УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
справа №420/33886/25
адміністративне провадження № К/990/34331/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі № 420/33886/25 за позовом Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування рішень,
установив:
Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 18 серпня 2025 року у ВП № НОМЕР_1;
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 18 серпня 2025 року у ВП № НОМЕР_1;
- визнати протиправною та скасувати постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 18 серпня 2025 року у ВП № НОМЕР_1.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини третьої статті 2 та частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням рішень державного виконавця, а саме постанов про відкриття виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору та визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.
Отже, ця справа належить до категорії справ, визначених статтею 287 КАС України, а тому оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише за умови, що розгляд такої касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у справах зазначеної категорії, пов`язавши її із наявністю виняткової обставини - необхідністю формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд зауважує, що доведення наявності таких обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у цій категорії справ покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на те, що її розгляд має значення для формування єдиної правозастосовної практики, зазначаючи, зокрема, про наявність питання права, яке, на його думку, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Разом із тим наведені доводи не свідчать про існування правової проблеми, вирішення якої Верховним Судом могло б мати значення для формування єдиної правозастосовної практики в розумінні частини третьої статті 333 КАС України. Скаржник не навів аргументів щодо наявності неоднозначної судової практики, юридичної невизначеності чи іншої об`єктивної необхідності формування нового або уточнення існуючого підходу до застосування відповідних норм права. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та власного тлумачення норм законодавства, що саме по собі не свідчить про необхідність касаційного перегляду справи з метою забезпечення єдності правозастосовної практики.
Проаналізувавши судові рішення, ухвалені у цій справі, які ґрунтуються на встановлених судами конкретних обставинах справи, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд касаційної скарги у цій справі не матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду касаційної скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі № 420/33886/25 за позовом Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування рішень.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов