УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/1400/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2026
за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі - Підприємство, скаржник) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про витребування з чужого незаконного володіння з останнього в державну власність в особі Підприємства земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:22:002:0070, розташовану у урочищі ?Вишня?, с. Поляниця, Івано-Франківська область.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1930 га (кадастровий номер [номер приховано]:22:002:0070) є підробленим (враховуючи постанову Галицького районного суду від 04.03.2015 у кримінальній справі №1-6/11, провадження №1/341/6/15), а право власності на зазначену земельну ділянку виникло незаконно. Вказана земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває у постійному користуванні Підприємства (що є правонаступником ДП ?Ворохтянське лісове господарство?), в підтвердження чого покликається на державний акт на право постійного користування землею ІІ-ІФ №002701 і жодних правових підстав для її вилучення із державної власності та передачу у приватну власність не існувало. Таким чином, позивач вважає, що державний акт серії ІФ №091812 від 12.09.2003, виданий ОСОБА_1 , є таким, що виданий на підставі незаконного та підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради , а отже, не може породжувати правових наслідків у вигляді виникнення права приватної власності на спірну земельну ділянку. За таких обставин зазначає, що земельна ділянка площею 0,1930 га з кадастровим номером [номер приховано]:22:002:0070 в урочищі ?Вишня? с. Поляниця підлягає витребуванню у кінцевого власника Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" і поверненню у державну власність у користування Підприємства як землі державного лісового фонду.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
При ухваленні рішення судом встановлено, що позовні вимоги Підприємства про витребування земельної ділянки у державну власність у своїй особі спрямовані на захист права державної власності на спірну земельну ділянку, право власності на яку зареєстровано за Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк". Повноваження державних органів у сфері розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, представляти державу у спірних правовідносинах належить до компетенції Івано-Франківської обласної державної адміністрації (в період дії воєнного стану Івано-Франківській обласній військовій адміністрації). Встановлено, що закон не передбачає права постійного користувача на звернення з позовом на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності за порушником. Відтак, суд прийшов до висновку, що оскільки Підприємство не є належним позивачем за позовними вимогами про витребування земельної ділянки від Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" у державну власність, тобто, неправильно визначений суб`єкт звернення.
За наслідками розгляду апеляційної скарги Підприємства, Західний апеляційний господарський суд постановою від 30.06.2026 залишив без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2026.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, 30.07.2026 (через систему ?Електронний суд?) Підприємство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 і рішення Івано-Франківської області від 25.02.2026, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
На момент звернення з позовом до суду, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025 установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19.
Як вбачається з автоматизованої системи документообігу суду КП ?ДСС?, згідно з текстом заяви про усунення недоліків, поданої Підприємством до суд першої інстанції 19.12.2025, ціна позову (вартість спірної земельної ділянки) становить 569 446,50 грн.
Так, предметом позову у даній справі є витребування майна вартістю 569 446,50 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), тому, з урахуванням положень ГПК України, касаційна скарга може бути розглянута в касаційному порядку лише за наявності для цього підстав, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 зазначеного Кодексу.
Скаржник у касаційній скарзі в якості підстав касаційного оскарження зазначає, про необхідність відступлення від правового висновку Об`єднаної палати КГС ВС від 20.12.2024 у справі №910/21682/15 (910/17038/21), проте не обґрунтовує виключні випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України, що не може вважатися дотриманням приписів статті 290 цього ж Кодексу, оскільки предметом спору у цій справі є витребування майна, вартість якого не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України підстав (постанова від 21.05.2021 у справі №905/1623/20).
Положення пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України передбачають виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
Натомість, подана касаційна скарга не дає правових підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України, для касаційного перегляду судових рішень.
Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду: від 29.01.2026 у справі №909/944/25, від 12.06.2025 у справі №906/1062/24, від 12.06.2025 у справі №910/203/25, від 14.05.2025 у справі №910/6610/24, від 16.05.2025 у справі №910/11109/24, від 12.11.2024 у справі №910/7091/24.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №909/1400/25 за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
Є. В. Краснов