П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 серпня 2026 року
м. Рівне
Справа № 564/4224/25
Провадження № 22-ц/4815/588/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Гордійчук С.О.
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
учасники справи:
заявник: старший державний виконавець Костопільського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тиманчук Олена Михайлівна
Заінтересовані особи : ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 (стягувач)
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року, ухваленого в складі судді Грипіч Л.А., дата складання повного тексту судового рішення 09.12.2025, у справі № 564/4224/25
в с т а н о в и в :
У жовтні 2025 року старший державний виконавець Костопільського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тиманчук Олена Михайлівна звернулася до суду із поданням про виділення (визначення) частки майна боржника в спільному сумісному майні подружжя.
Подання обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № 74842043 щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості в загальній сумі 1 188 128,66 грн, включаючи виконавчий збір та витрати.
У межах виконавчого провадження встановлено, що боржниця перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Крім того, у спільній сумісній власності подружжя перебуває житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,25 га (кадастровий номер: [номер приховано]:01:001:005).
З огляду на викладене, державний виконавець просила суд:
Визнати житловий будинок з надвірними будівлями (житлова площа- 42,3 кв. м, загальна площа - 70,4 кв. м) об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Визначити розмір частки боржниці ОСОБА_1 у цьому майні, а саме: 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями.
Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року подання старшого державного виконавця Костопільського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Олени Тиманчук про виділення частки майна боржника в спільному сумісному майні подружжя - задоволено.
Визнано житловий будинок з надвірними будівлями (житловою площею: 42,3 кв.м., загальною площею 70,4 кв.м.), що за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 (РНОККПП: НОМЕР_2 ).
Визначено розмір частки боржника - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - у спільній сумісній власності подружжя, а саме: 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями (житловою площею: 42,3 кв.м., загальною площею 70,4 кв.м.) що за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, скаржник подала апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нову, якою заяву задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку та не перевірив відомостей щодо наявності спору про право між боржником та її бувшим чоловіком. Крім того її не було повідомлено про день та час розгляду подання. Покликається на правові позиції Верховного Суду.
У відзиві на апеляційну скаргу стягувач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції цим вимогам відповідає.
Установлено, що на примусовому виконанні в Костопільському відділі ДВС у Рівненському районі Рівненської області перебуває зведене виконавче провадження № 74842043, яке включає:
Вимогу № Ф-721-25 У від 11.01.2021, видану ГУ ДПС у Рівненській області, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 19 033,80 грн (ВП 73868151);
Вимогу № Ф-721-25 У від 07.06.2021 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 5 172,73 грн (ВП 73867730);
Ухвалу № 564/2260/19 від 18.03.2021 Костопільського районного суду про стягнення судового збору в сумі 11 350,00 грн (ВП 68798433);
Виконавчий лист № 564/2736/15-ц від 05.02.2019 про стягнення на користь ОСОБА_2 судових витрат у сумі 22 737,00 грн (ВП 69063958);
Виконавчий лист № 564/2736/15-ц від 05.02.2019 про стягнення на користь ОСОБА_2 основного боргу в сумі 1 046 838,80 грн (ВП 69064032).
Загальна сума заборгованості боржниці ОСОБА_1 станом на 12.09.2025, включаючи виконавчий збір та витрати, становить 1 188 128,66 грн.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав № 441321174 від 28.08.2025, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , був зареєстрований за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 31.01.2019 (посвідчений приватним нотаріусом Скоропадом В. В.).
Рішенням Костопільського районного суду від 13 вересня 2021 року вказаний договір дарування визнано недійсним. Суд скасував рішення про державну реєстрацію прав за доньками боржниці та відновив попередню реєстрацію права власності за ОСОБА_3 . Рішення суду набрало законної сили 07 січня 2022 року та є чинним.
Цим судовим рішенням встановлено, що спірний житловий будинок до укладення договору дарування перебував у спільній сумісній власності подружжя - боржниці ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_3 .
Отже на момент звернення виконавця із поданням житловий будинок з надвірними будівлями (загальною площею 70,4 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 , був набутий у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.
Станом на день подачі подання заборгованість є непогашеною.
Спору про поділ житлового будинку між бувшим подружжям немає.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Цієї статтею встановлені обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців.
В свою чергу, перелік заходів примусового виконання рішення, передбачений ст. 10 вказаного Закону.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до ст. 443 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Таким чином, під час розгляду подання державного виконавця в порядку ст.443 ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду.
Наведені норми надають право приватному (державному) виконавцю звертатись до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному сумісному майні.
Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч.1 ст.369 ЦК України).
Частинами першою та другою ст. 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Разом з тим, відповідно до статей 60,70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів того, що на час звернення з поданням, частки співвласників у спірному нерухомому майні не є рівними чи існував спір з приводу часток у спільному майні подружжя.
Велика Палата Верховного Суду 15 січня 2020 року по справі № 367/6231/16-ц (ЄДРСРУ № 87393444) зазначила, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.
Отже, визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.
Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на майно, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.
За зверненням державного виконавця суд визначає частку боржника з метою подальшого звернення стягнення на неї.
Зважаючи на встановлені обставини справи, а також те, що презумпція права спільної сумісної власності не спростована, ні боржником ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 , спір з приводу поділу майна відсутній, рішення за результатами розгляду якого не ухвалювалося, у виконавця не було перешкод звернутись до суду з поданням про визначення частки в майні боржника.
Твердження ОСОБА_1 про наявність спору про право у даному випадку не заслуговують на увагу, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11 міститься висновок про те, що за наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Тобто, у разі наявності спору щодо майна, питання щодо визначення частки майна боржника повинно розглядати за правилами позовного провадження.
Разом з тим, в цій же постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про те, що таким спором про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є саме спір між боржником та іншими співвласниками майна, тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право.
У справі, яка переглядається, матеріали справи не містять доказів, які вказують на те, що між бувшим подружжям існував спір щодо нерухомого майна, яке є предметом даного подання приватного виконавця.
Відтак, у даному випадку відсутні підстави для висновку, що спір повинен вирішуватися в позовному провадженні, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України, підстави відсутні.
Задовольняючи подання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що хоч частки у майні, яке належить боржнику та ОСОБА_3 не визначені, однак виходячи з презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя та з огляду на те, що рішення суду залишаються не виконаними, і протягом тривалого часу з моменту набрання ними законної сили боржник не виконує їх, тому визначення належної боржнику частки у спільному майні подружжя, яким він володів спільно з чоловіком ОСОБА_3 , буде ефективним способом виконання судового рішення.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно усталеною практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» визначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система (виконання рішень) була ефективною як в теорії, так і на практиці. Виконання рішень має відбуватись таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та, що система ефективна і законодавчо і практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, встановленої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення з нього боргу, однак таке не призведе до звуження належних боржнику прав на житло, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.
Крім того, судом не встановлено порушення судом вимог ст. 443 ЦПК України про повідомлення сторін та інших зацікавлених осіб.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 04 грудня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 06.08.2026 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Шимків С.С.