ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД
Миколаївської області
Справа №945/2101/25
Провадження №2/477/327/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2026 року м. Миколаїв
Вітовський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Саукової А.А.,
з секретарем -Котовою О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
На адресу Вітовського районного суду Миколаївської області за підсудністю з Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Представник позивача - ОСОБА_4 звернулась через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою, в якій позивач просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є єдиним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 08.04.1996 року. Відповідачі зареєстровані у вказаному будинку, однак у ньому фактично не проживають понад п`ятнадцять років, не беруть участі у його утриманні та оплаті комунальних послуг. ОСОБА_2 не проживає з 10.09.2000 року, а ОСОБА_3 , яка є донькою ОСОБА_2 , не проживає з 20.08.2008 року, отже є такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням. Особисто звернутись до Первомайської селищної ради з питання зняття відповідачів з реєстрації місця проживання позивач не має можливості, оскільки перебуває на лікуванні за кордоном. З огляду на відсутність можливості вирішити питання зняття відповідачів з реєстрації в адміністративному порядку, він звернувся з вказаним позовом до суду.
У судове засідання позивач та представник позивача не з`явилися. Представник позивача 13.07.2026 року подала через систему «Електронний суд» заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином у відповідності до положень ст. 128 ЦПК України, причини неявки в судове засідання не повідомили, відзив не подали.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вважає, що позовні вимоги позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 08 квітня 1996 року, посвідченого державним нотаріусом Жовтневої районної нотаріальної контори, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно рішення виконавчого комітету Новомиколаївської сільської ради №77 від 09.09.1998 року проведено перенумерацію житлових будинків, внаслідок якої номер житлового будинку АДРЕСА_2 змінено на АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою було зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована, але не проживає з 10.09.2000 року, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована, але не проживає з 20.08.2008 року, що підтверджується довідкою Первомайської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 11.09.2025 року №08-03/02-10-712.
Відносини у сфері надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання регулюються Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871-IX), який з 01 грудня 2021 року набув чинності.
За положеннями пункту 2 частини першої статті 18 Закону № 1871-IX зняття повнолітньої особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, за заявою власника житла.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Згідно з пунктами 50, 61 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, підставою зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла є подання останнім заяви установленої форми згідно з додатком 6, документа, що посвідчує особу (у разі особистого звернення) та документа, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається, а у разі подання заяви через представника - документ, що підтверджує повноваження діяти від імені власника.
Відповідно до пункту 4 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1871-IX місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до дня набрання чинності цим Законом, обліковується в реєстрі територіальної громади, знімається з реєстрації/скасовується у порядку, встановленому для зняття/скасування зняття з реєстрації місця проживання, визначеного цим законом.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 лютого 2026 року у справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23) зробив такий висновок: «Парламентом в Законі України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» розмежовано випадки, за яких відбувається зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення та коли лише за заявою власника житла.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється у тому числі за заявою власника житла або представника без згоди на те зареєстрованої особи.
Отже, позивач як власник житла не позбавлений права на звернення до органів реєстрації, а саме до Первомайської селищної ради з заявою про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання через довірену особ.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, представник позивача вказує, що позивач не має можливості особисто звернутися до Первомайської селищної ради з питання зняття відповідачів з реєстрації місця проживання, оскільки на даний час перебуває на лікуванні за кордоном та позбавлений можливості самостійно врегулювати ситуацію в адміністративному порядку та змушений реалізовувати своє право на захист виключно шляхом звернення до суду.
Разом з тим, будь-яких доказів зазначених обставин суду не надано.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача в суді представляє адвокат Шиян Ю.М. відповідно до ордеру на надання правничої (правової) допомоги, виданого на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги.
Отже, позивач не позбавлений можливості оформити довіреність на вчинення певних дій в державних установах від його імені.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 757/508/20-ц (провадження № 61-19919св21) зазначено, що: «порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. […] Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення».
Відповідно до статті 319 ЦК України власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Статтею 321 ЦК України закріплено непорушність права власності, згідно з яким ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку має право використовувати його для власного проживання та проживання членів своєї сім`ї, а також інших осіб, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Разом з тим, позивачем не надано доказів порушення, невизнання або оспорення його права власності на житловий будинок.
Відмова відповідного органу реєстрації у знятті відповідачів з реєстрації місця проживання суду не надана, як не надані і докази неможливості зняти відповідачів з реєстрації місця проживання позивачем особисто або через довірену особу.
Посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 04.09.2024 року у справі №756/1384/20 суд не приймає до уваги, оскільки у вказаній справі позивачем є не власник майна, а наймач. Стосовно посилання представника позивача на рішення у справі №760/17328/23 від 04.04.2024 року, то вказане рішення постановлено Солом`янським районним судом м.Києва та відповідно не є обов`язковим для врахування судом, крім того, у зазначеній справі з позовом до суду звертався співвласник майна, а не особа, якій майно належало на праві особистої власності.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Ураховуючи положення статті 141 ЦПК України та приписи Закону України Про судовий збір, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
відповідачі:
ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: відомості відсутні;
ОСОБА_6 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: відомості відсутні.
Суддя А.А.Саукова