ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 року м. Львів Справа № 380/25394/25 пров. № А/857/21834/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., суддів Димарчук Т.М., Сала П.І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року (головуючий суддя Крутько О.В., м. Львів) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі - відповідач), просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 134650041139 від 28.11.2025 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років у відповідності до пункту ''е'' статті 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'', зарахувавши при цьому до спеціального стажу період з 15.11.1993 по 31.12.2003.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції постановив рішення, яким адміністративний позов задовольнив частково: - визнав протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.11.2025 №134650041139 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення"; - зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи з 15.11.1993 по 31.12.2003; - зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 про призначення пенсії за вислугою років на підставі статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законами України від 02.03.2015 № 213-VIII та від 24.12.2015 № 911-VIII, оскільки після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 04.06.2019 № 2-р/2019 саме ця редакція визначає умови набуття права на пенсію за вислугу років. Виходячи з цього, суд першої інстанції зазначив, що пенсійний орган безпідставно виходив із відсутності у позивача необхідного спеціального стажу для призначення пенсії. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи позивача з 15.11.1993 по 31.12.2003 підлягає зарахуванню до спеціального стажу, оскільки посада тренера-викладача у дитячо-юнацькій спортивній школі є педагогічною посадою у закладі позашкільної освіти, а тому така робота дає право на пенсію за вислугу років. При цьому суд визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування зазначеного періоду через відсутність у Переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 909, посади тренера-викладача та через відсутність відомостей про реорганізацію закладу, встановивши, що впродовж спірного періоду реорганізація Львівської дитячо-юнацької спортивної школи «Галеон» не проводилася, а відповідач не вжив жодних заходів для витребування необхідних документів та перевірки відповідних обставин.
Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років, виходячи з того, що вирішення питання про призначення пенсії належить до компетенції органу Пенсійного фонду України та здійснюється після перевірки всіх документів, необхідних для встановлення права особи на відповідний вид пенсійного забезпечення. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є скасування оскаржуваного рішення, зобов`язання відповідача зарахувати до спеціального стажу період роботи позивача з 15.11.1993 по 31.12.2003 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Відповідач оскаржив рішення першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового вирішення спору. Зазначає, що право на пенсію за вислугу років після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 04.06.2019 № 2-р/2019 визначається з урахуванням вимог щодо спеціального стажу, встановлених законодавством станом на 11.10.2017, а тому для набуття такого права позивач повинен мати не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу. Апелянт стверджує, що під час розгляду заяви позивача до спеціального стажу були зараховані всі періоди роботи, підтверджені належними документами, тоді як період роботи з 15.11.1993 по 31.12.2003 не міг бути зарахований через відсутність відомостей про реорганізацію закладу, а період роботи на посаді тренера-викладача з 15.11.1993 по 01.03.1995 не підлягає зарахуванню, оскільки така посада не передбачена Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. За таких обставин, на думку апелянта, позивач не набув необхідного спеціального стажу, що виключає наявність у нього права на пенсію за вислугу років. Крім того, апелянт наголошує, що органи Пенсійного фонду України діють виключно в межах повноважень, визначених законом, а питання призначення пенсії належить до їх дискреційних повноважень. У зв`язку з цим вважає, що суд першої інстанції безпідставно втрутився у повноваження пенсійного органу та дійшов помилкових висновків щодо протиправності оскаржуваного рішення, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що при вирішенні питання щодо його права на пенсію за вислугу років підлягають застосуванню положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, а не положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано зарахував спірні періоди роботи до страхового та спеціального стажу, правильно виходив із того, що посада тренера-викладача дає право на пенсію за вислугу років. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції
24.11.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"
За принципом екстериторіальності, заяву позивача разом із документами передано до розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.11.2025 № 134650041139 відмовило у призначенні пенсії на підставі статті 55 Закону №1788 у зв`язку із відсутністю стажу за вислугу років, зазначило:
«Стаж особи становить 31 рік 2 місяці 26 днів.
Стаж за вислугою років відсутній.
До страхового стажу не зараховано періоди:
з 15.11.1993 по 31.12.2003, оскільки відсутні відомості про реорганізацію. Стаж враховано відповідно до даних індивідуальних відомостей про застраховану особу (ОК-5) з 01.01.1998.
До пільгового стажу не враховано періоди роботи на посаді тренера викладача з 15.11.1993 по 01.03.1995, оскільки постановою КМУ від 04.11.1993 №909 дана посада не передбачена, а також відсутні відомості про реорганізацію.
Вирішено: відмовити у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю стажу за вислугу років (26 років 6 місяців).».
Суд апеляційної інстанції додатково встановив такі обставини
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 : - 15.11.1993 року був прийнятий на роботу на посаду тренера-викладача з фехтування у Львівську дитячо-юнацьку спортивну школу «Галеон» згідно з Наказом №1/79 від 14.11.1993 року; - з 01.03.1995 року був переведений на посаду завуча ДЮСШ «Галеон» згідно з Наказом №1/13 від 01.03.1995 року; - з 23.11.1998 року був призначений виконуючим обов`язки директора ДЮСШ «Галеон» згідно Розпорядження №38 від 23.11.1998 року; - 24.05.2000 року був призначений директором ДЮСШ «Галеон» згідно Розпорядження №08 від 24.05.2000 року; - 31.12.2018 року ОСОБА_1 був звільнений з посади директора ДЮСШ «Галеон» у зв`язку з ліквідацією останньої; - 01.11.2019 був прийнятий на посаду заступника директора з навчально-тренувальної роботи у КЗ ДЮСШ «Буревісник» згідно з Наказом №72-К від 30.10.2019 року; - 11.08.2025 року ОСОБА_1 був звільнений з посади заступника директора з навчально-тренувальної роботи КЗ ДЮСШ «Буревісник» згідно з Наказом №94 від 11.08.2025 року.
Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини
Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. Як визначено статтею 83 Закону №1788-XII, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.
Відповідно до пункт "а" частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 52 Закону №1788-XII мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII, в редакції до 01.04.2015, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Кабінет Міністрів України 04.11.1993 прийняв Постанову №909, відповідно до якої затвердив Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).
Відповідно до розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку закладами і установами охорони здоров`я є лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно -епідеміологічні заклади, діагностичні центри відповідно до посад лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад); аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії відповідно до посад провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти.
З 01.04.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким також внесені зміні до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, статтю 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, право на пенсію за вислугу років мають:
е) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, що набрав чинності 01.01.2016, у статтю 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» внесені зміни, зокрема у пункті «е»: «в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінити словами та цифрами "після досягнення 55 років і";
доповнити абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим такого змісту: "До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення:
які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;
1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.»
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 4 Закону №1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, відповідно до якого абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 викладено в такій редакції:
«Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії" (закон №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017).
Конституційний Суд України 04.06.2019 за результатами розгляду справи №1-13/2018(1844/16, 3011/16) прийняв рішення №2-р/2019 та вирішив таке:
- визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII;
- положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Позиція суду апеляційної інстанції
суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років є протиправним, оскільки відповідач неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють умови призначення такої пенсії, а також безпідставно не зарахував до спеціального стажу позивача період його роботи з 15.11.1993 по 31.12.2003.
Аргументи апелянта зводяться до того, що суд першої інстанції помилково застосував положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VIII, тоді як, на думку апелянта, право на пенсію за вислугу років визначається відповідно до законодавства, чинного станом на 11.10.2017. Крім того, апелянт вважає безпідставним зарахування до спеціального стажу спірного періоду роботи позивача, посилаючись на відсутність відомостей про реорганізацію роботодавця та на те, що посада тренера-викладача не була передбачена Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909.
У спірних правовідносинах ключовим є питання визначення норм матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні питання про право позивача на пенсію за вислугу років, а також питання наявності підстав для зарахування спірного періоду роботи позивача до спеціального стажу, що дає підстави для призначення пенсії за вислугу років.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржене, тому не є предметом апеляційного перегляду.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:
При вирішенні питання щодо наявності яких умов (щодо віку, наявності спеціального стажу) у позивача виникнуть підстави на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII суд керується таким:
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII в редакції до 01.04.2015 (до набрання чинності Законом №213-VIII від 02.03.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З 01.04.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким серед іншого внесені зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення», зокрема, статтю 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців. 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, яким також були внесені зміни у статтю 55 Закону №1788-XII пункт «е», зокрема, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України рішенням від 04.06.2019 №2-р/2019 визнав неконституційними положення статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII від 02.03.2015 та №911-VIII від 24.12.2015 і ці положення статті 55 Закону №1788-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
03.10.2017 Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, відповідно до якого абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 викладено в такій редакції: «Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії". Цей закон (Закон №2148-VIII) набрав чинності 11.10.2017.
Отже, норми пункту е) статті 55 Закону №1788-XII з урахуванням рішення КСУ №2-р/2019 застосовуються в редакції, чинній станом на 31.03.2015 (до внесення змін Законами №213-VIII від 02.03.2015 та №911-VIII від 24.12.2015) з урахуванням застереження, запровадженого Законом №2148-VIII до Закону №1058, відповідно до якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Щодо зарахування періоду роботи позивача з 15.11.1993 по 31.12.2003 до спеціального стажу, колегія суддів зазначає таке:
відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Такий перелік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Водночас зазначений Перелік визначає заклади та посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, однак не містить вичерпного нормативного регулювання щодо всіх педагогічних посад у сфері позашкільної освіти.
