами 1, 5 пункту 27 Положення №1115/2009 встановлено, що днем припинення (розірвання) контракту є: день закінчення строку контракту; день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший.
В той же час, відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 №876-VII, комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.
Указом Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Указ №1153/2008), затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Згідно з п.3 Указу №1153/2008, поширено дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.
Відповідно до п.12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Суд виходить із того, що питання встановлення, зміни та припинення правових відносин, пов`язаних із проходженням військової служби, зокрема укладення, продовження строку дії або припинення контракту, законодавством віднесено до компетенції відповідних органів військового управління та підлягає обов`язковому оформленню письмовими наказами по особовому складу або по стройовій частині.
Водночас матеріали справи не містять жодного наказу чи іншого належного документа, який би підтверджував продовження строку дії контракту позивача після 24.07.2024, укладення нового контракту або оформлення продовження проходження ним військової служби за контрактом у Державній прикордонній службі України у порядку, визначеному Положенням №1115/2009, або про укладення нового позивачем контракту з Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, що визначений у ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку Позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 14.10.2025 №302, ОСОБА_1 , який прибув після самовільного залишення Військової частини НОМЕР_2 , прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації з 14 жовтня 2025 року.
Суд вказує, що відповідно до п.1 Порядку та умов виплати категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
З урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що на момент звільнення з військової служби 21.01.2026 позивач мав статус військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому порядок виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні визначався спеціальними положеннями абзацу двадцять четвертого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ, Порядком та умовами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, а також пунктом 5 розділу ХХХІІ Інструкції №200.
Доводи позивача про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є помилковими, оскільки зазначена гарантія поширюється на військовослужбовців, які звільняються з військової служби відповідно до загальних положень частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ, тоді як для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, законодавець встановив окремий, спеціальний порядок визначення розміру такої допомоги.
Посилання позивача на загальну календарну вислугу років, яка станом на день звільнення становила 18 років 01 місяць 28 днів, не спростовують наведеного висновку суду, оскільки сама по собі тривалість проходження військової служби не є визначальною для обрання правового режиму виплати одноразової грошової допомоги. Вирішальним критерієм у даному випадку є правова підстава проходження військової служби на момент звільнення.
Крім того, абзацом двадцять четвертим пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ прямо передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, одноразова грошова допомога виплачується за період такої служби з дня призову без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої допомоги.
Судом встановлено, що після прибуття до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивач був прийнятий саме на військову службу за призовом під час мобілізації, а не поновлений на військовій службі за контрактом. Доказів існування на момент звільнення чинного контракту про проходження військової служби матеріали справи не містять, а тому правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень абзацу десятого пункту 2 частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ суд не вбачає.
Матеріалами справи підтверджується, що при звільненні позивачу було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, а саме у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за два повних календарних місяці проходження військової служби за призовом під час мобілізації, але не менше 25 відсотків місячного грошового забезпечення, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законами України, а тому підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та, відповідно, для зобов`язання відповідача здійснити її нарахування і виплату, відсутні.
Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки, 40 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки 2023 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки 2024 рік та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2026 рік, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Судом встановлено, що станом на 2022 рік строк календарної вислуги років позивача перевищив 15 календарних років.
Відтак, з 2022 року позивач набув право з 2022 року на отримання щорічної основної відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 40 календарних днів.
Суд вказує, що позивачем не використано щорічну основну відпустку за 2022 рік, використано 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік.
Сторонами не заперечується, що при звільнені позивачу нараховано та виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік - 35 календарних днів, за 2023 рік - 5 календарних днів, за 2024 рік - 5 календарних днів.
Отже, суд вказує, що позивачу не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки:
за 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік;
за 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік;
за 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік.
Крім того, відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій з 28.12.2022.
Згідно з ч.1 ст.77-2 КЗпП України, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не використано щорічну додаткову відпустку із збереження заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2023 та 2024 роки.
Суд зазначає, що відповідно до п.5 Розділу ХХХІ Інструкції №200, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Відтак, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено компенсацію за 14 календарних днів додаткової відпустки за 2023 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки за 2024 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік.
Щодо доводів представника позивача про те, що відповідачем під час розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток (як учаснику бойових дій) не враховано розмір місячного грошового забезпечення, на яке позивач мав право відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби, що, на думку позивача, призвело до неправильного визначення розміру такої компенсації та свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, суд зазначає таке.
Суд зазначає, що матеріали справи та зміст позовної заяви не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували неправильність розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток або свідчили про виплату такої компенсації у заниженому розмірі.
З огляду на викладене, суд відхиляє зазначені доводи представника позивача.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2026 рік, суд вказує таке.
Відповідно до п.4 Розділу ХХХІ Інструкції №200, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) що звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної відпустки, яка визначається відповідно до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Одержаний результат обчислення тривалості відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку військовослужбовці мають право за кожен повний місяць служби в році звільнення, округлюється з урахуванням математичних правил.
Враховуючи, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 21.01.2026 №21 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини - 21.01.2026, позивач не набув права на отримання компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у 2026 році, оскільки у рік звільнення він не проходив військову службу протягом повного календарного місяця.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів додаткової відпустки за 2023 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки за 2024 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби;
зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів додаткової відпустки за 2023 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки за 2024 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розподіл судових витрат в частині судового бору не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно із п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів додаткової відпустки за 2023 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки за 2024 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби;
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів додаткової відпустки за 2023 рік, 14 календарних днів додаткової відпустки за 2024 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дмитро БАБЕНКО