УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/659/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Чистикова Андрія Леонідовича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026
за позовом Дніпровської міської ради
до: 1) Фізичної особи-підприємця Чистикова Андрія Леонідовича;
2) Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича
про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому відповідно до заяви про зменшення позовних вимог №7/11-1189 від 30.05.2025 просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Чистикова Андрія Леонідовича (далі ФОП Чистиков А. Л., скаржник) 195 985,26 грн, а з Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича 92 915,65 грн безпідставно набутого майна.
Позов мотивований використанням земельної ділянки комунальної форми власності у період з 2021 року по 18.04.2024 без правовстановлюючих документів, що позбавило орган місцевого самоврядування права на отримання орендної плати за землю, наслідком чого є повернення грошових кошті власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суд Дніпропетровської області від 23.07.2025 відмовлено у задоволенні позову до ФОП Чистикова А. Л. у повному обсязі, закрито провадження у справі №908/37/25 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича 13 855,40 грн; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 244 952,91 грн мотивоване тим, що позивач не надав правильного розрахунку суми орендної плати, яка підлягала сплаті у 2021-2023 роках, оскільки надані позивачем розрахунки Комунального підприємства ?Муніципальний земелевпорядний офіс? Дніпровської міської ради за 2021-2022 роки та інформація Державного земельного кадастру за 2023 рік, визнані судом неналежними доказами обґрунтування ставки нормативно-грошової оцінки спірної земельної ділянки за цей період, яка є основною для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності. Визнаючи витяг №НВ-9901900042024 від 16.01.2024 належним доказом в обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2024 році, наданий позивачем на підтвердження правильного здійснення розрахунку орендної плати за період з 01.01.2024 по 18.04.2024 у розмірі 63 947,99 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку про помилковість застосування у ньому коефіцієнту 3% від нормативно-грошової оцінки у 2024 році, оскільки відсоток, який підлягає застосуванню під час визначення розміру орендної плати для земель з цільовим призначенням ?Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості? (11.02) становить 1,3%, тому, здійснивши власний розрахунок орендної плати, що підлягала сплаті за цей період, визначив її у сумі 27 710,80 грн, тобто по 13 855,40 грн з кожного відповідача. Своєю чергою, оскільки ФОП Чистиков А. Л. за вказаний період сплатив 47 937,33 грн земельного податку до подання позову у даній справі, а ФОП Чистиков Сергій Леонідович після подання позову сплатив 46 523,63 грн земельного податку, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову стосовно першого позивача і закрив провадження щодо другого у цій частині позовних вимог. З огляду на рішення Дніпровської міської ради №3/24 від 13.07.2022, місцевий господарський суд зазначив, що для розрахунку розміру орендної плати за земельну ділянку з цільовим призначенням 11.02 (для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) становить 1,30 відсотка від нормативної грошової оцінки, а не 3,00 відсотки, як зазначив позивач.
Не погоджуючись із рішенням суду, Дніпровська міська рада звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2025 і ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2025 скасовано частково; позов задоволено в частині стягнення з ФОП Чистикова А. Л. 195 985,26 грн і з Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича 46 392,02 грн безпідставно набутих грошових коштів; закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чистикова Сергія Леонідовича на користь Дніпровської міської ради 46 523,63 грн безпідставно набутих грошових коштів; в іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що:
- на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2013 Чистиков Андрій Леонідович і Чистиков Сергій Леонідович набули право власності (по частині) на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 0,303 га, з кадастровим номером [номер приховано]:03:185:0028, розташованій по АДРЕСА_1 . на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2013 Чистиков Андрій Леонідович і Чистиков Сергій Леонідович набули право власності (по частині) на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 0,303 га, з кадастровим номером [номер приховано]:03:185:0028, розташованій по АДРЕСА_1 ;
- в силу імперативних вимог статті 125 Земельного кодексу України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу та частини третьої статті 7 Закону України ?Про оренду землі? не може перейти право власності або оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача не існувало станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, оскільки виникненням права власності чи оренди є момент державної реєстрації цього речового права;
- матеріали справи не містять доказів державної реєстрації права оренди або права власності як речового права на спірну земельну ділянку за Чистиковим Андрієм Леонідовичем та Чистиковим Сергієм Леонідовичем; також матеріали справи не містять доказів передачі спірної земельної ділянки у власність або у користування відповідачам зі здійсненням державної реєстрації такого права, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд доходить висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:185:0028 використовувалася відповідачами з моменту набуття права власності розташованого на ній нерухомого майна за відсутності на те правових підстав, тобто з 25.07.2013;
- таким чином, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути їх власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Наведена правова позиція викладена у пункті 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц;
- з огляду на викладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що Чистиков Андрій Леонідович і Чистиков Сергій Леонідович як фактичні користувачі спірної земельної ділянки у період з 01.01.2021 до 18.04.2024, на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України зобов`язані повернути грошові кошти Дніпровській міській раді, які мали б сплатити за цей період в якості орендної плати;
- апеляційний господарський суд встановив, що розрахунок розміру безпідставно збережених грошових коштів позивач здійснив на основі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки №НВ-99[телефон приховано] від 16.01.2024, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.03.2020 у справі №922/893/19;
- апеляційний господарський суд перевірив розрахунок розміру орендної плати, який відповідачі мали сплатити у період з 01.01.2021 по 18.04.2024 і встановив, що застосована при обрахунку нормативно-грошова оцінка спірної земельної ділянки є сталою, тобто не зазнавала змін у вказаний проміжок часу, водночас поступове збільшення остаточної суми орендної плати за кожен рік обґрунтовується індексацією нормативної грошової оцінки, зазначеної у витязі №НВ-99[телефон приховано], що відповідає вимогам пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України.
31.07.2026 (через систему ?Електронний суд?) ФОП Чистиков А. Л. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 (повний текст складений 02.07.2026), в якій просить постанову скасувати та залишити без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2025.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 288 900,91 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки застосування 3% за оренду земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства та покладає значний тягар на останніх, а також постанова Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 прийнята на підставі недопустимих доказів, що мають суттєве значення для касаторів.
Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами ?а - г? пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: ?"винятковість значення справи для скаржника?, ?суспільний інтерес?, тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Верховний Суд також виходить з того, що наявність ?виняткового значення? справи для учасника може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: (1) заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи; (2) переоцінки доказів, які були оцінені судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; (3) заперечення результату розгляду справи.
Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судового рішення тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту ?в? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.
Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами ?а?, ?б?, ?в?, ?г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Розглянувши наведені підстави, що викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки незгода з судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника у касаційній скарзі по суті щодо ухвалення судових рішень, адже скаржник не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі можуть бути предметом перегляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Чистикова А. Л. на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 904/659/25 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Чистикова Андрія Леонідовича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
Є. В. Краснов