Разом із цим, відповідно до статей 5, 12 та 21 Закону України «Про позашкільну освіту» дитячо-юнацькі спортивні школи є закладами позашкільної освіти, а педагогічні працівники таких закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності необхідного педагогічного стажу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким до педагогічних посад, зокрема, віднесено посади викладача, керівника фізичного виховання та інші педагогічні посади у закладах освіти. Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 №993, якою затверджено Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу дитячо-юнацька спортивна школа (далі - спортивна школа) є закладом спеціалізованої позашкільної освіти спортивного профілю - закладом фізичної культури і спорту, який забезпечує розвиток здібностей вихованців в обраному виді спорту, визнаному в Україні, створює необхідні умови для гармонійного виховання, фізичного розвитку, повноцінного оздоровлення, змістовного відпочинку і дозвілля дітей та молоді, самореалізації, набуття навичок здорового способу життя, підготовки спортсменів для резервного спорту. Крім того, Положенням № 993 передбачено, що до педагогічних працівників таких закладів належить, зокрема, тренер-викладач. Також пунктом 2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 №78, визначено, що до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічних та науково-педагогічних працівників (далі - стаж педагогічної роботи) зараховується час роботи на посадах, передбачених переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963, а також час роботи у закладах фізичної культури і спорту на посадах керівників, їх заступників з основного виду діяльності, тренерів-викладачів, тренерів-методистів, інструкторів-методистів, акомпаніаторів та на посадах тренерів-викладачів закладів спеціалізованої освіти спортивного профілю, тим педагогічним та науково-педагогічним працівникам, які працюють за профілем на посадах керівників фізичного виховання, викладачів фізкультури, вчителів фізкультури, інструкторів з фізкультури і керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи у закладах вищої, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, позашкільної та дошкільної освіти;
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що посада тренера-викладача у дитячо-юнацькій спортивній школі належить до педагогічних посад у закладі позашкільної освіти, а період роботи на такій посаді може бути врахований до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
Як встановив суд першої інстанції, позивач із 15.11.1993 працював тренером-викладачем Львівської дитячо-юнацької спортивної школи «Галеон», у подальшому був переведений на посади завуча, виконувача обов`язків директора та директора цього ж закладу.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період роботи позивача з 15.11.1993 по 31.12.2003 підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності такого висновку, оскільки ґрунтуються на буквальному застосуванні окремих положень Переліку №909 без урахування системного правового регулювання статусу педагогічних працівників закладів позашкільної освіти. Стосовно підстав незарахування періоду роботи з 15.11.1993 по 31.12.2003, оскільки відсутні відомості про реорганізацію Львівської дитячо-юнацької спортивної школи «Галеон», то суд першої інстанції правильно встановив, що відповідно до наданих документів у період роботи позивача з 15.11.1993 по 31.12.2003 жодної реорганізації у Львівській дитячо-юнацькій спортивній школі «Галеон» не відбувалося.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке: відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а також застосувати інший спосіб захисту, який не суперечить закону та забезпечує ефективне поновлення порушеного права. Відповідно до змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.11.2025 №134650041139, відповідач не лише не зарахував позивачу до спеціального стажу період роботи з 15.11.1993 по 31.12.2003, а й дійшов висновку про відсутність у позивача стажу за вислугу років як такого, що стало безпосередньою підставою для відмови у призначенні пенсії. За таких обставин усунення допущеного відповідачем порушення неможливе шляхом зобов`язання призначити позивачу пенсію, оскільки після зарахування спірного періоду саме орган Пенсійного фонду повинен повторно визначити загальну тривалість спеціального стажу позивача та вирішити питання про наявність усіх передбачених законом умов для призначення пенсії за вислугу років.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування рішення відповідача, зарахування спірного періоду до спеціального стажу та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, оскільки саме такий спосіб захисту відповідає вимогам статті 245 КАС України, забезпечує ефективне поновлення порушеного права та не підміняє дискреційні повноваження пенсійного органу.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять підстав, передбачених статтею 317 КАС України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд покладає понесені апелянтом судові витрати на нього.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №380/25394/25 - без змін.
Понесені апелянтом судові витрати покласти на нього.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Головуючий суддя Р. М. Москаль
судді Т. М. Димарчук
П. І. Сало
Повне судове рішення складено 06.08.26