Номер провадження: 22-ц/813/5958/26
Справа № 523/16520/24
Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.
Доповідач Кострицький В. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,
за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада
відповідач - ОСОБА_1
представник відповідача - ОСОБА_2
третя особа - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Одеської міської ради на ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 05 березня 2026 року, постановлену у складі судді Бузовського В.В., у приміщенні того ж суду,
у цивільний справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, без належних на те правових підстав,-
установив:
Короткий зміст заяви.
Одеська міська рада, разом із позовною заявою, надала до суду заяву та просила забезпечити пред`явлений позов шляхом накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача в сумі 1 170 682,20 грн., оскільки відповідач не виконав рішення суду про стягнення безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою за попередній період, а також беручи до уваги те, що відповідач не відреагував на пред`явлення вимоги та подання позовної заяви щодо сплати заборгованості за даний період, Одеська міська рада має обґрунтовані припущення, що не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позовної заяви.
Представник відповідача, в письмових запереченнях, просив відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Посилаючись на відсутність будь-яких доказів використання відповідачем земельної ділянки, крім того, зазначив, що відповідач понад п`ять років знаходиться за межами України, а отже навіть теоретично не може використовувати земельну ділянку. Також в поясненнях зазначив, що поведінка відповідача в інших справах, де рішення не набрали законної сили, не може свідчити про намагання відповідача ухилятися від виконання рішення в цій справі.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 05 березня 2026 року у задоволенні заяви представника Одеської міської ради про забезпечення позову - відмовлено.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку вказав, що судом встановлено про те, що позивачем не надано суду відомостей та доказів того, що у випадку ухвалення рішення суду про задоволення позовних вимог позивача, невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, тобто відсутні конкретні докази реального ризику невиконання рішення, а не абстрактні припущення чи посилання на поведінку відповідача в інших справах.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що відсутні підстави забезпечення позову, відсутні правові наслідки ускладнення чи неможливості виконання рішення суду у випадку ухвалення рішення про задоволення вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з ухвалою суду, представник Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 05.03.2026 про відмову у задоволенні заяви Одеської міської ради про забезпечення позову та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву Одеської міської ради про забезпечення позову та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та які містяться на відкритих рахунках, а також на грошові кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення ухвали про накладення арешту, в межах розміру позовної вимоги - 1170682,20 грн та судових витрат, розмір яких відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку становить 17560,23 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у забезпеченні позову, неповно з`ясував обставини справи та безпідставно дійшов висновку про недоведеність реальної загрози утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду.
Одеська міська рада зазначає, що предметом спору є стягнення з відповідача 1 170 682,20 грн безпідставно збережених коштів, а можливість виконання рішення безпосередньо залежатиме від наявності у нього відповідних коштів.
При цьому відповідач може вільно розпорядитися коштами на рахунках, тоді як позивач не має доступу до інформації про його фінансовий стан через режим банківської таємниці.
Крім того, рішенням суду в іншій справі з відповідача вже було стягнуто 1 508 779,03 грн. за користування цією самою земельною ділянкою за попередній період, однак це рішення тривалий час залишається невиконаним.
На думку апелянта, зазначена обставина підтверджує реальний ризик невиконання рішення і в цій справі.
Накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову є співмірним і тимчасовим заходом, який не позбавляє відповідача права власності на кошти, а лише обмежує можливість розпорядження ними з метою забезпечення виконання можливого рішення суду.
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві зазначено, що апелянт не довів реального ризику невиконання можливого рішення суду, обраний захід забезпечення не відповідає характеру грошових вимог та є неспівмірним.
Крім того, арешт не може бути накладений на майно третіх осіб, яке не належить відповідачу, а заявлений арешт є непропорційним і фактично неефективним.
У зв`язку із цим відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Щодо явки сторін
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, клопотань про відкладення судового розгляду не надійшло, що у відповідності до вимог ст. 372 КПК України не заважає апеляційному розгляду.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду в межах скарги та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Умовою застосування забезпечення позову як сукупності процесуальних дій є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений у статті 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини першої статті 150 ЦПК України.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
З матеріалів справи вбачається, що у провадженні Пересипського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент архітектури, містобудування, та земельних відносин Одеської міської ради, про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою (кадастровий номер: [номер приховано]:26:004:0009) за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 1170682,20 грн за період з 01.08.2022 року по 24.05.2024 року.
Позивач зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24.05.2024 року № 380065791 у власності ОСОБА_3 з 11.03.2019 року перебуває нежитлова будівля загальною площею 957,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаний об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці площею 7500,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: [номер приховано]:26:004:0009), яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Рішенням Одеської міської ради від 30.10.2019 року № 5417-VII «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0, 7500 га за адресою: АДРЕСА_1 , присвоєння адреси, та надання її в оренду громадянину ОСОБА_4 », зокрема, затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: [номер приховано]:26:004:0009), площею 0,7500 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови), за адресою: АДРЕСА_1 ; присвоєно земельній ділянці, площею 0, 7500 га (кадастровий номер: [номер приховано]:26:004:0009), адресу: АДРЕСА_1 ; надано громадянину ОСОБА_4 земельну ділянку, вказану в п. 1 цього рішення, в оренду на 10 років, до реалізації планувальних рішень території, для експлуатації та обслуговування будівель складського призначення (цільове призначення - В.03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури).
Згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.10.2019 року № HB-5111983672019 державну реєстрацію земельної ділянки (кадастровий номер: [номер приховано]:26:004:0009) проведено 07.10.2019 року.
Втім, договір оренди вказаної земельної ділянки між Одеською міською радою та відповідачем чи будь-якими іншими особами не укладався.
Однак, ОСОБА_1 як власник нежитлової будівлі загальною площею 957,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01.08.2022 року по 24.05.2024 року продовжував здійснювати безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою без укладення договору оренди землі.
ОСОБА_1 , будучи власником об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 0,7500 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: [номер приховано]:26:004:0009, у період з 01.08.2022 року по 24.05.2024 року використовував відповідну земельну ділянку без укладеного договору оренди, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника такої земельної ділянки.
Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради направлялась до ОСОБА_1 вимога від 05.03.2024 року № 01-13/395 щодо необхідності сплати безпідставно збережених коштів територіальної громади м. Одеси за користування відповідною земельною ділянкою.
Втім, станом на теперішній час зазначені кошти не перераховано до місцевого бюджету.
Таким чином, ОСОБА_1 у період 01.08.2022 року по 24.05.2024 року був фактичним користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: [номер приховано]:26:004:0009, який без достатньої правової підстави за рахунок власника вказаної ділянки - Одеської міської ради зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею та які зобов`язаний повернути власнику земельної ділянки на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
З урахуванням зазначеного Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради розраховано розмір безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером: [номер приховано]:26:004:0009 у період з 01.08.2022 року по 24.05.2024 року, що складає 1170682,20 грн.
У зв`язку із цим, Одеська міська рада звернулась до Пересипського районного суду м. Одеси із відповідною позовною заявою.
Разом з позовною заявою Одеською міською радою подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, у якій остання просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та які містяться на відкритих рахунках, а також на грошові кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення ухвали про накладення арешту, в межах розміру позовної вимоги - 1170682,20 грн та судових витрат, розмір яких відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку становить 17560,23 грн.
Однак, ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 05.03.2026 року відмовлено у задоволенні заяви Одеської міської ради про забезпечення позову.
В обгрунтування оскаржуваної ухвали судом зазначено, позивачем не надано суду відомостей та доказів того, що у випадку ухвалення рішення суду про задоволення позовних вимог позивача, невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, тобто відсутні конкретні докази реального ризику невиконання рішення, а не абстрактні припущення чи посилання на поведінку відповідача в інших справах.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що відсутні підстави забезпечення позову, відсутні правові наслідки ускладнення чи неможливості виконання рішення суду у випадку ухвалення рішення про задоволення вимог позивача.
Однак колегія суддів не погоджується з вказаним висновком, з огляду на таке.
Апеляційний суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Відповідно до п.п. 3-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 509/2765/19 викладено правову позицію, згідно з якою метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Разом з тим закон, вказує, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року № 753/22860/17 наведено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі № 760/5582/20 викладено правову позицію, згідно з якою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. При зверненні до суду з позовом кредитор має процесуальне право та можливість в якості гарантії забезпечення виконання майбутнього судового рішення на його користь, просити суд в якості забезпечення позову, тобто гарантії реального виконання судового рішення та реального стягнення коштів з боржника, в тому числі за рахунок його майна, просити суд накласти арешт на визначене майно боржника, у тому числі грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, на його рухоме майно у вигляді автомобілів, мотоциклів тощо, на його нерухоме майно у вигляді земельних ділянок, будинків, квартир, гаражів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Верховний Суд неодноразово вказував, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких, у подальшому, гарантується виконання судових актів.
При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою (правові висновки, що викладені у постановах від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, від 14.08.2023 року у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 року у справі № 917/322/23 та від 28.07.2023 року у справі № 911/2797/22).
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (правові висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 01.05.2023 року у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 року у справі №916/2239/22).
Також у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22 зроблено висновок, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Так, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який
Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91).
Отже, вжиття заходів забезпечення позову - це реальна гарантія виконання судового рішення, виходячи з розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і забезпечення збалансованості інтересів сторін у справі.
З урахуванням специфіки предмету поданого Одеською міською радою позову, процедура повернення коштів у майбутньому, без вжиття заходів забезпечення позову, буде неможливою та неефективною.
За таких обставин лише вжиття заходів забезпечення позову є реальною гарантією ефективного захисту порушених інтересів територіальної громади м. Одеси.
Оцінюючи наведені обставини у сукупності, колегія суддів виходить із того, що предметом спору є стягнення з відповідача значної суми грошових коштів, а тому виконання можливого рішення про задоволення позову безпосередньо залежатиме від наявності у нього коштів або іншого майна, за рахунок якого може бути здійснене стягнення.
Обраний позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача безпосередньо пов`язаний із предметом заявлених вимог та спрямований на забезпечення реального виконання можливого судового рішення.
У спорах про стягнення грошових коштів можливість відповідача вільно розпоряджатися належними йому коштами є об`єктивною обставиною, при цьому покладення на позивача обов`язку надати відомості про конкретні рахунки, рух коштів або фінансовий стан відповідача створювало б надмірний стандарт доказування, оскільки така інформація не перебуває у вільному доступі.
Водночас забезпечення позову не може ґрунтуватися виключно на характері заявлених вимог, суд повинен оцінити всі встановлені обставини справи, розмір позовних вимог, поведінку сторін, наявність спорів між ними, можливість виконання майбутнього рішення, а також співмірність запропонованого заходу забезпечення.
Наведені відповідачем заперечення щодо відсутності підстав для стягнення заявленої суми стосуються суті спору та мають бути перевірені судом під час розгляду справи по суті, а на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не вправі наперед оцінювати обґрунтованість позовних вимог та фактично вирішувати спір.
Доводи відзиву щодо відсутності у відповідача майна або рахунків також не є безумовною підставою для відмови у забезпеченні позову, накладення арешту може бути фактично виконане лише щодо виявлених коштів, які належать саме відповідачеві, та не може поширюватися на майно чи кошти інших осіб.
Посилання на можливе порушення прав третіх осіб колегія суддів відхиляє, оскільки заявлений захід забезпечення стосується виключно коштів, які належать відповідачеві.
Отже, права інших осіб застосуванням такого заходу не обмежуються.
Арешт коштів у межах ціни позову має тимчасовий характер, не призводить до переходу права власності на них до позивача та лише обмежує можливість розпорядження відповідною сумою до вирішення спору по суті.
Інші доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, також не спростовують необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки частково стосуються обґрунтованості позовних вимог та підлягають перевірці під час розгляду справи по суті, а частково не відповідають фактичним обставинам і змісту заявленого заходу забезпечення.
Отже, наведені у відзиві заперечення спростовуються матеріалами справи та не впливають на висновок про наявність підстав для часткового задоволення заяви.
З огляду на майновий характер спору, значний розмір заявлених вимог та встановлені обставини справи колегія суддів доходить висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання можливого рішення суду.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам у їх сукупності та обмежився загальним висновком про відсутність доказів конкретних дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання майбутнього рішення.
Такий підхід не повною мірою відповідає меті інституту забезпечення позову.
Водночас забезпечення позову повинно бути співмірним із заявленими вимогами, а тому арешту підлягає накладенню лише в межах основної суми позову, тоді як попередньо визначені судові витрати не є остаточно встановленою сумою та не можуть бути враховані при визначенні меж забезпечення позову.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачу грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 158, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,-
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника Одеської міської ради - задовольнити частково.
Ухвалу Пересипського районного суду міста Одеси від 05 березня 2026 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити частково заяву Одеської міської ради про забезпечення позову та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та які містяться на відкритих рахунках, а також на грошові кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення ухвали про накладення арешту,в межах розміру позовної вимоги - 1170682,20 грн..
Стягувач : Одеська міська рада, ЄДРПОУ 26597691, 65026, м. Одеса, пл. Біржова (пл. Думська), 1.
Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
В.А. Коновалова