Справа № 522/15224/26
Провадження № 2-з/522/466/26
УХВАЛА
про відмову у забезпеченні позову
06 серпня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Абухіна Р.Д., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей разом з батьком,
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей разом з батьком, по якому просить: визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ії батьком ОСОБА_1 .
Одночасно з поданням позову до суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову, наступним шляхом:
1. Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей.
2. Тимчасово, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі, визначити порядок проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши, що: з 18 год. 00 хв. неділі до закінчення навчальних занять у п`ятницю діти проживають разом із батьком ОСОБА_1 ; 3 моменту закінчення нав навчальних занять у п`ятницю або не пізніше 19 год. 00 хв. п`ятниці і до 18 год. 00 хв. неділі діти проживають разом із матір`ю ОСОБА_2 .
3. Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у здійсненні фактичного догляду, виховання, утримання дітей та реалізації визначеного судом тимчасового порядку їх проживання до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
4. Заборонити ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду самостійно змінювати фактичне місце проживання малолітніх також утримувати дітей поза межами встановленого судом тимчасового порядку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а проживання без письмової згоди ОСОБА_1 або відповідного рішення суду.
Мотивує вимоги тим, що діти проживають з ним, він повністю забезпечує їх матеріально, займається вихованням, навчання та розвитком. Разом з тим виник спір щодо місця проживання дітей. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, або ефективний захист, або поновлення порушених, або оспорюваних прав та інтересів його як позивача.
На підставі ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Розглянувши заяву, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, встановлених законом.
Серед передбачених ч. 1 ст. 150 ЦПК України видів забезпечення позову значиться, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин(п. 3ч. 1 ст. 150 Кодексу), іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (п. 10ч. 1 ст. 150 Кодексу).
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Обмеження у застосуванні судом заходів забезпечення позову окремо встановлені частинами 4 12 ст. 150 ЦПК України.
Зокрема, згідно з ч. 10 ст. 150 ЦПК Українине допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано: «....співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача,а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам .... Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів ...... Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19 вказано, зокрема таке: «Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору».
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини
. Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.
Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. ч. 1 - 3 ст. 157 СК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним.
Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Матеріали справи дають підстави вважати, що між сторонами дійсно існує спір щодо подальшого місця проживання дитини. Наразі сторони по справі проживають окремо, а їх малолітня дочка проживає з відповідачем.
Проте, обираючи конкретний захід забезпечення позову, позивач має враховувати, що він повинен бути співмірним та адекватним, а також не повинен суперечити обмеженням, встановленимч. ч. 4 12 ст. 150 ЦПК України.
Зокрема, відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, недопустимим є вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Згідно з ч. 3 ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Отже, на більш ранніх стадіях процесу, тобто до ухвалення рішення, суд не вирішує спір по суті, а тому і не може застосовувати заходи забезпечення позову, які змістовно тотожні позовним вимогам.
Суд зазначає, що суть заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, фактично полягає у визначенні проживання дітей з батьком за місцем проживання батька впродовж певного часу кожного тижня місяця, що є тотожним (схожий по своїй суті) позовній вимозі про визначення місця проживання дітей з батьком. При цьому обмеження заходу забезпечення позову тими днями на тиждень кожного місяця, впродовж яких діти мають проживати з батьком, не має істотного значення та не впливає на суть такого забезпечення і його співвідношення до позовних вимог.
Застосування заходів забезпечення позову має відповідати принципу пропорційності.
Це означає, що, з одного боку, такі заходи повинні забезпечувати належний захист прав та інтересів дитини, а з іншого - не створювати необґрунтованих обмежень для учасників спору та не підміняти собою вирішення справи по суті.
Схожих висновків дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 25.08.2020 у справах № 466/2317/20: «Апеляційний суд, враховуючи предмет та суть позовних вимог, дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог заяви позивача шляхом зобов`язання відповідача, у якого перебуває дитина, надавати позивачу (матері дитини) можливість для спілкування з дитиною в певні дні і години. Відмова у задоволенні вимог заяви щодо щотижневого встановлення обов`язку для відповідача передавати дитину кожну другу п`ятницю для почергового щотижневого проживання зі своєю матір`ю за місцем її проживання та зі своїм батьком за місцем його проживання є обґрунтованою, оскільки вжиття такого заходу забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, до вирішення спору по суті є недопустимим».
Висновки щодо забезпечення позову у справах з вимогами про визначення місця проживання дитини викладено також у постановах Верховного суду від 25.11.2020 та від 15.08.2021 у справі № 760/1513/19.
Крім того, суду не надані відомості, що існує реальна загроза невиконання/утруднення виконання рішення суду. Суд звертає увагу, що позивач зазначає, що на даний час діти проживають з батьком.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову в обраний позивачем спосіб.
Керуючись ст.ст. 149-153, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей разом з батьком відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Р. Д. Абухін
06.08.2026