ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 541/4433/25 Номер провадження 22-ц/814/2662/26 Головуючий у 1-й інстанції Морозовська О. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Панченка О. О.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Акрітова Кіріака Костянтиновича
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 березня 2026 року, ухвалене суддею Морозовською О. А., повний текст рішення складений - 03 березня 2026 року
у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Акрітова Кіріака Костянтиновича до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Миргородський відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про стягнення неустойки (пені), 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина, -
В С Т А Н О В И В:
13.11.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Акрітов К.К. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені), 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина, в якому просив суд: - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01.11.2025 у розмірі 49 076,91 грн; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індексовану суму заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.01.2025 по 31.10.2025 у розмірі 3 169,25 грн; - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.01.2025 по 31.10.2025 у розмірі 984,65 грн; стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до виконавчого листа №2/541/251/2020, виданого 24.03.2020 Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше розміру встановленого законодавством для дитини відповідного віку, починаючи з 19.11.2019. ОСОБА_2 з 01.01.2025 по 31.10.2025 систематично не виплачує аліменти, внаслідок чого станом на 01.11.2025 утворилася заборгованість у розмірі 49 076,91 грн.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені), 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Миргородський відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про відсутність вини відповідача щодо несплати аліментів за період з 01.01.2025 по 01.11.2025. На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими судом, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Акрітов К.К., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про відсутність вини відповідача, оскільки ним не було спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості, що відповідно до ч.1 ст. 196 СК України є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності. З 27.05.2022 відповідач проходив військову службу та мав стабільне джерело доходу у вигляді грошового забезпечення. Водночас, починаючи з 12.04.2024, утримання аліментів із його доходу фактично припинилося, унаслідок чого відповідач отримував повний обсяг грошового забезпечення без відповідних відрахувань. Зазначена ситуація тривала близько семи місяців, тобто значний період часу, достатній для виявлення та усунення порушення. Відповідачу було достеменно відомо про наявну заборгованість, оскільки ОСОБА_1 неодноразово ставила до відому ОСОБА_2 про припинення нарахування аліментів. Посилання відповідача на відсутність його вини є безпідставним та надуманим. Проходження військової служби та здійснення бухгалтерією військової частини утримань із заробітної плати не звільняє платника аліментів від обов`язку контролювати належне виконання такого обов`язку. Відповідач як отримувач грошового забезпечення мав реальну можливість відслідковувати його розмір, зокрема, через банківські установи та відповідні електронні сервіси і не міг не помітити відсутність утримань аліментів протягом тривалого часу. Чинне законодавство не обмежує спосіб виконання обов`язку зі сплати аліментів виключно автоматичними відрахуваннями із доходу. Відповідач мав можливість добровільно виконувати свій обов`язок шляхом самостійного перерахування коштів на утримання дитини, незалежно від дій чи бездіяльності бухгалтерії військової частини. Однак, жодних доказів вжиття ним таких засобів або спроб належного виконання свого обов`язку, матеріали справи не містять. Більше того, тривалий період несплати аліментів (понад шість місяців) об`єктивно свідчить про те, що відповідач був, або повинен був бути обізнаний про відсутність відрахувань. За цей час він міг отримувати відповідну інформацію як від матері дитини, так і безпосередньо від самої дитини, однак належних дій для усунення заборгованості не вжив.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Данильчук С.Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 від 08.10.2013 (а.с. 12).
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17.02.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частина усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше розміру, встановленого законодавством для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 19.11.2019, і до досягнення найстаршою дитино дитиною повноліття (а.с. 13-14).
На підставі виконавчого листа №2/541/251/2020 від 24.03.2020 було відкрито виконавче провадження ВП №61867442 (а.с. 15).
Заборгованість станом на 31.10.2025 складає 49 387,60 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, складеним страшим державним виконавцем Горбань Л. (а.с. 16).
З 27.05.2022 відповідач перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією військового квитка (а.с. 48 зворот).
Постановою державного виконавця від 22.03.2024 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у військовій частині НОМЕР_2 , та направлено її для подальшого виконання до військової частини (а.с. 61).
Згідно звітів в/ч НОМЕР_2 про здійснені відрахування та виплати за періоди з 01.01.2023 по 31.12.2023, 01.01.2024 по 31.10.2024 з доходів відповідача утримувалася 1/3 частина від доходу, за період з 01.11.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 07.04.2025 утримувалися аліменти у розмірі 1/6 частини (а.с. 62-65).
ОСОБА_2 був виключений зі списків в/ч НОМЕР_2 у зв`язку з переведенням для подальшого проходження служби до в/ч НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) (а.с. 64).
Постановою державного виконавця від 25.04.2025 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у в/ч НОМЕР_4 (а.с. 66).
Постановою державного виконавця від 28.04.2025 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у в/ч НОМЕР_5 (а.с. 67).
Постановою державного виконавця від 29.04.2025 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у Фермерське господарство «Господар» (а.с. 69).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_6 №66 від 07.03.2025, ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 з 07.03.2025 (а.с. 70).
Державним виконавцем було направлено вимогу до військової частини НОМЕР_6 з метою з`ясування причин невиконання постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.04.2025, винесену в межах виконавчого провадження №61867442 про відрахування аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку відповідача, щомісячно, але не менше розміру, встановленого законодавством для дитини відповідного віку, на кожну дитину, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с. 71).
Згідно звітів про здійснені відрахування та виплати в/ч НОМЕР_6 за період з 01.06.2025 по 30.06.2025, військова частина здійснювала відрахування з доходів ОСОБА_2 (а.с. 72-73).
Постановою державного виконавця від 07.10.2025 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у в/ч НОМЕР_7 . Здійснювати відрахування аліментів із грошового забезпечення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 25% до виплати загальної суми боргу, яка на 30.09.2025 становить 48 381,59 грн, та в подальшому проводити відрахування аліментів у розмірі 1/6 частина всіх видів заробітку відповідача, щомісячно, але не менше розміру, встановленого законодавством для дитини відповідного віку, і до досягнення дитиною повноліття ОСОБА_3 (а.с. 74).
Як вбачається з матеріалів справи, а також із пояснень, наданих представником відповідача у судовому засіданні затримка у виплаті аліментів сталася не з вини відповідача. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач був військоволужбовцем не однієї військової частини, отримував грошове забезпечення, з якого в примусовому порядку стягувалися відрахування зі сплати аліментів. Відповідач не наділений повноваженнями щодо самостійного нарахування та перерахування сум аліментів, які утримуються з його доходу. Останній розраховував на добросовісне виконання військовою частиною (бухгалтерією) своїх обов`язків, виникнення заборгованості відбулося через бездіяльність посадових осіб, а не через умисел або необережність самого боржника. На даний час даний розмір заборгованості погашається утриманням у розмірі 25% від заробітної плати.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини у рішенні «М.С. проти України» повторює, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (стаття 197 Сімейного кодексу України).
Згідно з статтею 51 Конституції України та статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Грошове зобов`язання представляє собою зобов`язання по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: як договірним, так і недоговірним; готівковим і безготівковим та ін. У грошових зобов`язаннях предметом виконання виступає певна грошова сума, що має бути сплачена. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності додаткових втрат недобросовісного боржника, майнове покарання за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.
У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (частина перша статті 196 СК України).
Як зазначено у ч.1 ст. 196 СК України, неустойка може бути стягнута з того, хто винен у простроченні сплати аліментів. За аналогією з цивільним законодавством, у цьому разі слід виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов`язання. У зв`язку із цим на неї покладено тягар доказування протилежного.
Згідно з статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 у справі №661/905/19 (провадження №61-16670сво19) зазначено, що в СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду визнав за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.08.2018 у справі №572/1689/16-ц (провадження №61-311св17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
Аналогічний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №461/7406/18 (провадження №61-2128св20) та від 28.10.2020 у справі №610/1213/17 (провадження №61-212св18).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Апеляційний суду складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є: - стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01.11.2025 у розмірі 49 076,91 грн; - стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проіндексовануої суми заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.01.2025 по 31.10.2025 у розмірі 3 169,25 грн; - стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за період з 01.01.2025 по 31.10.2025 у розмірі 984,65 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 у справі №661/905/19 зазначено, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що під час обчислення загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Отже, стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 у справі №333/6020/16-ц, вказала, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1%. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1%.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі №521/10992/23, провадження №61-6260св25.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
Згідно матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17.02.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частина усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше розміру встановленого законодавством для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 19.11.2019, і до досягнення найстаршою дитино дитиною повноліття (а.с.13-14).
Постановою старшого державного виконавця Миргородського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 22.04.2020 відкрито виконавче провадження №61867442 з примусового виконання виконавчого листа №2/541/251/2020 від 24.03.2020, виданого Миргородським міськрайонним судом Полтавської області (а.с. 15).
ОСОБА_2 з 27.05.2022 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією військового квитка (а.с. 48 зворот).
Постановою старшого державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22.03.2024 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у військовій частині НОМЕР_2 , та направлено її для подальшого виконання до військової частини НОМЕР_2 (а.с. 61).
Згідно звітів в/ч НОМЕР_2 про здійснені відрахування та виплати за періоди з 01.01.2023 по 31.12.2023, 01.01.2024 по 31.10.2024 з доходів ОСОБА_2 утримувалася 1/3 частина від доходу, за період з 01.11.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 07.04.2025 утримувалися аліменти у розмірі 1/6 частини (а.с. 62-65).
ОСОБА_2 був виключений зі списків в/ч НОМЕР_2 у зв`язку з переведенням для подальшого проходження служби до в/ч НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ) (а.с. 64).
Постановою старшого державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25.04.2025 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у в/ч НОМЕР_4 (а.с. 66).
Постановою старшого державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 28.04.2025 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у в/ч НОМЕР_5 (а.с. 67).
Постановою старшого державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29.04.2025 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у Фермерське господарство «Господар» (а.с. 69).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_6 №66 від 07.03.2025 ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_6 з 07.03.2025 (а.с. 70).
Старшим державним виконавцем Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції направлено вимогу до військової частини НОМЕР_6 з метою з`ясування причин невиконання постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.04.2025, винесену в межах виконавчого провадження №61867442, про відрахування аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 про стягення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку відповідача, щомісячно, але не менше розміру, встановленого законодавством для дитини відповідного віку, на кожну дитину, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с. 71).
Згідно звітів про здійснені відрахування та виплати в/ч НОМЕР_6 за період з 01.06.2025 по 30.06.2025 військова частина здійснювала відрахування з доходів ОСОБА_2 (а.с. 72-73).
Постановою старшого державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.10.2025 звернуто стягнення на доходи боржника, що отримує дохід у в/ч НОМЕР_7 . Здійснювати відрахування аліментів із грошового забезпечення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 25% до виплати загальної суми боргу, яка на 30.09.2025 становить 48 381,59 грн, та в подальшому проводити відрахування аліментів у розмірі 1/6 частина всіх видів заробітку відповідача, щомісячно, але не менше розміру, встановленого законодавством для дитини відповідного віку, і до досягнення повноліття дитиною ОСОБА_3 (а.с. 74).
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів старшого державного виконавця Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №503 від 07.01.2026, заборгованість станом на 01.01.2026 відсутня. Переплата 1363,39 грн (а.с. 84).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач був військоволужбовцем не однієї військової частини, отримував грошове забезпечення, з якого у примусовому порядку стягувалися відрахування зі сплати аліментів. Відповідач не наділений повноваженнями щодо самостійного нарахування та перерахування сум аліментів, які утримуються з його доходу. Останній розраховував на добросовісне виконання військовою частиною (бухгалтерією) своїх обов`язків, виникнення заборгованості відбулося через бездіяльність посадових осіб, а не через умисел або необережність самого боржника. На даний час розмір заборгованості погашається утриманням у розмірі 25% від заробітної плати. Тобто, встановлені судом обставини свідчать про відсутність вини відповідача щодо несплати аліментів за період з 01.01.2025 по 01.11.2025.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Акрітова Кіріака Костянтиновича- залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02 березня 2026 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 серпня 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов О. О. Панченко