ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 р. м. Одеса Справа № 400/3283/26
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року та на додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 143250018082 від 10.02.2026 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до довідки про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії № 21-251зп від 23.12.2025 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 20.03.2024 на підставі довідки від 23.12.2025 року № 21-251зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій з врахуванням проведених виплат;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії, перерахованої на підставі довідки від 23.12.2025 року № 21-251зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій з врахуванням проведених виплат.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 143250018082 від 10.02.2026 року про відмову у перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 20.03.2024 року на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 23.12.2025 року № 21-251зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, з врахуванням раніше проведених виплат.
Додатковим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначається, що з 01.01.2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 01.01.2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У зв`язку із вищезазначеним підвищенням заробітної плати, призначені пенсії прокурорським працівникам перераховувались згідно із Законом з 01.02.2022 року за їх зверненням за довідками наданими станом на 01.01.2022 року.
Аналізуючи матеріали електронної пенсійної справи встановлено, що з 20.03.2024 року заявнику призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 заявника звільнено з посади, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» 08.09.2023 року. Пенсію обчислено згідно довідки про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) станом на 08.09.2023 року від 19.09.2023 року № 21-185 зп.
У зв`язку з цим, Головним управлінням правомірно прийнято рішення № 143250018082 від 10.02.2026 року про відмову у перерахунку пенсії згідно довідки про заробітну плату № 21-251зп від 23.12.2025 року, яка надана Офісом Генерального прокурора, оскільки відсутні правові підстави для його здійснення.
Зазначається в апеляційній скарзі також про пропуск строку звернення до суду з цим позовом.
Щодо додаткового рішення, апелянт вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Доводи апелянта фактично зводяться до того, що вартість послуг адвоката є завищеною сумою гонорару за надання юридичних послуг, оскільки наявні у матеріалах справи не містять належних доказів.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером, якому з 20.03.2024 року призначено пенсію за вислугою років відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697).
Пенсію обчислено на підставі довідки Офісу Генеральної прокуратури від 19.09.2023 року № 21-185зп про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років) станом на 08.09.2023 року.
Відповідно до складових довідки: посадовий оклад становить 7140,00 грн; надбавка за вислугу років (45%) - 3 213,00 грн. Усього: 10353,00 грн.
Зазначені суми відповідали фактично виплачуваній заробітній платі працівникам на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів».
13.09.2023 року набрало чинності Рішення Другого сенату Конституційного Суду України № 8-р(ІІ)/2023 (справа за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року № 113-ІХ.
У грудні 2025 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою про надання довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій з урахуванням Рішення КСУ від 13.09.2023 року № 8-р(ІІ)/2023.
23.12.2025 року Офіс Генерального прокурора видав позивачу довідку про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) № 21-251зп за нормами, чинними на 13.09.2023 року за відповідною (прирівняною) посадою старшого прокурора відділу, яка прирівнюється до посади прокурора відділу.
Згідно вказаної довідки: посадовий оклад становить 52000,00 грн; оклад за військовим званням (45%) - 23400,00 грн; матеріальна допомога на оздоровлення - 6283,33 грн; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 6283,33 грн. Усього: 87966,66 грн.
02.02.2026 року позивач звернувся через вебпортал електронних послуг до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про перерахунок пенсії (про збільшення заробітної плати) на підставі довідки від 23.12.2025 року № 21-251зп.
10.02.2026 року ГУ ПФУ в Одеській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 143250018082 про відмову у перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1697.
Підстави відмови: відсутність правових підстав для здійснення перерахунку, оскільки пенсія позивача обчислена на підставі довідки від 19.09.2023 року № 21-185зп.
Не погоджуючись з зазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що довідка Офісу генеральної прокуратури від 23.12.2025 р. №21-251зп року відображає стан грошового забезпечення станом на 13.09.2023 року, що зумовлено реформуванням органів прокуратури та зміною окладів. Право на такий перерахунок виникло внаслідок системного підвищення виплат, а не внаслідок припинення трудових відносин. Відтак, факт звільнення позивача у 08.09.2023 року лише зафіксував його трудовий статус, проте не вичерпав її право на приведення пенсії у відповідність до підвищених посадових окладів, право на які виникло в силу закону та загальнодержавних змін у системі оплати праці прокурорів.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Із набранням чинності вказаним Законом № 1697-VII визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частини 3, 4, 6 та 11 статті 50-1.
До скасування вищевказаних норм, стаття 50-1 Закону № 1789-XII передбачала, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII внесені зміни до Законів №1697-VII та № 1789-XII, визначивши, що з 01.01.2015 умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 18 статті 50-1 та частина 20 статті 86 відповідно).
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 у справі № 3-209/2018 (2413/18, 2807/19) (далі - Рішення № 7-р(ІІ)/2019) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 20 статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Положення частини 20 статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
При цьому, пунктом 3 установлено такий порядок виконання цього рішення: - частина 20 статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення; - частина 20 статті 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки.
У рішенні № 7-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України також зазначив, що працівник прокуратури, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, набуває право на отримання пенсії. Пенсійне забезпечення таких працівників здійснюється відповідно до статті 86 Закону.
Колегія суддів враховує, що частина 20 статті 86 Закону № 1697-VII у первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Однак, згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України.
Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема, питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.
До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII.
Як зазначено вище, у пункті 2 резолютивної частини рішення № 7-р(ІІ)/2019 визначено, що положення частини 20 статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, відповідні положення втратили чинність з 13.12.2019, внаслідок чого, Закон №1697-VII з указаної дати не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що підставою для проведення перерахунку пенсій працівників прокуратури є підвищення заробітної плати прокурорським працівникам.
Враховуючи відсутність нормативного акту, який би регулював порядок перерахунку раніше призначених пенсій працівникам прокуратури, з урахуванням частини 6 статті 7 КАС України застосуванню до спірних правовідносин підлягають приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, яким встановлено, що з метою перерахунку призначеної пенсії до управління пенсійного фонду подається заява встановленого зразка.
Як вбачається з матеріалів справи, Офісом генеральної прокуратури 23.12.2025 року позивачу надано довідку № 21-251зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії станом на 13.09.2023 року, який становить 87966,66 грн (а.с.12).
Вказана довідка надана позивачем до пенсійного органу для здійснення перерахунку пенсії.
Виходячи з положень рішення № 7-р(ІІ)/2019, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що із дня набрання чинності цього рішення Конституційного Суду України у позивача виникло право на перерахунок пенсії та ним дотримано вимоги щодо реалізації такого права, а саме: отримано довідку про розмір заробітної плати у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам та надано її до пенсійного органу із відповідною заявою про проведення перерахунку пенсії.
Положеннями частини 12 статті 86 Закону № 1697-VII передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Відтак при перерахунку пенсії повинні враховуватися складові заробітної плати позивача за посадою, з якої позивачу призначено пенсію.
Доводи пенсійного органу, що позивачу вже проведено перерахунок пенсії у зв`язку із звільненням з органів прокуратури висновків суду не спростовують, оскільки в матеріалах пенсійної справи позивача відсутні докази перерахунку пенсії позивача з урахуванням її підвищеної заробітної плати, як прокурорському працівнику.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право на перерахунок пенсії виникло внаслідок системного підвищення виплат, а не внаслідок припинення трудових відносин. Відтак, факт звільнення позивача у вересні 2023 року лише зафіксував його трудовий статус, проте не вичерпав його право на приведення пенсії у відповідність до підвищених посадових окладів, право на які виникло в силу закону та загальнодержавних змін у системі оплати праці прокурорів.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, слід зазначити, що оскаржуване рішення про відмову у перерахунку пенсії прийнято відповідачем 10.02.2026 року, до суду позивач звернувся 30.03.2026 року, тобто з дотримання шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Що стосується апеляційної скаргу ГУ ПФУ в Одеській області на додаткове рішення суду, яким стягнуто судові витрати на адвоката у розмірі 5000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Так, приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції, з урахуванням принципу справедливості та обставин справи, обсягу опрацьованого матеріалу та умов договору про надання правової допомоги, дійшов висновку за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України від 05 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VІ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 134 КАС України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За змістом ч.9 ст. 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Таким чином документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19).
Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат позивачем надано: договір про надання правничої допомоги від 01.03.2024 року; додаткову угоду № 1 від 01.03.2024 року до договору про надання правової допомоги; акт приймання-передачі послуг № 1-ду від 08.05.2026 року до договору про надання правової допомоги.
Згідно п. 3.1 договору про надання правничої допомоги, гонорар адвоката за даним договором є конфіденційною інформацією, визначається за домовленістю сторін та зазначається в додаткових угодах до цього договору. Послуги за цім договором можуть здійснюватися безоплатно. Порядок оплати гонорару визначається додатковими угодами.
Відповідно до додаткової угоди № 1 від 01.03.2024 року, сторони дійшли згоди про розмір гонорару адвоката згідно з п. 3.1 договору в частині надання правничої допомоги, пов`язаної з оскарженням рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 10.02.2026 року № 143250018082 в розмірі:
- 5000,00 грн за складання та подання адміністративного подову до ГУ ПФУ в Одеській області;
- 2500,00 грн за написання заяв по суті справи.
08.05.2026 року сторони підписали акт приймання-передачі послуг № 1-ду, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги:
- складання та подання адміністративного позову до ГУ ПФУ в Одеській області у справі № 400/3283/26 - 5000,00 грн;
- складання відповіді на відзив ГУ ПФУ в Одеській області - 2500,00 грн;
- складання відповіді на відзив ГУ ПФУ в Миколаївській області - 2500,00 грн.
Загальна вартість наданих послуг склала 10000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 КАС України).
Отже, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20.
Слід зазначити, що обчислення гонорару може здійснюватися як у фіксованому розмірі, так у погодинній оплата. При цьому, порядок його обчислення, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 440/7120/20.
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, співмірність суми витрат зі складністю справи, з огляду на зміст та обсяг робіт проведених адвокатом, пов`язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Слід зазначити, що стягнення витрат у розмірі, а саме 5000,00 грн. не становить надмірний тягар для відповідача.
Варто зазначити, що відповідач, зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що стягнення понесених витрат є явно завищеною сумою гонорару за надання юридичних послуг, не надав суду жодного доказу у підтвердження вказаної позиції та належним чином її не обґрунтував.
Колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019р. по справі №826/841/17.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться лише до того, що позивачем не доведено співмірність понесених витрат з критеріями, визначеними частиною п`ятою статті 134 КАС України.
Однак, частиною 6 статті 134 КАС України, передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції розглядаючи заяву про стягнення судових витрат суттєво зменшив розмір таких витрат, а саме з 10000,00 грн. до 5000,00 грн., тому такий розмір не підлягає зменшенню, оскільки присудженні до стягнення кошти відповідають співмірності понесених витрат з критеріями, визначеними частиною п`ятою статті 134 КАС України.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, доводи апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції не спростовують. Будь-яких інших доводів, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року та додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: І.І. Тарновецький