КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 363/2317/25
номер провадження 22-ц/824/8934/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,
представник відповідача Пономаренко А.Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2026 року /суддя Шубочкіна Т.В./
у справі за позовом ОСОБА_1 до Петрівської сільської ради, ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Новопетрівської сільської ради № 42 від 19.05.1998 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1499 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер [номер приховано]:03:253:0045; визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії 1-КВ № 088029, виданого 09.02.2009 року на ім`я ОСОБА_7 .
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2026 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Новопетрівської сільської ради № 42 від 19.05.1998 р. про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0, 1499 га., за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер [номер приховано]:03:253:0045. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії 1-КВ № 088029, виданий Новопетрівською сільською радою народних депутатів 09.02.2009 р. на ім`я ОСОБА_7 та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 886. /т. 2 а.с. 188-192/
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що позивач не звертався в установленому законом порядку до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про безоплатну передачу йому у власність спірної земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України, не отримав відмови у такій передачі та не довів наявності у нього права на безоплатну приватизацію земельної ділянки у межах норм, встановлених статтею 121 Земельного кодексу України. Апелянт також зазначає, що позивач, будучи адвокатом та фахівцем у галузі права, під час придбання частки у праві власності на житловий будинок на прилюдних електронних торгах у 2018 році знав або повинен був знати про наявність зареєстрованого речового права на земельну ділянку за іншою особою, оскільки інформація з Державного земельного кадастру була відкритою та доступною. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не дослідив безпосередньо процедуру приватизації спірної земельної ділянки у 1998 році, зокрема, чи була земельна ділянка вільною на момент звернення ОСОБА_7 до сільської ради, чи проводилася процедура вилучення (викупу) земельної ділянки у фактичних землекористувачів, чи були дотримані вимоги земельного законодавства, що діяло на той час, та чи мали місце відповідні погодження. На думку апелянта, це свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що відповідно до пунктів 1 та 3 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.
ОСОБА_1 у відзиві зазначає, що на момент його звернення до суду за спірною земельною ділянкою було зареєстровано речове право іншої особи - ОСОБА_7 , у зв`язку з чим він не мав жодних правових підстав для отримання цієї ділянки у власність шляхом безоплатної приватизації. Позивач також вказує, що придбав частку у праві власності на житловий будинок без земельної ділянки на прилюдних електронних торгах, а предметом торгів була саме частка у праві спільної часткової власності на будинок, яка відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, є самостійним об`єктом цивільних прав і може бути продана без виділу в натурі. Крім того, позивач зазначає, що незаконне оформлення права власності на земельну ділянку за особою, яка на час приватизації вже не мала прав на будинок, позбавляє його можливості реалізувати право співвласника будинку на приватизацію або викуп цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 127, 128 Земельного кодексу України. Позивач також наголошує, що до теперішнього часу не використав свого права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується відповідними листами органу місцевого самоврядування та територіального органу Держгеокадастру.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку із надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана частка у праві власності на житловий будинок була продана державним виконавцем на його користь через прилюдні торги внаслідок звернення стягнення на майно попереднього власника ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 . Спадщину після її смерті прийняв син - ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , спадщину після якого прийняли ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Житловий будинок фактично розташований на двох земельних ділянках, одна з яких (кадастровий номер [номер приховано]:03:253:0045, площею 0,1499 га) зареєстрована на праві власності за ОСОБА_7 на підставі рішення Новопетрівської сільської ради № 42 від 19.05.1998 року та державного акту серії 1-КВ № 088029 від 09.02.2009 року.
У 1995 році ОСОБА_7 подарувала частку будинку своєму сину - ОСОБА_2 . Інша частка будинку належала ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 16.04.2004 року. Таким чином, на момент прийняття рішення сільської ради у 1998 році земельна ділянка не була вільною, оскільки фактично перебувала у користуванні співвласників житлового будинку, а питання щодо її вилучення (викупу) не розглядалося.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 120 Земельного кодексу України про те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, до набувача переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені; ст. 21 Цивільного кодексу України про те, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси; ст. 152, 155 Земельного кодексу України про способи захисту прав на земельні ділянки та визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що рішення Новопетрівської сільської ради № 42 від 19.05.1998 року є незаконним, оскільки прийняте щодо земельної ділянки, яка на той час не була вільною і частка будинку не належала особі, яка звернулась за приватизацією. Отже, державний акт на право власності на землю видано з порушенням вимог земельного законодавства, що порушує права позивача як співвласника будинку на користування земельною ділянкою та реалізацію права на її приватизацію або викуп.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не звертався до органу місцевого самоврядування із заявою про приватизацію та не отримував відмови, є юридично неспроможними, оскільки стосуються порядку реалізації права, а не його наявності. Відсутність попереднього звернення позивача до ради не легітимізує незаконне рішення, прийняте щодо земельної ділянки, яка на момент приватизації вже не могла належати ОСОБА_7 у повному обсязі через відчуження нею 1/2 частини будинку в 1995 році.
Стаття 120 Земельного кодексу України встановлює принцип єдності юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, отже право на землю слідує за часткою у праві власності на будинок; після дарування частини будинку мати позивача втратила право на приватизацію всієї земельної ділянки, а тому її дії щодо оформлення землі в 1998 році є такими, що порушують права іншого співвласника.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що позивач, будучи адвокатом, міг знати про наявність зареєстрованого права на землю під час придбання частки будинку в 2018 році. Цей аргумент є суб`єктивним оціночним судженням і не впливає на законність оскаржуваного рішення, оскільки чинне законодавство не ставить право на судовий захист у залежність від обізнаності особи про попередні незаконні дії третіх осіб. Крім того, навіть якщо позивач знав про існування державного акту, це не позбавляє його права оспорювати такий акт у судовому порядку, оскільки право власності на земельну ділянку під будівлею, що виникло з порушенням закону, не може створювати перешкод для реалізації прав співвласника будинку, передбачених статтями 152, 155 Земельного кодексу України.
Щодо тверджень апелянта про неповне дослідження процедури приватизації 1998 року, то судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять ані клопотання ОСОБА_7 , ані рішення ради про надання дозволу на розробку проекту відведення, ані самого проекту, ані доказів погодження з іншими землекористувачами, що підтверджує відсутність належної процедури відведення. Верховний Суд у подібних правовідносинах неодноразово зазначав, що приватизація земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належить декільком особам, може відбуватися лише за згодою всіх співвласників або пропорційно до їхніх часток, а одноосібна приватизація всієї ділянки є неправомірною та порушує права інших співвласників (постанови Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 627/1023/17). Отже, посилання апелянта на недослідженість окремих аспектів процедури не спростовують самого факту прийняття рішення про передачу землі особі, яка на той час вже не була власником будинку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях, а суд першої інстанції, задовольнивши позов, правильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 21, 152, 155 Земельного кодексу України, статтю 21 Цивільного кодексу України, та врахував правову позицію Верховного Суду про неможливість приватизації земельної ділянки особою, яка не є власником всього об`єкта нерухомості, що на ній розташований.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2026 року - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 05.08.2026 р.
Головуючий: Судді: