УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
справа №420/41767/25
адміністративне провадження № К/990/34799/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі № 420/41767/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 5 березня 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року відповідно, помножених на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, за вирахуванням уже виплачених сум грошового забезпечення за вказані періоди;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 5 березня 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року відповідно, помножених на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, за вирахуванням уже виплачених сум грошового забезпечення за вказані періоди;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням уже виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням уже виплачених сум.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 24 квітня 2026 року позов задовольнив.
Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу.
П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 травня 2026 року залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам щодо її форми, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не було додано документа про сплату судового збору. У зв`язку з цим П`ятий апеляційний адміністративний суд надав скаржникові десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08 червня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору та продовжив військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів.
У межах наданого строку військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з клопотанням про повторне продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
У зв`язку з тим, що військова частина НОМЕР_1 не усунула недоліків апеляційної скарги у наданий судом строк, а підстав для його повторного продовження суд апеляційної інстанції не встановив, П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 червня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та повернув апеляційну скаргу скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Не погодившись з ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2026 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке.
Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
КАС України також визначає принципи здійснення адміністративного судочинства, одним із яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду (стаття 13 цього Кодексу). Такий принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Разом із тим, наявність у особи права на оскарження відповідних ухвал суду апеляційної інстанції не звільняє її від обов`язку дотримуватися встановлених процесуальним законом вимог щодо форми, змісту та порядку подання апеляційної скарги. Реалізація права на апеляційне оскарження кореспондує з обов`язком апелянта діяти відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема в частині належного оформлення апеляційної скарги та додання до неї всіх передбачених законом документів.
Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлено у статті 296 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
За правилами частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За обставинами цієї справи військова частина НОМЕР_1 , звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, не додала документа про сплату судового збору, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог процесуального закону, обґрунтовано залишив апеляційну скаргу без руху та надав строк для усунення її недоліків, який у подальшому було продовжено.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у наданий та продовжений судом строк скаржник не усунув недоліків апеляційної скарги, не виконав вимог ухвал про залишення апеляційної скарги без руху та продовження строку для усунення її недоліків, а також не навів належних підстав для повторного продовження такого строку.
За таких обставин П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 червня 2026 року обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та повернув апеляційну скаргу скаржнику на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169, частини другої статті 298 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права та відповідає встановленим у справі обставинам. Апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що скаржник не усунув недоліків апеляційної скарги у наданий та продовжений судом строк, зокрема не подав документа про сплату судового збору, а також не довів наявності підстав для повторного продовження процесуального строку. За таких обставин повернення апеляційної скарги відповідало вимогам пункту 1 частини четвертої статті 169, частини другої статті 298 КАС України та узгоджується з обов`язком учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами і виконувати процесуальні обов`язки.
У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
Відповідно до пунктів 6, 7 частини п`ятої цієї статті учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Отже, виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, зокрема щодо подання документа про сплату судового збору, є процесуальним обов`язком особи, яка подала апеляційну скаргу. Невиконання цього обов`язку у встановлений судом строк є підставою для застосування наслідків, передбачених статтями 169 та 298 КАС України.
Водночас реалізація права на звернення до суду та на оскарження судових рішень здійснюється в порядку і на умовах, визначених процесуальним законом. Встановлення законодавцем вимог щодо форми, змісту та порядку подання процесуальних документів, а також наслідків їх недодержання спрямоване на забезпечення належної організації судового провадження, дотримання принципів юридичної визначеності, рівності учасників процесу та ефективності судочинства.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати допустимим обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не повинні звужувати саму суть права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету та бути пропорційними поставленій меті (mutatis mutandis пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»; пункт 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У тексті касаційної скарги заявник не заперечує, що у встановлений судом апеляційної інстанції строк недоліки апеляційної скарги не були усунуті, а документ про сплату судового збору не подано. Водночас касатор зазначає, що звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, посилаючись на запровадження в Україні воєнного стану, виконання військовою частиною бойових завдань, відсутність бюджетних асигнувань для сплати судового збору та неможливість своєчасного виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. На думку заявника, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам, безпідставно відмовив у продовженні процесуального строку та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для повторного продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та містять посилання на обставини, пов`язані із запровадженням воєнного стану, виконанням військовою частиною бойових завдань і відсутністю бюджетних асигнувань для сплати судового збору. Проте наведені доводи були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, не спростовують його висновків про невиконання скаржником вимог ухвал про залишення апеляційної скарги без руху та продовження строку для усунення її недоліків, а також не свідчать про неправильне застосування судом норм процесуального права.
Отже, Суд вважає, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник на обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі № 420/41767/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов