УХВАЛА
06 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 908/428/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ БУД" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2026 (колегія суддів: Кошля А. О., Демчина Т. Ю., Стефанів Т. В.) у справі
за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ БУД" про стягнення 783 411,24 грн,
ВСТАНОВИВ:
Військова частина НОМЕР_1 (далі - Військова частина) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ БУД" (далі - ТОВ "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ БУД") про стягнення 783 411,24 грн.
06.04.2026 Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення про відмову у позові.
09.06.2026 Центральний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026, та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково.
20.07.2026 ТОВ "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ БУД" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції або увалите нове рішення, яким зменшити розмір неустойки на 99 %.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 у розмірі 3 328,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов у цій справі подано у 2026 році, предметом якого є стягнення 783 411,24 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 500 = 1 664 000,00 грн), станом на 01.01.2026.
Отже, з огляду на наведене судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню як таке, що ухвалене у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
У поданій касаційній скарзі заявник посилається на підпункти "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в якості підстави для оскарження судового рішення у даній справі, з огляду на наступне.
На думку скаржника, касаційна скарга порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а саме: чи є пункт договору про надання Сертифіката Торгово-промислової палати України єдиним та виключним доказом звільнення від відповідальності за прострочення виконання оборонного контракту, якщо факт існування обставин непереборної сили (активні бойові дії, атаки) підтверджується сукупністю інших офіційних публічних і письмових доказів, зокрема листами обласної військової адміністрації, мапами DeepState та висновками регіональних торгово-промислових палат. На переконання скаржника, формування Верховним Судом правового висновку з цього питання є необхідним для забезпечення єдності судової практики в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Скаржник зазначає, що оскаржуване судове рішення створює для нього негативні правові наслідки, які він буде позбавлений можливості спростувати під час розгляду інших справ, а тому, на його думку, наявні підстави, передбачені пунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Зокрема, скаржник посилається на те, що між сторонами укладено низку договорів підряду щодо будівництва фортифікаційних споруд, у тому числі в одному регіоні та за один і той самий період. На його думку, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність форс-мажорних обставин матиме преюдиційне значення у розмінні статті 75 ГПК України та може вплинути на вирішення інших судових спорів між тими самими сторонами.
Скаржник вказує, що справа має виняткове значення для нього в розумінні підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, оскільки стягнення 357 725,64 грн в умовах воєнного стану призведе до істотного вилучення обігових коштів підприємства, що на його думку, створює загрозу виконанню інших контрактів, пов`язаних із забезпеченням оборони держави, а також своєчасній виплаті заробітної плати працівникам.
Крім того, скаржник вважає, що справа становить суспільний інтерес, оскільки спір виник із договору підряду, предметом якого є будівництво фортифікаційних споруд для потреб армії безпосередньо в районі ведення активних бойових дій.
Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Посилання скаржника на необхідність формування правового висновку щодо того, чи є сертифікат Торгово-промислової палати України єдиним та виключним доказом існування обставин непереборної сили, саме по собі не свідчить про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формулювання єдиної правозастосовної практики у розумінні підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Зміст касаційної скарги свідчить, що наведені доводи фактично спрямовані на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, надання іншої оцінки дослідженим доказам та незгоду із застосуванням судами норм матеріального права у конкретних правовідносинах.
Водночас скаржник не обґрунтував існування виключної правової проблеми, яка виходила б за межі цієї справи та потребувала формування нового або зміни існуючого правого підходу Верховного Суду. Не наведено також доводів про неоднакове застосування судами відповідних норм права, наявність істотної правової невизначеності чи прогалин у правовому регулюванні, які б унеможливили забезпечення єдності судової практики без втручання суду касаційної інстанції.
Сам по собі факт посилання скаржника на можливість підтвердження обставин непереборної сили іншими доказами, ніж сертифікат Торгово-промислової палати України, не свідчить про наявність фундаментального питання права, оскільки оцінка належності, допустимості, достовірності та достатності конкретних доказів здійснюється судами з урахуванням установлених обставин кожної окремої справи.
Отже, скаржником не надано належних та фундаментальних обґрунтовувань, які б давали підстави для висновку про значущість цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики поза межами цього спору.
Посилання скаржника на можливість виникнення у майбутньому інших спорів між тими самими сторонами, пов`язаними із виконанням інших договорів підряду, має припущений характер та не підтверджує наявності підстав, визначених підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Сам по собі факт існування між сторонами інших договірних правовідносин не свідчить про те, що обставини, встановлені судами у цій справі, матимуть преюдиційне значення для вирішення інших спорів. Питання застосування преюдиції вирішується судом у кожній конкретній справі з урахуванням предмета та підстав позову, складу учасників справи, а також обставин, які підлягають доказуванню.
Доводи скаржника про те, що висновок апеляційного суду щодо відсутності форс-мажорних обставин створює для нього преюдицію, ґрунтується виключно на власному припущенні щодо можливих наслідків ухваленого судового рішення та не підтверджується жодними належними доводами про існування реальної процесуальної перешкоди для спростування відповідних обставин у межах іншого судового провадження.
Крім того, скаржник не навів обґрунтувань того, які саме встановлені у цій справі обставини він буде позбавлений можливості спростувати в іншому судовому процесі та з яких підстав таке спростування буде неможливим.
Наведені у касаційні скарзі доводи не підтверджують наявності винятку, передбаченого підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Посилаючись на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки виконання оскаржуваного судового рішення призведе до стягнення грошових коштів, що на його думку, негативно вплине на господарську діяльність підприємства, виконання інших договорів та своєчасну виплату заробітної плати працівникам.
Водночас наведені доводи не свідчать про наявність виняткового значення цієї справи в розумінні підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки самі лише твердження про несприятливі фінансові наслідки виконання судового рішення є типовими для переважної більшості майнових спорів та не можуть розглядатися як обставини, що вирізняють цю справу серед інших аналогічних справ.
При цьому скаржник не навів належних і переконливих доводів про настання для нього особливих, незворотних чи непропорційних наслідків, які б об`єктивно зумовили необхідність касаційного перегляду судового рішення.
Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо наявності значного суспільного інтересу. Посилання на те, що спір виник з договору підряду, пов`язаного з будівництвом фортифікаційних споруд для потреб Збройних Сил України, саме по собі не є достатнім для висновку про те, що ця справа становить значний суспільний інтерес у розумінні зазначеної норми процесуального закону.
Зазначений суспільний інтерес має оцінюватися не лише з огляду на характер правовідносин, а й з урахуванням того, чи матиме результат вирішення конкретної справи істотний вплив на права, свободи чи інтереси невизначеного кола осіб або на вирішення важливих суспільних питань.
Натомість доводи касаційної скарги свідчать, що наведені обставини стосуються насамперед прав та майнових інтересів сторін цього спору.
Таким чином, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань того, що предмет даного спору виходить за межі інтересів сторін та потребує втручання суду касаційної інстанції через призму суспільного чи виняткового значення.
Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника по суті щодо прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень, адже скаржник, на переконання колегії суддів, не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом розгляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ БУД" на судове рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі.
Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 908/428/26 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОЕКТНО-БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "АКВІ БУД" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач