Номер провадження 2/754/6277/26
Справа №754/3359/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
06 серпня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва у складі
головуючої судді - Панченко О.М.,
секретаря судових засідань - Сарнавського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року до Деснянського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором у загальному розмірі 168 300 грн 00 коп. Крім того, позивач просив стягнути із відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп. та понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 12.01.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи товариства було укладено договір № 2019994, за умовами якого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у гривні, а ОСОБА_1 зобов`язалася одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму грошових коштів. У свою чергу, ОСОБА_1 обов`язки з повернення кредиту та сплати процентів за використання кредитних коштів належним чином не виконала, що призвело до порушення грошового зобов`язання. 21.07.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено договір № 21-07/25, на підставі якого до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2019994 від 12.01.2025. На момент пред`явлення позову заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 168 300 грн 00 коп., з яких: 33 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 62 700 грн 00 коп. - заборгованість за процентами, нарахованими на дату відступлення права вимоги; 56 100 грн 00 коп. - заборгованість за процентами, нарахованими після відступлення права вимоги; 16 500 грн 00 коп. - штрафні санкції. З урахуванням вищевикладеного, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» просило стягнути з ОСОБА_1 зазначену суму заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення, відзив, або пояснення на позов не надавала.
Відповідно до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не надав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи викладене, суд, до початку розгляду справи по суті, визнав можливим її заочний розгляд, на підставі наявних у ній доказів.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з відсутністю учасників справи.
Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові КЦС ВС від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Судом встановлено, що 12.01.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи товариства було укладено договір про надання споживчого кредиту № 2019994 Договір підписаний ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису «К376».
Укладенню договору передували авторизація ОСОБА_1 в інформаційно-комунікаційній системі товариства, у тому числі шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису для входу в особистий кабінет, ідентифікація та верифікація особи ОСОБА_1 товариством, надання ОСОБА_1 персональних даних, необхідних для укладення договору, а також погодження умов кредитування.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору № 2019994 від 12.01.2025 ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» зобов`язання на умовах, встановлених договором, надати ОСОБА_1 кредит у гривні, а ОСОБА_1 зобов`язалася одержати і повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.
Згідно з положеннями розділу 1, 2, 3 кредитного договору № 2019994 від 12.01.2025 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту - 33 000 грн 00 коп.; строк кредитування - 360 днів; періодичність сплати платежів за процентами - кожні 30 днів; фіксована стандартна процентна ставка - 1% в день від фактичного залишку заборгованості.
Положення кредитного договору також містять розрахунок загальної вартості кредиту та витрат за ними, розміру реальної річної процентної ставки.
Додатками до кредитного договору № 2019994 від 12.01.2025 є графік платежів за договором та паспорт споживчого кредиту, які підписані ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису та які містять інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який їй надається на підставі цього договору, зокрема, відомості щодо щомісячного платежу, порядку його розрахунку тощо.
Таким чином, судом встановлено, що 12.01.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.
ОСОБА_1 , будучи обізнаною зі змістом позовних вимог та наявністю судового провадження про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, вищезазначені обставини не заперечила.
Зі змісту листа ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250722-1107 від 22.07.2025 вбачається, що 12.01.2025 ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» здійснило переказ грошових коштів у сумі 33 000 грн 00 коп. на картковий рахунок № НОМЕР_1 , який був зазначений ОСОБА_1 у кредитному договорі як спосіб отримання кредитних коштів. Також дослідженням вказаного листа встановлено, що ТОВ «ПЕЙТЕК» надає платіжні послуги ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» на підставі договору № 01042024-2 від 01.04.2024.
Факт отримання кредитних коштів відповідач ОСОБА_1 у встановленому процесуальним законодавством порядку не заперечувала.
Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором № 2109994 від 12.01.2025, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредиту.
Зі змісту розрахунку заборгованості за кредитним договором, сформованим ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», встановлено, що ОСОБА_1 своє зобов`язання з повернення кредиту, сплати процентів за його використання у повному обсязі не виконала.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.
Зі змісту розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», судом встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за укладеним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 112 200 грн. 00 коп., з яких: 33 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 62 700 грн. 00 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 16 500 грн 00 коп. - штрафні санкції.
Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 року у справі № 219/7527/16-ц).
Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15-ц).
Водночас, суд враховує, що нарахування процентів за користування кредитом здійснено у межах строку кредитування, який було погоджено сторонами у 360 днів. Більше того, ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» перестало нараховувати проценти за користування кредитними коштами ще до закінчення строку кредитування - 21.07.2025.
Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, суд погоджується із вказаним розрахунком заборгованості і вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим лише в частині розрахунку заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитними коштами.
Разом з тим, нарахування ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» штрафних санкцій за порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання, як і вимоги про стягнення цих санкцій, суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
У п. 6.4 кредитного договору № 2019994 від 12.01.2025 сторони погодили, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, ОСОБА_1 зобов`язана сплатити штраф у розмірі 4 950 грн 00 коп. на 4 день такого порушення та у розмірі 990 грн 00 коп., починаючи з 5-го дня за кожний день порушення зобов`язання. Сторони узгодили, що відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України штраф є іншим видом забезпечення виконання зобов`язання.
З розрахунку заборгованості слідує, що ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» скористалося зазначеним правом на нарахування штрафних санкцій - на четвертий день прострочення Відповідачкою свого зобов`язання (15.02.2025) товариство здійснило нарахування штрафу у розмірі 4 950 грн 00 коп., а після цього за період з 16.02.2025 по 28.02.2025 у розмірі 990 грн 00 коп. за кожен день порушення зобов`язання, окрім останнього дня, коли було здійснено нарахування штрафу у розмірі 660 грн 00 коп.
Розрахунок заборгованості містить примітку, що ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», починаючи з 22.04.2024, здійснює нарахування неустойки (штрафу) за прострочення щодо повернення кредиту та сплати процентів за договорами, які укладені з 24.01.2024 відповідно до внесених змін Законом № 3498-ІХ.
Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22.11.2023 чи будь-яким іншим актом цивільного законодавства приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не скасовувалися.
Суд звертає увагу, що попри те, що сторони кредитного договору узгодили, що визначений штраф за порушення зобов`язання є іншим видом забезпечення зобов`язання, а не неустойкою у розумінні ст. 549 ЦК України, а узгоджені розмір та порядок нарахування штрафу дають можливість дійти висновку про те, що встановлений договором штраф дійсно не відповідає законодавчій конструкції, передбаченій ч. 2 ст. 549 ЦК України, вказаний штраф все одно підпадає під дію п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки належить до категорії «інших платежів», нарахованих за прострочення виконання зобов`язання.
А тому оскільки воєнний стан в України діє з 24.02.2022 і у встановленому законом порядку не скасовувався та не припинявся, що є загальновідомими обставинами, зобов`язання між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 є зобов`язанням, за яким ОСОБА_1 надано кредит, то штрафні санкції, нараховані ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» включно з 24.02.2022 за прострочення ОСОБА_1 свого зобов`язання підлягають списанню.
Отже, нарахування ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» штрафних санкцій у розмірі 16 500 грн 00 коп. не відповідає вимогам законодавства, а вказана сума штрафів підлягає списанню.
Таким чином, судом встановлено, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 2019994 від 12.01.2025 становить 95 700 грн 00 коп., з яких: 33 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 62 700 грн 00 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Що стосується заборгованості за процентами з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості у розмірі 56 100,00 грн., суд зазначає наступне.
За результатами дослідження договору факторингу № 21-07/25 від 21.07.2025, укладеного між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», платіжної інструкції № 539770001 від 21.07.2025, акта приймання-передачі реєстру боржників для друку до договору факторингу № 21-07/25 від 21.07.2025, акта приймання-передачі реєстру боржників на електронному носії до договору факторингу № 21-07/25 від 21.07.2025, реєстру боржників до цього договору та витягу з реєстру боржників судом встановлено, що право вимоги ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 , що виникло на підставі кредитного договору № 2019994 від 12.01.2025, перейшло до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС».
При передачі права вимоги ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» здійснило розрахунок заборгованості з якого вбачається, що станом на дату відступлення права вимоги, сума боргу відповідача становить загальна сума заборгованості склала 112 000,00 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 33 000,00 грн., заборгованості за процентами - 62 700,00 грн., штрафні санкції 16 500,00 грн.
Оскільки станом на дату укладання Договору факторингу від 21.07.2025 року №21-07/25, строк дії Договору № 2019994 від 12.01.2025 року не закінчився, то ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» за договором № 2019994 про надання споживчого кредиту від 12.01.2025 року (22.07.2025 по 07.01.2026) здійснено нарахування відповідачу процентів за користування грошовими коштами в розмірі 56 100,00 грн.
Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, у разі заміни сторони зобов`язання до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком
договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункти 37, 38)).
За приписами ст.ст. 1080,1084 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.
Згідно зі ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
При цьому, з укладеного договору факторингу між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» не вбачається право позивача нараховувати проценти за спірним кредитним договором, не визначено порядок такого нарахування, що в свою чергу не дає право правонаступнику ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на їх додаткове стягнення, а тому в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог у розмірі 95 700,00 грн., що складається з : 33 000,00 грн. - заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 62 700,00 грн. - заборгованості за нарахованими процентами.
Що стосується відшкодування відповідачем позивачу витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги у розмірі 10 000 грн., то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу
Згідно ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги представником позивача надано договір №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024; заявку на надання юридичної допомоги №2576 від 01.12.2025 року; витяг з Акту №25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року.
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, суд приходить до висновку що розумним розміром стягнення витрат на правничу допомогу у даному випадку буде сума - 2 000 грн.
Відповідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи результат вирішення спору, а саме висновок суду про часткове задоволення первісного позову, керуючись ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (95 700*2 662,40/168 300) в розмірі 1 513 грн. 91 коп.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Частиною 5 передбачено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 280-282 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ :
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ 42640371; місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) заборгованість за Договором №2019994 від 12.01.2025 року у розмірі 95 700,00 грн., витрати понесені на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 513,91 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2026 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя О.М. Панченко