ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3460/26 Справа № 183/247/25 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №183/247/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Перещепинської міської ради Самарівського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Джихур Тетяни Анатоліївни на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Оладенко О.С., -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2025 року позивачка звернулась до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з 07 грудня 2019 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За час спільного подружнього життя у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 14 жовтня 2013 року її шлюб з відповідачем було розірвано, а рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 08 листопада 2013 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання доньки.
Зазначає, що відповідач у добровільному порядку кошти на утримання доньки не сплачував. Відповідач жодним чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості у її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров`я. Дитині виповнилося чотирнадцять років, проте вона не пам`ятає свого батька, не має до нього ніяких почуттів. На теперішній час донька вважає своїм батьком чоловіка позивачки - ОСОБА_4 , з яким склалися усталені, доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини. Вважає, що з метою забезпечення прав та інтересів доньки, буде доцільним позбавити відповідача батьківських прав.
У зв`язку з цим просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав - відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення ним батьківських обов`язків, щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про можливі наслідки у разі їх неналежного виконання, у вигляді позбавлення батьківських прав.
Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_5 - адвокат Джихур Т.А. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржуване рішення від 17 грудня 2025 року у справі №183/247/25 прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; недоведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що протягом більше ніж 10-ти років відповідач жодного разу добровільно не сплатив аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Фактично зазначені шлюбні стосунки було припинено з червня 2011 року, позивач з відповідачем проживає окремо, донька ОСОБА_6 проживає з матір`ю (позивачем) з моменту народження за адресою АДРЕСА_1 ., будинок належить батькові позивача ОСОБА_7 на праві особистої власності.
Вказує, що спорів стосовно місця проживання доньки ОСОБА_6 не було, відповідач не заперечував, що дитина буде проживати з позивачем. Весь цей час відповідач життям доньки ОСОБА_6 не цікавився, не телефонував, не вітав з днем народження, не виявляв бажання спілкуватись з дитиною та приймати участь у її вихованні. На сьогоднішній день дитині вже виповнилось 15 років, вона не пам`ятає батька та немає до нього ніяких почуттів, оскільки за всі ці роки жодного разу його не бачила. Також в спілкуванні з матір`ю ніколи про нього не питала та не цікавилась. Крім того дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Між позивачем, донькою ОСОБА_6 і батьком позивача, який мешкає іншому місті, у м.Павлоград Дніпропетровської області та нинішнім чоловіком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з яким позивач з 25 червня 2022 року перебуває у шлюбі, склалися усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, її повноцінному світосприйманню життя та оточуючих людей. Своїм батьком донька ОСОБА_6 вважає нинішнього чоловіка позивача ОСОБА_4 .
Звертає увагу, що відповідач, зробив заяву від 26 грудня 2024 року зареєстрованої в реєстрі №1804 приватним нотаріусом Самарівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С.І. про відмову в виховані та утримані неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , в майбутньому не претендує на її опіку, на матеріальне утримання на виконання ст.ст.172, 202, 205, 206 Сімейного Кодексу України, дає згоду на всиновлення доньки ОСОБА_6 , в майбутньому особою на розсуд матері дитини ОСОБА_1 , та не заперечує, щоб суд розглянув справу про позбавлення його батьківських справ та виніс рішення про позбавлення батьківських справ без його присутності в суді.
Зазначає, що відповідачем було подано заяву від 25 лютого 2025 року про визнання позовних вимог та розгляд справи без його участі до суду, а тому, вважає сумніви суду необґрунтованими, а дії відповідача цілком логічними, що не потребують додаткового встановлення особи.
Звертає увагу, що починаючи з листопада 2023 року з заробітної плати боржника щомісячно стягувались кошти в рахунок сплати поточних аліментів та погашення заборгованості зі сплати аліментів.
Вважає, що більше 10-ти років, відповідач добровільно не сплачував аліменти, тобто ухилявся утримувати доньку.
Вказує, що нотаріальна заява відповідача про відмову в виховані та утримані неповнолітньої доньки ОСОБА_6 та заяви від 25 лютого 2025 року про визнання позовних вимог та розгляд справи в суді без його участі, свідчить про відсутність в нього інтересу до дитини та втрачений родинний зв`язок, а тому, вважаємо, що відмова судом першої інстанції в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав та винесення попередження відповідачу про неприпустимість в подальшому порушення ним батьківських обов`язків, щодо неповнолітньої доньки, є такою, що суперечить інтересам дитини.
У зв`язку з чим, просить рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Шлюб між сторонами розірвано рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2013 року у справі №183/1934/13-ц.
На підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2013 року у справі №183/5083/13-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 у розмірі частки заробітку (доходу) щомісячно починаючи з 10 липня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.
У період з 01 квітня 2023 року по 30 вересня 2023 року аліменти на утримання дитини від відповідача позивачка не отримувала, що підтверджується довідкою Новомосковського відділу ДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 01 жовтня 2023 року.
Як вбачається з відповіді №30781/7 від 13 лютого 2025 року Самарівського відділу ДВС у Самарівському районі, яка надійшла на виконання ухвали суду, починаючи з листопада 2023 року з заробітної плати боржника ОСОБА_2 щомісячно стягувалися кошти в рахунок сплати поточних аліментів та погашення заборгованості зі сплати аліментів; вказано суми та періоди, за які стягувачем отримано кошти в рахунок сплати аліментів (листопад 2023 року по січень 2025 року); 27 грудня 2024 року до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документу без виконання та повідомлення про відсутність заборгованості зі сплати аліментів станом на 27 грудня 2024 року, у зв`язку з чим 14 лютого 2025 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
У характеристиці учениці 9-Б класу ОСОБА_3 зазначено зокрема, що ОСОБА_1 бере активну участь у житті дитини та класу, цікавиться успішністю та інтересами доньки, допомагає та підтримує. Батько ОСОБА_2 з сім`єю не проживає, не спілкується та не цікавиться життям і навчанням дитини, жодного разу не виходив на зв`язок із класним керівником, не відвідував батьківські збори, навчанням доньки не цікавився.
Згідно з актом від 27 грудня 2024 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з чоловіком ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_3 , донькою ОСОБА_8 , донькою ОСОБА_1 . Домоволодіння за вказаною адресою належить батькові позивачки ОСОБА_7 .
Позивачка ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 мають статус багатодітної сім`ї.
Звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, позивач, як на підставу позову, посилалась на ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини.
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
Відповідно до висновку Служби у справах дітей Перещепинської міської ради Самарівського району Дніпропетровської області, щодо можливості позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав відповідача відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про те, що відповідач ухиляється від обов`язку утримувати доньку спростовуються повідомленням виконавчої служби №30781/7 від 13 лютого 2025 року, у якому зазначено, що відповідач сплачував аліменти, а виконавче провадження завершено за заявою стягувача.
Наявні в матеріалах справи докази беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачем його батьківських обов`язків, а недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови умисної та винної поведінки, що полягає в ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку батька неможливо.
Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, та матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 відбувається з його вини, не приймаючи до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, зважаючи, що доводи, на які посилається позивач, не є таким, що заслуговують на застосування такого крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав, а також враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено факту умисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо дитини та не встановлено наявності передбачених законом підстав для позбавлення його батьківських прав .
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя
у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Комплексний аналіз пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20)).
Вищевказані фактори як у своїй сукупності, так і кожен окремо можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі №203/3505/19 (провадження №61-14351св21), від 12 березня 2025 року в справі №454/768/23 (провадження №61-13803св24)).
У постанові від 26 квітня 2022 року в справі №520/8264/19 (провадження №61-19984св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що у цьому випадку і відбулось - малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява №70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21, а відтак судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Змістом статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).
Як було встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи, що відповідач не бере жодної участі у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , обмежуючись періодичною сплатою аліментів у примусовому порядку на виконання судового рішення.
Матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 26 грудня 2024 року, яка хоча і не має юридичних наслідків,але містить відмову останнього від виховання та утримання своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , дає згоду на всиновлення її в майбутньому будь-якою особою на розсуд матері дитини. Вказану заяву складено та посвідчено до подання позовної заяви до суду, коли ОСОБА_2 не мав статусу відповідача та не був наділений процесуальними правами щодо подання такої заяви.
Але в подальшому відповідач подав до суду першої інстанції заяву про визнання позовних вимог, підтвердив обставини по суті вимог викладені позивачем у її позовній заяві і просив розглянути справу за його відсутності.
У висновку органу опіки та піклування Перещепинської міської ради Самарівського району Дніпропетровської області від 27 червня 2025 року щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 . У висновку зазначено, що неповнолітня донька ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю, яка займається її вихованням та утриманням. Під час підготовки висновку було враховано з`ясовано думку дитини: неповнолітня ОСОБА_3 підтримала позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 ..
З огляду на те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення, фактично проігнорував висловлену дитиною особисто думку та надані позивачем докази та аргументи на підтвердження позовних вимог, його позицію по суті справи і не зацікавленість в результатах її розгляду.
Таким чином, оскільки поведінка відповідача загалом свідчить про його неспроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки, а також з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, з огляду на наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів у контексті конкретних обставин цієї справи, погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції не надав належної уваги, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до неповнолітньої доньки.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, і приймаються колегією суддів.
З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати необґрунтованим.
Даний висновок суду апеляційної інстанції відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 липня 2026 року у аналогічній справі №638/4326/24 (провадження №61-529св26).
Таким чином оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року - підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про задоволення апеляційної скарги слід стягнути з відповідач на користь позивача судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у сумі 3 028 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Джихур Тетяни Анатоліївни - задовольнити.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Перещепинської міської ради Самарівського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) уродженця м.Перещепине Самарівського району Дніпропетровської області, батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) уродженки м.Перещепине Самарівського району Дніпропетровської області.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 05.08.2026р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв