П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 600/5618/25-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович
Суддя-доповідач - Томчук А.В.
06 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.04.2026 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 20.05.2025 р. № 143450001507 року про відмову в призначенні пенсії.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1981 по 23.06.1986 та періоди роботи з 03.07.1982 р. по 22.08.1982 р., з 08.05.1986 р. по 30.06.1986 р. з 03.01.1991 р. по 20.08.1991 р.; з 26.08.1991 р. по 15.03.1996 р. у повному обсязі.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.05.2025 року про призначення пенсії за віком із прийняттям відповідного рішення з урахуванням висновків суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення трудової книжки, а неналежний порядок її ведення з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.04.2026 та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Вказує, що при опрацюванні наданих позивачем документів страховий стаж склав 12 років 8 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1981 по 23.06.1986, оскільки він перетинається з періодами роботи згідно трудової книжки, а уточнюючу довідку навчального закладу не надано; період роботи з 03.07.1982 по 22.08.1982 через наявне виправлення в даті наказу при прийнятті на роботу; період роботи з 08.05.1986 по 30.06.1986, оскільки дописано дату звільнення та не обумовлено належним чином; період роботи з 03.01.1991 по 20.08.1991 через відсутність підпису і посади відповідальної особи при звільненні; період роботи з 26.08.1991 по 15.03.1996 через відсутність дати наказу при звільненні з роботи. Посилається на Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, та Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58. Вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій, а розрахунок стажу проведено згідно з вимогами чинного законодавства.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач 13.05.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. На день звернення із заявою позивачу виповнилось 65 років.
Рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 20.05.2025 № 143450001507 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Необхідний страховий стаж становить 15 років. Страховий стаж позивача, за розрахунком відповідача, склав 12 років 8 місяців 14 днів.
За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1981 по 23.06.1986 згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки, на думку відповідача, даний період перетинається з періодами роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 ; період роботи з 03.07.1982 по 22.08.1982 через наявне виправлення в даті наказу при прийнятті на роботу; період роботи з 08.05.1986 по 30.06.1986, оскільки дописано дату звільнення та не обумовлено належним чином; період роботи з 03.01.1991 по 20.08.1991 через відсутність підпису і посади відповідальної особи при звільненні; період роботи з 26.08.1991 по 15.03.1996 через відсутність дати наказу при звільненні з роботи.
Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернувся до суду із вимогами про його скасуання.
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки скаржник апелює рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому апеляційний суд з урахуванням приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України переглядатиме оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною 3 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Порядок підтвердження стажу регламентовано статтею 62 Закону № 1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до цієї статті постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 03.07.1982 по 22.08.1982, з 08.05.1986 по 30.06.1986, з 03.01.1991 по 20.08.1991, з 26.08.1991 по 15.03.1996, колегія суддів зазначає наступне.
У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Таким чином, з системного аналізу зазначених норм слідує, що обов`язок щодо належного ведення трудових книжок покладено на роботодавця, а не на працівника. Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи до неї вносяться відповідальним працівником підприємства. Недоліки заповнення трудової книжки, допущені з вини адміністрації підприємства, не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, де зазначено, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів, дослідивши копію трудової книжки позивача, встановила, що записи про спірні періоди роботи виконані без перекреслень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печатками роботодавців. Наявні формальні недоліки (виправлення в даті наказу, дописана дата звільнення, відсутність підпису відповідальної особи, відсутність дати наказу при звільненні) є наслідком неналежного виконання обов`язків адміністрацією відповідних підприємств і не можуть слугувати підставою для незарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974, та Інструкція № 58 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки не передбачають настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.
Отже, оскільки спірні періоди роботи позивача підтверджені записами у трудовій книжці, вони підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному обсязі.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1981 по 23.06.1986, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідач мотивував незарахування цього періоду тим, що він перетинається з періодами роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , та вимагав надання уточнюючої довідки навчального закладу.
Разом з тим, з наданого до матеріалів справи розрахунку страхового стажу позивача апеляційним судом не встановлено обставин, про які зазначив відповідач у спірному рішенні, зокрема щодо того, що період навчання з 01.09.1981 по 23.06.1986 згідно диплому НОМЕР_1 перетинається з періодами роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 .
На підтвердження періоду навчання позивачем надано диплом Ленінградського ордену Леніна інституту інженерів залізничного транспорту імені академіка В.Н. Образцова (МВ № 515845), який не містить помарок, виправлень та підчисток, на ньому є підписи голови комісії та секретаря, завірено печаткою навчального закладу, проставлена відмітка про видачу та реєстраційний номер диплома. З вказаного диплома можна визначити всі дані для встановлення факту навчання позивача та зарахування відповідного періоду до трудового стажу.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Позивач навчався у вищому навчальному закладі з 1981 по 23.06.1986, що підтверджується належним чином оформленим дипломом. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в офіційних документах.
Таким чином, період навчання позивача з 01.09.1981 по 23.06.1986 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 20.05.2025 № 143450001507 про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період навчання та періоди роботи, підтверджені належними документами, чим порушив право позивача на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності оскарженого рішення та не спростував доводів позивача належними та допустимими доказами.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Томчук А.В.
Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.