УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
справа №420/21246/25
адміністративне провадження № К/990/34747/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 420/21246/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 08 травня 2026 року адміністративний позов задовольнив частково.
Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 21 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 1 березня 2018 року по 29 січня 2020 року індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3 865,51 грн щомісячно відповідно до абзаців третього, четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 21 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 29 січня 2020 року у розмірі 3 865,51 грн щомісячно відповідно до абзаців третього, четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
У решті позовних вимог відмовив.
Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу.
П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08 червня 2026 року залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам щодо її форми, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не було додано документа про сплату судового збору. У зв`язку з цим П`ятий апеляційний адміністративний суд надав скаржникові десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
У зв`язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 червня 2026 року визнав необґрунтованими доводи військової частини НОМЕР_1 щодо наявності підстав для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги та повернув апеляційну скаргу апелянту на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Не погодившись з ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначене судове рішення скасувати, а справу направити до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке.
Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
КАС України також визначає принципи здійснення адміністративного судочинства, одним із яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду (стаття 13 цього Кодексу). Такий принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Разом із тим, наявність у особи права на оскарження відповідних ухвал суду апеляційної інстанції не звільняє її від обов`язку дотримуватися встановлених процесуальним законом вимог щодо форми, змісту та порядку подання апеляційної скарги. Реалізація права на апеляційне оскарження кореспондує з обов`язком апелянта діяти відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема в частині належного оформлення апеляційної скарги та додання до неї всіх передбачених законом документів.
Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлено у статті 296 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
За правилами частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За обставинами цієї справи військова частина НОМЕР_1 , звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, не додала документа про сплату судового збору, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог процесуального закону, обґрунтовано залишив апеляційну скаргу без руху.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у визначений строк недоліки апеляційної скарги не були усунуті, а вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не виконані.
У зв`язку із цим ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, на підставі положень статей 169, 296, 298 КАС України. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість наведених скаржником доводів, оскільки обставини, пов`язані з фінансуванням установи з державного бюджету, не є поважною причиною для продовження процесуального строку, а доказів вжиття заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору заявником не надано. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права та відповідає встановленим у справі обставинам. Апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що скаржник не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не усунув її недоліків у встановлений судом строк, зокрема не подав документа про сплату судового збору, а наведені ним підстави для продовження строку не свідчили про наявність об`єктивних перешкод для виконання вимог суду. За таких обставин повернення апеляційної скарги відповідно до статей 169 та 298 КАС України є правомірним і узгоджується з обов`язком учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки.
У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
Відповідно до пунктів 6, 7 частини п`ятої цієї статті учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Отже, виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, зокрема щодо подання документа про сплату судового збору, є процесуальним обов`язком особи, яка подала апеляційну скаргу. Невиконання цього обов`язку у встановлений судом строк є підставою для застосування наслідків, передбачених статтями 169 та 298 КАС України.
Водночас реалізація права на звернення до суду та на оскарження судових рішень здійснюється в порядку і на умовах, визначених процесуальним законом. Встановлення законодавцем вимог щодо форми, змісту та порядку подання процесуальних документів, а також наслідків їх недодержання спрямоване на забезпечення належної організації судового провадження, дотримання принципів юридичної визначеності, рівності учасників процесу та ефективності судочинства.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати допустимим обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не повинні звужувати саму суть права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету та бути пропорційними поставленій меті (mutatis mutandis пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»; пункт 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У тексті касаційної скарги заявник не заперечує, що на виконання ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року документ про сплату судового збору до суду не подавав. Водночас заявник зазначає, що звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, посилаючись на відсутність асигнувань за КЕКВ 2800, та на підтвердження вжиття всіх залежних від нього заходів надав копії рапорту т.в.о. помічника командира з правової роботи від 12 травня 2026 року та додаткової заявки-розрахунку на фінансування від 18 травня 2026 року. На думку касатора, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, не надав належної оцінки поданим доказам, формально підійшов до вирішення питання про продовження процесуального строку та, повернувши апеляційну скаргу, порушив його право на апеляційний перегляд справи.
Водночас наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Сам по собі факт відсутності бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків 2800 та звернення до розпорядника бюджетних коштів із рапортом і додатковою заявкою-розрахунком на фінансування не свідчить про наявність безумовних підстав для продовження процесуального строку. Вирішення питання щодо продовження процесуального строку належить до повноважень суду, який оцінює наведені заявником обставини та подані докази з урахуванням конкретних обставин справи.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання військової частини НОМЕР_1 , дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, зазначивши, що обставини, пов`язані з фінансуванням установи з державного бюджету, самі по собі не є поважною причиною для продовження процесуального строку, а заявником не надано належних доказів існування об`єктивних перешкод, які унеможливлювали виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк.
Посилання касатора на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 лютого 2025 року у справі № 560/16696/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 300/3565/22, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, оскільки оцінка поважності причин для продовження процесуального строку здійснюється судом з урахуванням установлених у кожній конкретній справі обставин.
Суд також враховує, що повернення апеляційної скарги було зумовлене невиконанням скаржником вимог ухвали про залишення її без руху, а не самою лише відсутністю бюджетного фінансування. При цьому процесуальний закон пов`язує можливість повернення апеляційної скарги саме з неусуненням її недоліків у встановлений судом строк.
Отже, Суд вважає, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник на обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє особу права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку та за умов, установлених процесуальним законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі № 420/21246/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов