УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 908/1059/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Товариство, скаржник) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення 47 581,10 грн, з яких: 31 964,15 грн основного боргу по оплаті за природний газ, поставлений згідно з договором постачання природного газу № 07-1050/21-БО-Т від 05.11.2021, 7 487,73 грн пені, 1 481,00 грн 3% річних та 6 648,22 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами існують господарські правовідносини, врегульовані договором постачання природного газу № 07-1050/21-БО-Т від 05.11.2021, за яким позивач у період листопад-грудень 2021 року, січень-квітень 2022 року передав у власність відповідача природний газ у загальній кількості 5,63327 тис. куб. м на суму 93 231,65 грн. Відповідач оплату за переданий газ здійснив частково в розмірі 61 267,50 грн, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 31 964,15 грн. У зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості спожитого природного газу позивач нарахував та заявив до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.04.2024 визнано справу малозначною та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025 позов задоволено в частині стягнення заборгованості у розмірі 8 151,01 грн, пені у розмірі 1 721,76 грн, 3% річних у розмірі 397,95 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 560,45 грн та судовий збір у розмірі 602,34 грн; в іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором постачання природного газу № 07-1050/21-БО-Т від 05.11.2021. Суд встановив, що позивач відповідно до умов договору та даних Інформаційної платформи Оператора ГТС здійснив постачання природного газу відповідачу у період листопад-грудень 2021 року та січень-квітень 2022 року, а відповідач частково здійснив оплату в розмірі 61 267,50 грн. Суд визнав правомірним стягнення зі споживача вартості спожитого природного газу за лютий 2022 року з урахуванням часткової оплати в розмірі 8 151,01 грн, а також відповідних штрафних та компенсаційних санкцій, нарахованих на цю суму.
Водночас, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у період березень-квітень 2022 року, суд першої інстанції, з урахуванням висновків Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, дійшов висновку, що оскільки територія Мелітопольської міської територіальної громади Запорізької області визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, положення статей 13 та 13-1 Закону України ?Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України? поширюються на такі території з огляду на загальновідомий факт окупації за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Суд зазначив, що позивач у період березень-квітень 2022 року не мав права передавати/поставляти відповідачеві природний газ, а договір з моменту окупації є нікчемним. Відтак суд відмовив у стягненні 23 813,14 грн основного боргу та похідних вимог (5 765,97 грн пені, 1 083,05 грн 3% річних та 5 087,77 грн інфляційних втрат).
За наслідками розгляду апеляційної скарги Товариства, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2026 залишено без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 09.15.2025.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, 29.07.2026 (через систему ?Електронний суд?) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2026, в якій просить судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 23 813,14 грн основного боргу, 5 765,97 грн пені, 1 083,05 грн 3% річних та 5 087,77 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.
Так, предметом позову у даній справі є стягнення 47 581,10 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.
В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України), а також має виняткове значення для позивача як учасника ринку природного газу та для визначення єдиної правозастосовної практики (підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України) у питаннях постачання природного газу на окуповані території до внесення змін до законодавства та визначення окупованої території на законодавчому рівні.
Скаржник вважає, що станом на теперішній час відсутня усталена правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли у зв`язку з тимчасовою окупацією окремих територій України після 24.02.2022. На думку позивача, відкриття касаційного провадження у цій справі впливатиме на вирішення широкої маси спорів, створюючи відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. В якості підстав касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень у справі скаржник посилається на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
Скаржник також зазначає, що для суб`єктів енергетичного сектору у контексті загальнонаціонального ринку значення цієї справи є винятковим, оскільки рішення касаційного суду безпосередньо впливатиме на формування ринку природного газу та виконання спеціальних обов`язків постачальниками. Так, в провадженні судів України перебуває велика низка справ з аналогічних спорів, в яких позивач стягує заборгованість зі споживачів, які в період постачання природного газу перебували під контролем збройних сил російської федерації. При розгляді справ суди встановлюють обставини постачання природного газу у період після 24.02.2022 на територію населених пунктів, які перебувають (перебували) в окупації та, з посиланням на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, відмовляють у задоволенні позовних вимог. Позивач не погоджується з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній справі, вважає за необхідне відступити від них.
Розглянувши наведені міркування, у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України, касаційної скарги і доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі №905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів: (1)кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; (2)якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Суд зазначає, що сама по собі наявність певної кількості справ у судах або посилання на відсутність висновку Верховного Суду, чи посилання на наявність підстав для відступу від наявних висновків Верховного Суду не є автоматичним підтвердженням фундаментальності питання права, крім того, скаржник не довів, що ця справа містить складні теоретичні питання, вирішення яких виходить за межі конкретного спору та потребує встановлення нових концептуальних підходів до тлумачення норм матеріального права.
Відтак касаційна скарга Товариства не містить належних доводів, які б свідчили про те, що ця справа містить виключну правову проблему, а касаційна скарга стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; не містить доказів якісного та кількісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики та належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; в касаційній скарзі відсутнє посилання на наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у подібних правовідносинах.
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених господарськими судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Скаржником не доведено, що розгляд саме цієї малозначної справи, може мати незворотні або критичні наслідки для його діяльності чи функціонування ринку газу в цілому.
Таким чином, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань того, що предмет даного спору виходить за межі інтересів сторін та потребує втручання суду касаційної інстанції через призму виняткового значення.
Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а - г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 1 статті 293 ГПК України).
Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №908/1059/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанови Центрального апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач