ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/4328/26
06 серпня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
06 липня 2026 року до Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Головкіну Наталію Андріївну надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо невиплати ОСОБА_1 поточної щомісячної пенсії у повному розмірі;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щомісячно здійснювати виплату ОСОБА_1 пенсії у розмірі, що відповідає розміру пенсії, нарахованому у тому місяці, за який здійснюється відповідна пенсійна виплата;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії, нарахованої за період часу з 08 березня 2025 року по 30 червня 2026 у сумі 164821 гривні 40 копійок;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період часу з 08 березня 2025 року по 30 червня 2026 року у сумі 164821 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот двадцять одна) гривні 40 копійок.
Ухвалою суду від 09 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву та клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
16 липня 2026 року Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області подано до суду відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у позові в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/1926/25 від 08.05.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_1 призначено дострокову пенсію за віком відповідно статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.03.2025 року. Розмір пенсії, призначеної згідно вище зазначеного рішення суду та проведеного масового перерахунку (індексація заробітку з 01.03.2026) з 08.03.2025 року становить 12276,23 грн, з 01.01.2026 року -12334,73 грн, з 01.03.2026 року 12614,23 грн.
Листами Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0503-8/26249 від 04.06.2026 та №1900-0503-8/29072 від 22.6.2026 позивача повідомлено про те, що станом на 04.06.2026 загальна сума заборгованості складає 194837,13 грн, частина заборгованості по пенсії в сумі 30295,23 грн виплачена додатковими відомостями за рахунок виділених асигнувань, залишок невиплачених коштів становить 164541,90 грн і буде в подальшому виплачуватися після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості за рішенням суду.
Представник відповідача зазначає, що нормативно-правовий механізм використання бюджетних коштів, визначений Порядком використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157, обумовлює можливість їх спрямування на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду та виплату ретроспективних судових рішень - у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку (підпункти 12, 13 пункту 4 зазначеного Порядку), що з урахуванням пункту 8 частини першої статті 2, статті 20 Бюджетного кодексу України належить до цільових обмежень бюджетних призначень.
Ураховуючи наведене, спрямування коштів на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду та виплату ретроспективних судових рішень може здійснюватися виключно у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачає прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного акта.
Проте з визнанням рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" (далі - Постанова № 821) протиправною та нечинною, інший чинний нормативно-правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, на сьогодні відсутній.
Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих саме підстав, що вже були предметом розгляду у судовому провадженні №500/1926/25.
17 липня 2026 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій доводи сторони відповідача не визнає та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно абзаців 8, 9 частини 2 статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, а також порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування визначається виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Щодо посилань відповідача як на підставу невиплати позивачу заборгованості із пенсії, а також поточної пенсії, на положення п. 25 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та на положення п. 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», за яким видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, то представник позивача вказує, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року жодного обов`язку для територіального органу Пенсійного фонду України ні із призначення пенсії, ні із виплати цієї пенсії встановлено не було , а отже зазначене рішення суду не є ретроспективним, у зв`язку з чим на нього не поширюються вищенаведені положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та «Про Державний бюджет України на 2026 рік».
Також представник позивача заперечує проти клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, ухваленим у справі № 500/1926/25, яке набрало законної сили 20 січня 2026 року, для ГУ ПФУ в Житомирській області був встановлений обов`язок заяву ОСОБА_1 про призначення йому дострокової пенсії за віком розглянути повторно, зарахувавши до страхового стажу позивача відповідні періоди його трудової діяльності, і цей обов`язок ГУ ПФУ в Житомирській області був виконаний, натомість жодних обов`язків з виплати призначеної пенсії зазначеним рішенням суду для ГУ ПФУ в Тернопільській області встановлено не було. В свою чергу предмет спору у справі №500/4328/26 стосується саме виплати пенсії - як поточної, так і заборгованості із пенсії, а тому предмет спору у справі № 500/4328/26 не стосується виконання рішення суду у справі №500/1926/25, адже воно повністю виконано ГУ ПФУ в Житомирській області, у зв`язку з чим підстав для закриття провадження у справі № 500/4328/26 немає.
Інших заяв, у тому числі по суті, до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 по справі №500/1926/25, яке набрало законної сили 20.01.2026, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Суд вирішив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.03.2025 №192150006430 про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 03.03.2025 та зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди проходження військової служби з 16.04.2022 по 08.09.2022, з 14.09.2022 по 09.10.2022, з 14.10.2022 по 20.03.2023, з 03.04,2023 по 15.09.2023, з 29.09.2023 по 15.11.2023, з 29.11.2023 по 01.03.2024, з 20.03.2024 по 01.07.2024, 20.07.2024 по 16.11.2024, з 26.11.2024 по 15.01.2025 в розрахунку один місяць служби за три місяці. (арк. справи 12-18)
Сторонами не заперечується, що на виконання вказаного рішення суду Головним управлінням ПФУ в Житомирській області, визначеним за принципом екстериторіальності, повторно розглянуто заяву позивача від 03.03.2025 року, за результатом чого прийнято рішення про призначення йому дострокової пенсії за віком відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08 березня 2025 року.
Наразі позивач перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Тернопільській області, як отримувач дострокової пенсії за віком.
Згідно довідки від 22.06.2026 №3331/05-16, виданої Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області про розмір нарахованого боргу на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду №500/1926/25 від 08.05.2025, загальна сума пенсії ОСОБА_1 , нарахованої за період з березня 2025 року по червень 2026 року, становить 195116,63 грн, з яких виплачено 30295,23 грн. Залишок боргу станом на кінець червня 2026 року становить 164821,40 грн. (арк. справи 20-24)
На адвокатський запит представника відповідача адвоката Головкіної Н. щодо надання інформації, яка стосується ОСОБА_1 , Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом від 04.06.2026 №1900-0503-8/26249 повідомило, що розмір пенсії, призначеної згідно рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/1926/25 від 08.05.2025 Головним управлінням ПФУ в Житомирській області, та з урахуванням проведеного масового перерахунку з 08.03.2025 становить 12276,23 грн, з 01.01.2026 - 12334,73 грн, з 01.03.2026 - 12614,23 грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування). Станом на 04.06.2026 загальна сума заборгованості складає 194837,13 грн, частина заборгованості по пенсії в сумі 30295,23 грн виплачена додатковими відомостями за рахунок виділених асигнувань. Залишок невиплачених коштів становить 164541,90 грн буде в подальшому виплачуватися після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості за рішенням суду з урахуванням вищевказаної постанови. (арк. справи 18-19)
На запит представника позивача адвоката Головкіної Н. від 18.06.2026 Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом від 22.06.2026 №1900-0503-8/29072 повідомило, що за період з 08.03.2025 по 30.06.2026 ОСОБА_1 нараховано заборгованість в сумі 195116,63 грн. Розрахований розмір пенсії на даний час становить 12614,23 грн, однак виплата нарахованого боргу проводилась з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821. Таким чином, станом на 22.06.2026 проведено виплату частини боргу в сумі 30295,23 грн та залишок невиплачених коштів боргу становить 164821,40 грн. Зазначено, що в подальшому виплата пенсії буде проводиться згідно з чинним законодавством після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. (арк. справи 19-20)
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати нарахованої заборгованості з пенсії, а також здійснення поточних виплат у повному розмірі, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Європейська соціальна хартія (переглянута), вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист. (частина І, п. 23)
Європейська соціальна хартія (переглянута) визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Законодавство про пенсійне забезпечення в Україні визначено статтею 4 Закону №1058, згідно частини третьої якої види пенсійного забезпечення, умови норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з приписами частини 2 статті 5 Закону №1058 порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням визначається виключно цим Законом.
Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є одним з його принципів. (частина 1 статті 7 Закону №1058)
Таким чином, законодавчим актом, яким визначено умови виплати пенсії, (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат передбачено статтею 8 Закону №1058.
Виплата пенсії регламентована статтею 47 Закону №1058.
Так, частиною першою статті 47 Закону №1058 установлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Отже, право позивача на отримання пенсії гарантовано Конституцією України. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати (доходу) протягом трудової діяльності здійснювалося утримання страхових внесків (єдиного внеску) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні пенсійного віку та набуття необхідного страхового та спеціального (пільгового) стажу.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно з частиною 2 статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, відповідач має перед позивачем заборгованість з виплати пенсії за період з 08 березня 2025 року (дати призначення) по 30 червня 2026 року, яка станом на 22 червня 2026 року становить 164821,40 грн.
Враховуючи, що вказана заборгованість утворилась не з вини позивача, тому в силу положень частини 2 статті 46 Закону №1058 він має право на виплату пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.
За позицією відповідача, викладеною у листах від 04.06.2026 №1900-0503-8/26249, від 22.06.2026 №1900-0503-8/29072, а також підтриманою у відзиві на позовну заяву, виплата заборгованості з пенсії, яка утворилась за період з 08.03.2025 по 22.06.2026 в сумі 164821,40 грн буде здійснюватися після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості за рішенням суду з урахуванням постанови КМУ №821.
Суд критично оцінює вказану позицію відповідача як таку, що не відповідає наведеним вище положенням Закону №1058, а також принципу верховенства права та гарантії права на соціальний захист.
У першу чергу суд зауважує, що Постановою № 821 було затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі Порядок № 821).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 821 цим Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).
У пункті 2 зазначено, що у цьому Порядку терміни вживаються у такому значенні:
судові рішення - рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу призначено (перераховано) пенсію (щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці);
перераховані пенсії за рішенням суду - сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 821 судові рішення та виконавчі документи, що надходять на виконання до Пенсійного фонду України та його територіальних органів реєструються та зберігаються відповідно до правил, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».
Облік нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час та перерахованих пенсій за рішенням суду ведеться в базах даних одержувачів відповідних виплат (електронних пенсійних справах/електронних справах одержувачів) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення (перерахунок) відповідних виплат та у сформованому на їх підставі переліку одержувачів виплат на виконання судових рішень (далі - перелік).
Агрегована та знеособлена інформація з переліку, що містить відомості про вид пенсії (іншої виплати), суму, що належить до виплати, та джерела фінансування відповідних витрат, розміщується у загальному доступі на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України із актуалізованою інформацією станом на 1 число кожного місяця, а також в особистому кабінеті стягувача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 821 видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством.
Пунктами 5, 6 Порядку № 821 визначено, що виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.
Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.
Відповідно до пунктів 7-9 Порядку № 821 для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.
Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку.
Інформація про видатки на виплату нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час та перерахованих пенсій за рішенням суду відображається у звіті про виконання бюджету та у фінансовій звітності відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419.
Наведене дає суду підстави дійти висновку, що Порядком № 821 врегульовано механізм виплати нарахованої (перерахованої) пенсії на виконання рішення суду.
Повертаючись до обставин даної справи суд зазначає, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 по справі №500/1926/25, яке набрало законної сили 20.01.2026, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2025 та зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди проходження військової служби з 16.04.2022 по 08.09.2022, з 14.09.2022 по 09.10.2022, з 14.10.2022 по 20.03.2023, з 03.04,2023 по 15.09.2023, з 29.09.2023 по 15.11.2023, з 29.11.2023 по 01.03.2024, з 20.03.2024 по 01.07.2024, 20.07.2024 по 16.11.2024, з 26.11.2024 по 15.01.2025 в розрахунку один місяць служби за три місяці. (арк. справи 12-18)
При цьому, зобов`язальних вимог щодо прийняття рішення про призначення позивачу дострокової пенсії за віком, а також здійснення її нарахування та виплати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 по справі №500/1926/25, не містить.
З наведеного слідує, що пенсію позивачу Головним управлінням ПФУ в Житомирській області призначено не на виконання вищенаведеного рішення суду, а в порядку врахування висновків суду під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення йому пенсії, і розмір поточної пенсії позивача був визначений не рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі № 500/1926/25, а компетентним органом Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим обов`язок відповідача виплатити позивачу борг із пенсії, а також виплачувати позивачу поточну щомісячну пенсію саме в тому розмірі, який відповідачем нарахований, є безумовним та таким, що ґрунтується на чинному рішенні самого ж органу Пенсійного фонду України.
За наведених обставин суд доходить висновку, що положення Порядку №821 (у період його чинності) не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки нарахування заборгованості з пенсійної виплати здійснено пенсійним органом не на виконання рішення суду, а на виконання власного управлінського рішення.
З цих же підстав суд відхиляє посилання відповідача як на підставу невиплати позивачу заборгованості із пенсії, на положення п. 25 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та на положення п. 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», за яким видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року, ухвалене у справі № 500/1926/25, не є ретроспективним щодо даних спірних правовідносин, у зв`язку з чим до них не підлягають застосуванню вищенаведені положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та «Про Державний бюджет України на 2026 рік».
З аналогічних міркувань суд відхиляє доводи представника відповідача щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, оскільки предмет спірних правовідносин у справі №500/1926/25 та у справі, що розглядається, є відмінним та не свідчить про тотожність вказаних справ.
Натомість слід зауважити, що відповідно до частини 2 статті 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь - яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь- яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Таким чином, невиплата заборгованості з пенсії за відсутності передбачених законом підстав, є порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном, яке є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які не підставі закону та/або іншого нормативного- правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
На відміну від бездіяльності, дія є активною поведінкою суб`єкта владних повноважень.
Отже, невиплата пенсії за своєю сутністю є бездіяльністю пенсійного органу.
З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що відповідач допускає протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті позивачу пенсії за віком, нарахованої за період з 08 березня 2025 року по 30 червня 2026 року, яка станом на 22 червня 2026 року становить 164821,40 грн.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (п. п. 51 і 52).
З огляду на викладене та з урахуванням меж заявлених позовних вимог суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Головного управління ПФУ в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період 08 березня 2025 року по 30 червня 2026 року в сумі 164821,40 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії позивача у належному розмірі, то суд зауважує, що пред`явлення позовної вимоги шляхом її формулювання «здійснювати виплату» є передчасним та не підлягає задоволенню, оскільки має на меті вчинення дій на майбутнє, у той час як суд вирішує спір щодо правовідносин, які вже виникли.
Таким чином позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою та частиною другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач у процесі розгляду справи довів обґрунтованість позовних вимог, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії, нарахованої за період з 08 березня 2025 року по 30 червня 2026 у сумі 164821 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот двадцять одна) гривні 40 копійок.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 08 березня 2025 року по 30 червня 2026 року у сумі 164821 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот двадцять одна) гривні 40 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Мірінович У.А.