ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5782/26 Справа № 199/16733/25 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №199/16733/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Подорець О.Б.,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулась доАмур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2024 року у справі №201/5267/24.
Від шлюбу народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що дитина знаходиться на її повному матеріальному забезпеченні, відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча має можливість надавати таку допомогу, на утриманні інших дітей не має.
У зв`язку з чим просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до її повноліття, починаючи стягнення з дня подання даної заяви до суду.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання їх спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 12 грудня 2025 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1331,20 грн. Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах місячних платежів.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неправильно з`ясовані обставини справи, недосліджені всі наявні матеріали справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не було досліджено відповідь від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 04 лютого 2026 року, де вказано про переміщення позивачем та дитиною державних кордонів України у період з 20 березня 2022 року по 12 жовтня 2025 року, що свідчать про те, що ОСОБА_1 привозила сина до України до батька, а сама виїжджала за її межі, а зворотнього не було доведено.
На думку відповідача, наявність посвідки на проживання для позивачки та їх спільного сина є не більше ніж формальністю.
Звертає увагу, що дитина проживає то з матір`ю в Румунії, то з батьком в Україні, та за наявності громадянства України, йому необхідно знаходитися в Румунії на законних підставах.
Також вказує, що відповідач неоднаразово переводив грошові кошти на банківський рахунок сина (те, що рахунок належить саме ОСОБА_4 свідчить Лист від АТ «Універсал Банк» від 07 лютого 2026 року № БТ/Е-4094, направлений Суду на виконання Ухвали про витребування доказів).
Крім того, перекази на карту сина були: 02.02.2025 року - дитина перебувала за кордоном; 22.03.2025 року (дві квитанції) - дитина перебувала за кордоном; 15.04.2025 року - дитина перебувала за кордоном; 20.04.2025 року- дитина перебувала за кордоном; 26.04.2025 року- дитина перебувала за кордоном; 23.05.2025 року- дитина перебувала за кордоном; 24.12.2025 року- дитина перебувала за кордоном. З червня місяця переказів не відбувалося, бо ОСОБА_4 проживав разом з батьком, та утримувався ним.
Наголошує, що позивачем не було доведено, що дитина проживає з нею постійно.
Зазначає, що дитина певний період часу знаходиться на території України без присутності матері, що виключає застосування ч. 3 ст. 181 СК України, оскільки, дитина не проживає постійно з одним із батьків, а проживає з ними почергово.
У зв`язку з чим просив рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Позивач, скориставшись своїм правом, через представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає аргументи, наведені відповідачем у апеляційній скарзі безпідставними.
Вказує, що вже на момент від`їзду за кордон в березні 2022 року, між нею та відповідачем існували непорозуміння, сварки, конфлікти, з березня 2022 року проживали окремо, шлюбних стосунків не підтримували, спільного господарства не вели.
Дійсно у цей період син ОСОБА_5 залишався у її батьків, оскільки залишати дитину з колишній чоловіком, з яким у неї конфлікт - було б цілком нелогічно.
Зазначає, що відповідач перераховує всі квитанції, за якими він перераховував дитині грошові кошти за кордон в період з лютого 2025 року по кінець грудня 2025 року, загальна сума яких становить 4500 грн. Зазначаючи при цьому, що «вказані квитанції доводять факт виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків та фінансового утримання дитини». Хоча цілком очевидно, що твердження про те, що грошові кошти в сумі 4500 грн. на рік (близько 450 грн. на місяць) на утримання дитини - не можуть вважатися тією сумою, яка може покрити хоча б базові потреби дитини.
Відповідач намагається довести своє фінансове утримання свого сину, тоді як, відповідно до рішення суду першої інстанції з нього утримуються аліменти на утримання сина з 12 лютого 2025 року та питання про утримання аліментів з березня 2022 року по жовтень 2025 року - взагалі не ставилося, та рішенням суду також не визначалося.
Зауважує, що трактування відповідачем правил та норм міжнародних актів, що регламентують порядок перетину кордонів Європейського Союзу та порядок перебування громадян України на території Румунії, та роздуми на тему- як і в якій державі в подальшому будуть жити його колишня дружина та його син - взагалі недоречні, оскільки це - не є предметом позову, та судом першої інстанції вказане питання не розглядалося.
Вважає, що в цілому, така позиція відповідача щодо намагання повністю уникнути матеріального забезпечення своєї дитини шляхом скасування рішення суду, яким йому визначено передбачену законом суму аліментів на утримання свого неповнолітнього сина, мотивуючи це поодинокими поповненнями мобільного телефону дитини та перерахування коштів у сумі близько 4500 грн. на рік - не відповідає не лише діючому законодавству України, але й елементарним моральним нормам та засадам суспільства.
У зв`язку з чим просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача на утримання їх спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 12 грудня 2025 року до досягнення повноліття дитини, враховуючи стан здоров`я та матеріальне становище дитини та платника аліментів, оцінивши всі докази по справі, що мають істотне значення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої-восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до приписів статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2024 року у справі №201/5267/24.
Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , повіт ОСОБА_6 , що підтверджується копію договору оренди (з належним перекладом) від 01 березня 2026 року, відповідно до якого - строк оренди житла - подовжено до 01 березня 2027 року. Та в договорі зазначено, що разом з ОСОБА_1 у орендованому житлі буде проживати також її неповнолітній син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на утриманні матері.
Відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.
Матеріали справи не містять, відповідачем також не надано доказів на підтвердження того, що він не має можливості надавати допомогу на утримання сина.
Також відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності інших утриманців.
Враховуючи викладене, виходячи з інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача на утримання їх спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 12 грудня 2025 року до досягнення повноліття дитини
Доводи апеляційної скарги суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і пов`язані з незгодою з висновками суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існуютьу державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року відсутні.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року у цивільній справі №199/16733/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 06 серпня 2026 року.
Судді: