УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/3736/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2026 (колегія суддів: Верхогляд Т. А., Іванов О. Г., Чередко А. Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2025 (суддя Крижний О. М.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларго" про стягнення 520 044,62 грн,
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (далі - АТ "Криворізька теплоцентраль") звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларго" (далі - ТОВ "Ларго") про стягнення 520 044,62 грн.
09.09.2025 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2026, повний текст якої складений 13.07.2026, про відмову у позові.
23.07.2026 АТ "Криворізька теплоцентраль" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржені рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов у цій справі подано у 2025 році, предметом якого є стягнення 520 044,62 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн), станом на 01.01.2025.
Отже, з огляду на наведене судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не підлягають касаційному оскарженню як такі, що ухвалені у справі з ціною позовів, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У поданій касаційній скарзі заявник посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в якості підстави для оскарження судових рішень у даній справі, з огляду на наступне.
На думку скаржника, дана касаційна скарга порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а саме щодо застосування норм права при вирішенні спорів про стягнення плати за послуги з централізованого опалення у випадках, коли споживач припинив користування послугою, однак не виконав встановленої законодавством процедури відключення від мереж централізованого опалення. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції відступив від правових висновків Верховного Суду щодо обов`язковості підтвердження належного відключення передбаченими законодавством документами, що створює ризик неоднакового застосування норм права судами.
Скаржник також зазначає, що справа має для нього виняткове значення (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), та обґрунтовує тим, що АТ "Криворізька теплоцентраль" є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання значної частини міста Кривого Рогу, а спірне питання виникає у великій кількості аналогічних правовідносин. Правова позиція, викладена в оскаржуваній постанові апеляційного суду, може призвести до системного порушення принципу правової визначеності, унеможливити належне нарахування плати за фактично надані послуги та спричинити значні майнові втрати позивача при розгляді численних аналогічних спорів.
Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Доводи касаційної скарни про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, є безпідставним, оскільки спір у цій справі не порушує нового чи виключного питання права, а стосується встановлення фактичних обставин щодо припинення споживання теплової енергії конкретним споживачем та оцінки належності й достатності доказів, поданих сторонами.
При цьому апеляційний суд, на відміну від суду касаційної інстанції, не наділений процесуальною здатністю відступати від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права або формувати правозастосовну практику, а лише враховує такі висновки при вирішення конкретного спору. У даному випадку апеляційний суд застосував норми матеріального права з урахуванням установлених судами обставин справи на підставі оцінки наданих сторонами доказів (зокрема, висновку експерта та встановлених преюдиційних фактів).
Незгода позивача з оцінкою доказів та висновками апеляційного суду не свідчить про існування проблеми неоднакового застосування норм права чи необхідність формування нової правової позиції Верховного Суду.
Що стосується посилання скаржника на виняткове значення цієї справи, то використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Посилання скаржника на "виняткове значення" справи для нього також є необґрунтованим, оскільки сам по собі статус позивача як теплопостачальної організації, значна кількість споживачів або наявність інших аналогічних спорів не свідчить про винятковість саме цієї справи у розумінні підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Обставини, на які посилається позивач, є характерними для його звичайної господарської діяльності та не свідчать про існування надзвичайних чи унікальних правових наслідків саме від розгляду цієї справи. Фактично скаржник обґрунтовує винятковість справи лише можливим впливом рішення на інші аналогічні спори, що не є самостійною підставою для відкриття касаційного провадження.
Колегія суддів зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Доводи касаційної скарги, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, шляхом викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, та за свою суттю є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, які покликані забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень, визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Криворізька теплоцентраль" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 908/3188/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач