УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 686/31469/25
провадження № 61-10061ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2026 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2026 року у складі колегії суддів: Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представник - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в сумі 15 000 000 грн.
Зазначив, що тривале невиконання рішення суду у справі № 686/28905/23 призвело до порушення його права на судовий захист.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2026 року, яке залишене без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2026 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що
безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, зокрема, за черговістю надходження таких рішень;
сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність;
виконання рішення поза чергою є неможливим, оскільки це призведе до перевищення повноважень працівників Казначейства та порушення принципу рівності стягувачів перед законом, адже будуть порушені права осіб, які подали виконавчі листи до Казначейства раніше, ніж позивач. Також, законодавством України не передбачено будь-яких виключень, які можуть вплинути на зміну черговості при виконанні виконавчих документів у таких категоріях справ;
отже, Державною казначейською службою України вжито всіх передбачених законодавством заходів, спрямованих на виконання рішення суду по справі № 686/28905/23, що свідчить про відсутність бездіяльності Державної казначейської служби України;
моральна шкода позивачем ніяк не обґрунтована та документально не підтверджена. Позивачем не доведено розмір шкоди та причинний зв`язок цієї шкоди з діями відповідача;
позивачем не зазначено, в чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність Держави України, представник Державна казначейська служба України та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди позивачу.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення;
в цій справі ОСОБА_1 не довів у встановленому законом порядку факту заподіяння йому з боку держави в особі Державної казначейської служби України моральної шкоди внаслідок невиконання судового рішення у справі № 686/28905/23, а саме, наявності протиправних дій чи бездіяльності її посадових осіб і причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та моральною шкодою;
за таких обставин суд першої інстанції правильно керувався тим, що ОСОБА_1 не довів складу цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдану шкоду, тому позов є необґрунтованим;
рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
У липні 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив незаконні рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2026 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позовну вимогу задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 826/7371/15, від 04 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/13511/17, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 22 жовтня 2025 року у справі № 761/415/24, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 13 квітня 2023 року у справі № 591/6453/21, від 01 вересня 2022 року у справі № 216/3521/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19, від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19,від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 та у постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що: право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок; державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду; неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1;
суд встановив, що рішення суду не виконано, але завдання цивільного судочинства не виконав, порушене право не захистив і не забезпечив належного відшкодування, порушив принципи процесуальної економії, диспозитивності, рівності і змагальності сторін, верховенства права і правової визначеності, «pacta sunt servanda», офіційного з`ясування обставин справи, jura novit curia («суд знає закони») та остаточності рішення суду. Встановлений частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень;
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується;
відповідач не надав жодного доказу на спростування своєї вини та спростування презумпції завдавача шкоди, в тому числі, не робив заперечень та не надавав доказів на зменшення щодо суми заявленої моральної шкоди;
право позивача на відшкодування моральної шкоди гарантоване статтею 56 Конституції України та статтями 23, 1173 ЦК України;
суд не може зобов`язувати позивача доводити душевні страждання, оскільки відповідно до правового висновку ВСУ у справі № 6-1435цс17 від 27 вересня 2017 року, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов`язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України (статті 56 Конституції).
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 лютого 2024 року по справі № 686/28905/23 задоволено позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Радгосп «Лісовогринівецький» (далі - ДП Радгосп «Лісовогринівецький») про стягнення заробітної плати та стягнуто з ДП Радгосп «Лісовогринівецький» невиплачену заробітну у розмірі 128 443,03 грн на користь ОСОБА_1 та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 34 940,88 грн. Рішення суду набрало законної сили 15 березня 2024 року. Виконавчий лист видано позивачу 06 чеврня 2024 року;
04 липня 2025 року позивач направив заяву з пакетом документів до Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області;
Головне управління Казначейства листом від 11 липня 2025 року № 04-17-10/4737 повернуло без виконання виконавчий лист;
07 серпня 2025 року позивач вдруге направив заяву з пакетом документів до Головного управління Казначейства;
Головне управління Казначейства листом від 22 серпня 2025 року № 04-17-10/5858 повернуло без виконання виконавчий лист. У листі було роз`яснено, що для виконання виконавчого листа по справі № 686/28905/23 стягувачу необхідно звернутись до органів державної виконавчої служби відповідно до статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Органи державної виконавчої служби у разі неможливості виконання виконавчого документа зобов`язані направити його до Державної казначейської служби України для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;
органами ДВС було передано на виконання до Казначейства виконавчий лист та з 08 вересня 2025 року даний виконавчий лист обліковується у Казначействі за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» за другою чергою погашення заборгованості;
виконавчий лист від 06 червня 2024 року по справі №686/28905/23 підлягає виконанню за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою»;
звернення Казначейства до Міністерства фінансів України підтверджується листами № 5-05-05/20345 від 16 вересня 2025 року, № 5-05-1-05/21236 від 26 вересня 2025 року, №5- 05-1-05/22047 від 06 жовтня 2025року, № 5-05-1-05/22882 від 16 жовтня 2025року, № 5-05-1- 05/23621 від 27 жовтня 2025року, № 5-05-1-05/24353 від 05 листопада 2025 року, № 5-05-1-05/25512 від 18 листопада 2025року;
Міністерство фінансів України за розглядом листів Казначейства щодо збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 повідомляє, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» затверджено бюджетні призначення за КПКВК 3504040 у сумі по 100 000,0 тис. грн. Відповіді Міністерства фінансів України від 22 липня 2025 року №16110-18-5/20513, № 16110-18-5/26957 від 22 вересня 2025 року, № 16110-18-5/30785 від 27 жовтня 2025 року.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що позивач не довів у встановленому законом порядку факту завдання відповідачем моральної шкоди, внаслідок невиконання рішення суду у справі № 686/28905/23.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від від 21 вересня 2018 року у справі № 826/7371/15, від 04 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 826/13511/17, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 22 жовтня 2025 року у справі № 761/415/24, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц не свідчать про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представник - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат