УХВАЛА
04 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 907/103/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 (колегія суддів: Бонк Т. Б., Бойко С. М., Якімець Г. Г.) та рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2026 (суддя Пригуза П. Д.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Відділу освіти, молоді, спорту та культури Свалявської міської ради Закарпатської області про стягнення 611 159,75 грн,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося з позовом до Відділу освіти, молоді, спорту та культури Свалявської міської ради Закарпатської області (далі - Відділ освіти, молоді, спорту та культури) про стягнення 611 159,75 грн.
15.04.2026 Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026, про часткове задоволення позову.
15.07.2026 ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 70 082,91 грн та судового збору в сумі 3092,64 грн. Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 у розмірі 3 328,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов у цій справі подано у 2026 році, предметом якого є стягнення 611 159,75 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 500 = 1 664 000,00 грн), станом на 01.01.2026.
Отже, з огляду на наведене судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не підлягають касаційному оскарженню як такі, що ухвалені у справі з ціною позовів, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У поданій касаційній скарзі заявник посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в якості підстави для оскарження судових рішень у даній справі, з огляду на наступне.
На думку скаржника, дана касаційна скарга порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а саме щодо зменшення пені, порядку її зменшення судами та критеріїв, якими суди мають керуватися при вирішенні питання про таке зменшення.
Крім того, скаржник зазначає, що справа має для нього виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників ринку.
Дослідивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Однак скаржником не наведено переконливих доводів щодо відсутності сталої судової практики із застосування відповідних норм права або існування правової невизначеності, яка потребувала б втручання суду касаційної інстанції для забезпечення єдиної судової практики.
Більш того, практика застосування статті 551 ЦК України щодо зменшення пені за рішенням суду є сталою, послідовною та висвітлена у багатьох постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17.03.2026 у справі № 921/187/25, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22, на які посилається сам скаржник.
Водночас наведені доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права та оцінки встановлених у справі обставин. Саме по собі посилання на необхідність формування єдиної правозастосовної практики без належного обґрунтування існування виключної правової проблеми, неоднакового застосування норм права або необхідності вироблення нового правого підходу не свідчить про наявність питання права, яке має фундаментальне значення у розмінні підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Що стосується посилання скаржника на виняткове значення цієї справи, то використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Посилання скаржника на виняткове значення справи не підтверджують наявності обставин, які б вирізняли цю справу серед інших аналогічних спорів. При цьому, скаржник не навів конкретних і належних обґрунтувань того, що наслідки розгляду цієї справи виходять за межі звичайних майнових наслідків судового спору або матимуть для нього особливі, незворотні чи непропорційно обтяжливі наслідки. Саме лише посилання на значний для скаржника розмір стягнення або важливість результату спору не є достатнім для визнання справи такою, що має виняткове значення у розумінні підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Колегія суддів зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Доводи касаційної скарги, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, шляхом викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, та за свою суттю є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, які покликані забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень, визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 907/103/26 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 15.04.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Л. І. Рогач
Суддя Г. М. Мачульський