ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
"07" серпня 2026 р.
м. Черкаси
Справа № 925/1054/26
Суддя Господарського суду Черкаської області Гладун А.І., розглянувши заяву стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАВТОТРЕЙД" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄО-ПАКТОРГ" про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 155506,00 грн боргу за наданні послуги з перевезення вантажу за договором перевезення вантажів автотранспортом №10062026/2 від 10.06.2026, 332,80 грн витрат зі сплати судового збору, 12300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу,
ВСТАНОВИВ:
28.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАВТОТРЕЙД" звернулося до Господарського суду Черкаської області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄО-ПАКТОРГ" 155506,00 грн боргу за наданні послуги з перевезення вантажу за договором перевезення вантажів автотранспортом №10062026/2 від 10.06.2026, 332,80 грн витрат зі сплати судового збору, 12300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Розглянувши заяву, суддя дійшов висновку відмовити у заяві про видачу судового наказу.
У заяві стягувач вказав, що надав боржнику послуги з перевезення вантажу за договором перевезення вантажів автотранспортом №10062026/2 від 10.06.2026, а боржник неналежно виконав грошове зобов`язання з оплати за надані послуги.
Відповідно до частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України).
На підтвердження укладення договору перевезення стягувач подав міжнародну товаротранспортну накладну - CMR від 12.06.2026, за змістом, якої стягувач - є перевізником вантажу. Інформації про замовника перевезення (експедитора) товаротранспортна накладна не містить.
Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (частина 3 статті 207 Цивільного кодексу України).
Отже, за змістом норм статті 207 Цивільного кодексу України сторони можуть укласти правочин у письмовій формі у декілька способів, зокрема: шляхом обміну листами в т.ч. електронними або шляхом вчинення підпису уповноваженими особами сторін на тексті такого правочину.
У заяві стягувач вказав, що сторони шляхом обміну електронними листами уклали договір перевезення №10062026/2 від 10.06.2026. Проте жодного електронного листа, у якому був би зафіксований зміст такого правочину стягувач не подав. Натомість стягувач подав до суду копію договору перевезення вантажів автотранспортом №10062026/2 від 10.06.2026, який містять підписи представників сторін та скріплені їх печатками.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Суд встановив, що зміст заяви стягувача про те, що сторони уклали договір шляхом обміну електронними листами, не відповідає доданим до заяви документам, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.
З огляду на вказане суддя дійшов висновку, що стягувач подав заяву про видачу судового наказу з порушенням вимог стаття 150 Господарського процесуального кодексу України.
Нормами процесуального закону не передбачено порядку розгляду та стягнення у наказному провадженні судових витрат, окрім витрат на сплату судового збору за видачу судового наказу.
Зокрема, законом не передбачено стягнення з боржника витрат на професійну правову допомогу за укладеним між стягувачем та адвокатом договором про надання правової допомоги.
Таке стягнення суперечить самій суті наказного провадження, адже договір про надання правової допомоги не є укладеним між стягувачем та боржником, у стягувача відсутнє право вимоги до боржника щодо заборгованості за вказаним договором.
Така заборгованість не є неоспорюваною та її стягнення не відповідає вимогам статей 147, 148 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для відмови у видачі судового наказу на підставі пункту 3 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України.
Суд враховує, що заявник за власним вибором відповідно до вимог частини 2 статті 148 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду у порядку наказного провадження із заявою про видачу судового наказу про стягнення з божника заборгованості, маючи право звернутися до боржника у порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Водночас, у порядку наказного провадження розглядаються вимоги про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо, тобто вимоги про стягнення безспірної заборгованості.
Розділом ІІ "Наказне провадження" Господарського процесуального кодексу України подання будь-якої заяви по суті спору в наказному провадженні не передбачено, як і не передбачено і подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат до заяви про видачу судового наказу.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання вимог стосовно співмірності таких витрат витрат зі складністю справи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на надання правової допомоги.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Процесуального порядку звернення боржника до суду із заявою про зменшення розміру витрат стягувача на професійну правничу допомогу Господарський процесуальний кодекс України не встановлює.
Можливість однієї сторони (стягувача) звернутися до суду з вимогою про стягнення з боржника понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, та, водночас, відсутність у іншої сторони (боржника) у встановленому законом порядку можливості заперечити проти такого розміру судових витрат чи просити суд зменшити їх розмір, не відповідає засадам рівності та змагальності учасників господарського судочинства та ставить боржника у менш вигідне становище, у порівнянні зі стягувачем.
Загальний порядок розподілу судових витрат, визначеним частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Процесуальний закон врегульовує підстави та порядок розподілу судових витрат у випадку задоволення позову чи відмови у позові у випадку розгляду справи за правилами позовного провадження, проте не встановлює підстав та порядку розподілу судових витрат за наслідками розгляду судом заяви про видачу судового наказу.
Враховуючи наведене, суддя дійшов висновку відмовити заявнику у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЄО-ПАКТОРГ" 12300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 2 статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Керуючись статтями 147, 148, 150, 152, 153, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "ВЕСТАВТОТРЕЙД" у видачі судового наказу за вимогою про стягнення 155506,00 грн боргу за наданні послуги з перевезення вантажу за договором перевезення вантажів автотранспортом №10062026/2 від 10.06.2026, 332,80 грн витрат зі сплати судового збору, 12300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та протягом 10 днів з дня її підписання може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя А.І. Гладун