УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/2043/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ?Оператор газотранспортної системи України?
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?Оператор газотранспортної системи України?
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОЛЕНД 2000"
про стягнення штрафних санкцій,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю ?Оператор газотранспортної системи України? (далі - Товариство, скаржник) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОЛЕНД 2000" про стягнення пені у розмірі 127 809,70 грн та штрафу у розмірі 75 358,08 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань за договором №[номер приховано] від 27.06.2023, укладеним за результатами проведення публічної закупівлі UA-2023-04-07-003142-а з предметом Комплексні інженерні послуги (Розробка документації із землеустрою та реєстрація права постійного користування земельними ділянками), в частині вчасного виконання робіт, у зв`язку з чим останнім у відповідності до пункту 7.2 договору нараховано відповідачу неустойку у розмірі 203 167,78 грн, з яких: 127 809,70 грн пені та 75 358,08 грн штрафу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2025 визнано справу малозначною та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2025 позовні вимоги задоволено в частині стягнення пені в розмірі 11 806,10 грн, штрафу в розмірі 837,27 грн і 189,65 грн судового збору; в іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що виконання робіт по 44 земельним ділянкам підтверджується актами здачі-приймання робіт №1 від 15.01.2024 та №2 від 01.05.2024.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені та штрафу, суд зазначив, що правильна сума нарахування пені по І етапу за період з 26.12.2023 по 14.01.2024 становить 10 286,98 грн (прострочка 20 днів по 43 земельним ділянкам), з 26.12.2023 по 30.04.2024 - 1 519,12 грн (прострочка 127 днів по1 земельній ділянці), а також штраф у розмірі 837,27 грн (по 1 земельній ділянці).
Щодо нарахування пені та штрафу за невиконання робіт по І етапу по 23 земельним ділянкам, строк виконання робіт по яким настав 23.12.2024 відповідно до умов договору №[номер приховано] про закупівлю послуг від 27.06.2023, та які станом на день розгляду справи призупинені та не завершені з об`єктивних і незалежних від відповідача обставин, суд доходить висновку, що таке нарахування позивачем на підставі пункту 7.4. договору є передчасним та необґрунтованим.
Суд також звернув увагу на те, що продовження виконання робіт по ІІ етапу без завершення робіт по І етапу, з урахуванням особливостей договору №[номер приховано] про закупівлю послуг від 27.06.2023 є неможливим, а тому нарахування пені та штрафу за невиконання робіт по ІІ етапу по 67 земельним ділянкам відповідно до умов пункту 7.4. договору є також безпідставним.
З огляду на викладене суд стягнув пеню у розмірі 11 806,10 грн та штраф у розмірі 837,27 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовив.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами звернулися Товариство та Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕОЛЕНД 2000"
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2026 апеляційну скаргу Товариства на рішення суду залишено без задоволення; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕОЛЕНД 2000" задоволено частково; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2025 скасовано; прийнято у справі нове рішення, яким позов задоволено в частині стягнення пені в розмірі 40 992,40 грн, штрафу в розмірі 19 258,18 грн і судового збору в розмірі 903,59 грн; в іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Постанова мотивована тим, що:
- як слідує з матеріалів справи, у договорі №[номер приховано] про закупівлю послуг від 27.06.2023 сторони погодили строк виконання робіт - 540 календарних днів з дати укладання договору, а саме, по першому етапу - строк виконання етапу - 180 календарних днів з дати укладання договору, по другому етапу - 540 календарних днів з дати укладання договору; у подальшому, додатковими угодами №1 від 20.03.2024, № 2 від 18.07.2024, №3 від 17.01.2025 сторонами зменшено вартість робіт до 67 земельних ділянок, втім, строків виконання робіт сторони не змінювали; відтак, перший етап робіт мав бути виконаний відповідачем до 24.12.2023, а другий етап робіт мав бути виконаний до 18.12.2024; за даних обставин є слушними доводи позивача, що суд першої інстанції помилково визначив строк виконання робіт по І етапу, вказавши що такі мали бути виконані у строк до 23.12.2024, в той час як вірною є дата до 24.12.2023.
- відповідно до акту здачі-приймання робіт №2 від 01.05.2024 за договором №[номер приховано] про закупівлю послуг від 27.06.2023 роботи по І етапу календарного плану (додаток №2 до договору) виконано виконавцем та прийнято замовником 01.05.2024 технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації по 1 земельній ділянці. Загальна вартість виконаних робіт/наданих послуг за даним актом складає 11 961,60 грн, в тому числі ПДВ 1 993,60 грн; при цьому, за 43 ділянками акт виконаних робіт направлений позивачу у межах строку виконання І етапу 14.12.2023, що підтверджується електронним листуванням, наданим відповідачем, і проставлення на акті позивачем дати 15.01.2024 узгоджується з умовами договору щодо строків розгляду акту замовником (позивачем) відповідно до пункту 5.5 договору, а роботи по 1 земельній ділянці здані 22.04.2024 та акт №2 відписаний позивачем 01.05.2024; оскільки відповідачем не виконані роботи І етапу по 23 земельним ділянкам і не здані вчасно роботи по ІІ етапу робіт за всіма 67 земельним ділянками, позивачем, на підставі пункту 7.2 договору, за І етап робіт нараховано відповідачу за 23 земельні ділянки за період прострочення 26.12.2023-24.06.2024 за 182 дні пеню в сумі 50 071,26 грн та 19 258,18 грн штрафу; за ІІ етап робіт позивачем нараховано відповідачу за 67 земельних ділянок за період прострочення виконання робіт 19.12.2024-25.03.2025 за 97 днів пеню в розмірі 77 738,44 грн та 56 099,90 грн штрафу;
- колегія суддів зауважує, що спору з приводу виконання робіт по І етапу за вищевказаними 44 земельними ділянками між сторонами не існує, отже, судом першої інстанції безпідставно здійснено перерахунок заявлених вимог по І етапу робіт на підставі актів виконаних робіт №1 та №2 за ці ділянки (44 шт.) з огляду на розрахунок позивача щодо 23 земельних ділянок, роботи першого етапу за якими не виконано відповідачем; у зв`язку з чим, є слушними доводи апеляційної скарги відповідача, що суд вийшов за межі позовних вимог, не дослідивши реальну дату здачі-приймання робіт по І етапу згідно актів здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 15.01.2024 та №2 від 01.05.2024, і що суд в основу оскаржуваного рішення поклав розрахунок штрафних санкцій по 43 земельним ділянкам, роботи по яким були виконані та здані без прострочення взагалі і 1 земельну ділянку, питання щодо строків здачі робіт по якій були вирішені з позивачем в досудовому порядку;
- матеріалами справи доведено, що роботи І етапу по 23 земельним ділянкам не могли бути виконані відповідачем з об`єктивних, незалежних від нього підстав, про що останнім в порядку пункту 5.7 договору повідомлено позивача; у той час, як останній у належний строк, визначений цим же пунктом договору, не прийняв зі свого боку рішення по призупиненим роботам на відповідних земельних ділянках.
- тому, відповідно до обставин справи і розрахунку позивача, є обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення пені за неналежне виконання робіт І етапу (23 зем. ділянки) за період прострочення з 26.12.2023 по 23.05.2024 (день, що передує повідомленню про призупинення робіт) за 149 днів на суму 40 992,40 грн (із 50 071,26 грн заявлених), як відповідає нормам законодавства розрахунок позивача в частині штрафу в розмірі 19 258,18 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а в решті вимог слід відмовити; у той час, як вимоги позивача по ІІ етапу щодо 67 земельних ділянок за період прострочення з 19.12.2024 по 25.03.2025 у сумі 77 738,44 грн пені та 56 099,90 грн штрафу є безпідставними, з огляду на лист відповідача від 18.12.2024 №1-181224 про призупинення виконання робіт ІІ етапу щодо 67 земельних ділянок; внаслідок чого відхиляються доводи апеляційної скарги позивача стосовно нарахування неустойки за ІІ етап робіт і що відповідачем не наведено та не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивну неможливість виконати роботи за договором 27.06.2023 №[номер приховано] вчасно та якісно через обставини, що не залежать від виконавця.
27.07.2026 (через систему ?Електронний суд?) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2026 (повний текст кладений 09.07.2026) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2025, в якій просить судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судового рішення, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 203 167,78 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом ?а? і ?в? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах щодо застосування статей 546, 560, 562, 564, 566, 568, 627, 629 Цивільного кодексу України для суб`єктів господарювання (в тому числі й Оператора ГТС), про що і зазначає відповідач обґрунтовуючи своє право на касаційне оскарження; також зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки суб`єкти господарювання перебувають в однаково рівних умовах, тобто в обставинах, які стосуються обох сторін договору).
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.
При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для їх скасування.
З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи Товариства щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпунктів ?а? і ?в? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами ?а?, ?б?, ?в?, ?г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Розглянувши наведені підстави, що викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки незгода з судовими рішеннями суду не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених господарськими судами, однак Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
Судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника у касаційній скарзі по суті щодо ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень, адже скаржник не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі можуть бути предметом перегляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/2043/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ?Оператор газотранспортної системи України? на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач