Справа №760/22978/21 2/760/9234/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Усатової І.А,
при секретарі Омельяненко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 15 серпня 2018 року між сторонами було укладено договір прокату легкового транспортного засобу № 1513, відповідно до умов якого позивач передала, а відповідач прийняв у строкове платне користування автомобіль марки Toyota Corolla, 2012 року випуску.
Позивач зазначає, що під час користування автомобілем відповідач порушив умови договору прокату та допустив пошкодження транспортного засобу, у зв`язку з чим 23 жовтня 2018 року сторонами було укладено додаткову угоду до договору, відповідно до якої відповідач визнав факт пошкодження автомобіля та зобов`язався відшкодувати матеріальну шкоду у сумі 4 950,00 грн у строк до 23 листопада 2018 року.
Надалі, як зазначає позивач, відповідач продовжив користування автомобілем, повторно порушив умови договору, не повернув транспортний засіб у строки, визначені договором, самовільно залишив автомобіль без його огляду та належної передачі наймодавцю. Після виявлення місцезнаходження автомобіля працівниками станції технічного обслуговування було проведено його огляд, за результатами якого встановлено нові пошкодження транспортного засобу, а також його неналежний технічний та санітарний стан, що зафіксовано в акті огляду та відповідних замовленнях-нарядах.
На усунення виявлених пошкоджень позивачем було проведено ремонтно-відновлювальні роботи автомобіля, вартість яких, відповідно до замовлення-наряду № [номер приховано] від 08 листопада 2018 року, становила 9 110,00 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем умов договору, положення статей 526, 610, 611, 623, 625, 791 Цивільного кодексу України та умови договору прокату, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний відшкодувати завдані збитки, а також сплатити передбачені законом та договором платежі за прострочення виконання грошового зобов`язання.
У зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача 9 110,00 грн витрат на проведення ремонтно-відновлювальних робіт, 754,01 грн трьох процентів річних, 1 506,79 грн інфляційних втрат, 1 216,00 грн пені, а всього 12 586,80 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
31.08.2021 протоколом автоматизованого розподілу судової справи обрано суддю Усатову І.А.
11.02.2022 ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) осіб.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.
Відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причини, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось.
Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того, чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.
У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).
З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Відтак, суд зазначає датою виготовлення ухвали дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 15 серпня 2018 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (наймодавець) та ОСОБА_2 (наймач) було укладено договір прокату легкового транспортного засобу № 1513, відповідно до умов якого наймодавець передав, а наймач прийняв у строкове платне користування транспортний засіб Toyota Corolla, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , сірого кольору, кузов № НОМЕР_2 .
Відповідно до пунктів договору прокату наймач зобов`язався використовувати транспортний засіб відповідно до його призначення, забезпечувати його належне зберігання та експлуатацію, своєчасно повернути автомобіль після закінчення строку користування у технічному стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального фізичного зносу, а у разі заподіяння пошкоджень відшкодувати наймодавцю завдані збитки.
Факт передачі транспортного засобу відповідачу підтверджується Актом приймання-передачі транспортного засобу від 15 серпня 2018 року, який підписаний сторонами без зауважень. Зі змісту зазначеного акта вбачається, що транспортний засіб передано відповідачу у технічно справному стані, сторони претензій щодо його технічного стану на момент передачі не мали.
Як убачається з матеріалів справи, під час користування транспортним засобом відповідач допустив його пошкодження, у зв`язку з чим 23 жовтня 2018 року сторонами було підписано Додаток № 3 до договору прокату, яким зафіксовано перелік виявлених пошкоджень автомобіля, визначено вартість їх усунення у сумі 4 950,00 грн та погоджено, що відповідач зобов`язується відшкодувати зазначену суму до 23 листопада 2018 року.
Зі змісту зазначеного документа вбачається, що він підписаний як позивачем, так і відповідачем, а відтак відповідач визнав факт пошкодження транспортного засобу, погодився із визначеним сторонами розміром матеріальної шкоди та строком її добровільного відшкодування.
Разом із цим судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання щодо відшкодування погодженої сторонами суми у визначений строк не виконав.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку користування автомобілем відповідач транспортний засіб у порядку, визначеному договором, позивачу не передав. Автомобіль був виявлений позивачем та доставлений для проведення огляду на станцію технічного обслуговування.
Відповідно до Акта огляду автомобіля після його повернення встановлено наявність додаткових пошкоджень транспортного засобу, які не були зафіксовані під час його передачі відповідачу, а також неналежний санітарний стан салону автомобіля.
Для визначення обсягу необхідних ремонтно-відновлювальних робіт позивач звернувся до станції технічного обслуговування, якою складено замовлення-наряд № [номер приховано] від 23 жовтня 2018 року та замовлення-наряд № [номер приховано] від 08 листопада 2018 року, відповідно до яких визначено перелік робіт, необхідних для відновлення транспортного засобу, та вартість таких робіт.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт транспортного засобу становить 9 110,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу письмову претензію з вимогою добровільно відшкодувати завдану матеріальну шкоду, однак зазначена вимога залишилася без виконання, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом.
Інших доказів, які б спростовували факт укладення договору, передачі транспортного засобу, підписання сторонами додатка № 3 до договору, виникнення пошкоджень автомобіля під час перебування його у користуванні відповідача або свідчили про відсутність вини відповідача у порушенні умов договору, матеріали справи не містять.
Оцінюючи спірні правовідносини та надані докази, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За змістом статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що 15 серпня 2018 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір прокату легкового транспортного засобу № 1513, відповідно до якого позивач передала, а відповідач прийняв у строкове платне користування автомобіль Toyota Corolla, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Факт передачі автомобіля відповідачу підтверджується Актом приймання-передачі транспортного засобу (Додаток № 1 до договору), який підписаний обома сторонами без зауважень. Зі змісту зазначеного акта вбачається, що на момент передачі транспортний засіб перебував у справному технічному стані, відповідав заявленим технічним характеристикам та був укомплектований належним чином, при цьому будь-яких претензій щодо його зовнішнього вигляду, комплектності чи технічного стану відповідач не заявляв.
Згідно з пунктами 4.3.3, 4.3.4, 4.3.6, 4.3.11 договору наймач зобов`язався підтримувати автомобіль у належному технічному стані, використовувати його відповідно до умов договору, здійснювати його належну експлуатацію, забезпечувати збереження автомобіля та після закінчення строку користування повернути його наймодавцю у тому стані, в якому транспортний засіб був отриманий, з урахуванням нормального експлуатаційного зносу.
Крім того, пунктами 5.1.3 та 5.2.6 договору сторони погодили, що при поверненні автомобіля його зовнішній та внутрішній стан повинен відповідати стану на момент передачі, а витрати, пов`язані з приведенням автомобіля до належного стану у разі його повернення із пошкодженнями або забрудненням, покладаються на наймача.
Пунктом 7.6 договору передбачено, що у разі завдання шкоди автомобілю внаслідок порушення правил його експлуатації або інших дій наймача останній відшкодовує наймодавцю заподіяні збитки у повному обсязі.
За змістом частини другої статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, при цьому розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.
За змістом статті 779 ЦК України наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини, а у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Таким чином, з огляду на умови укладеного між сторонами договору та наведені положення закону, на відповідача як наймача було покладено обов`язок забезпечити належну експлуатацію та збереження переданого йому транспортного засобу, повернути його у стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального експлуатаційного зносу, а у разі його пошкодження з вини наймача - відшкодувати наймодавцю завдані збитки.
З матеріалів справи вбачається, що під час користування автомобілем відповідач допустив його пошкодження, у зв`язку із чим 23 жовтня 2018 року сторонами було підписано Додаток № 3 до договору прокату.
Зі змісту Додатка № 3 вбачається, що відповідач підтвердив факт пошкодження автомобіля, погодився із визначеною сторонами вартістю усунення виявлених пошкоджень у сумі 4 950 грн, яка також підтверджується замовленням-нарядом № [номер приховано] від 23 жовтня 2018 року, та взяв на себе обов`язок добровільно відшкодувати зазначену суму до 23 листопада 2018 року.
Зазначений документ підписаний обома сторонами. Його дійсність відповідачем не оспорювалась, доказів на спростування зафіксованих у ньому обставин матеріали справи не містять.
Відповідно до статей 76, 77, 78, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оцінюючи Додаток № 3 у сукупності з договором прокату, актом приймання-передачі транспортного засобу та замовленням-нарядом № [номер приховано] від 23 жовтня 2018 року, суд приходить до висновку, що факт виникнення пошкоджень автомобіля під час його перебування у користуванні відповідача, а також розмір збитків у сумі 4 950 грн у цій частині підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, обов`язок відшкодувати саме зазначену суму та строк його виконання були безпосередньо погоджені самим відповідачем шляхом підписання Додатка № 3 до договору.
Разом із тим позивачем заявлено до стягнення 9 110 грн витрат на проведення ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля.
Як убачається з матеріалів справи, після спливу строку користування транспортним засобом автомобіль у передбаченому договором порядку позивачу повернутий не був, а після його виявлення та проведення повторного огляду були зафіксовані додаткові недоліки транспортного засобу.
З Акта огляду автомобіля після прокату та замовлення-наряду № [номер приховано] від 08 листопада 2018 року вбачається, що під час повторного огляду автомобіля було зафіксовано забруднення салону транспортного засобу, відсутність колеса, замість якого була встановлена запаска, а також інші недоліки, у зв`язку з якими визначено перелік ремонтно-відновлювальних робіт.
На підтвердження понесених витрат позивачем подано замовлення-наряд № [номер приховано] від 08 листопада 2018 року та документи про оплату ремонтних робіт на суму 4 160 грн.
Водночас наявність замовлення-наряду та документів про оплату ремонтних робіт підтверджує факт визначення відповідного переліку робіт та понесення позивачем витрат, однак сама по собі не є достатньою для покладення усієї їх вартості на відповідача.
Для відшкодування збитків, завданих порушенням договірного зобов`язання, має бути встановлено не лише факт понесення кредитором відповідних витрат, але й причинний зв`язок між порушенням зобов`язання боржником та такими майновими втратами.
Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідним є встановлення протиправної поведінки боржника, наявності збитків, причинного зв`язку між порушенням та збитками і вини, а розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним.
Оцінюючи надані позивачем докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд враховує, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б дозволяли встановити, що всі витрати на ремонтно-відновлювальні роботи, заявлені позивачем до відшкодування у складі суми 9 110 грн, виникли саме внаслідок порушення відповідачем умов договору та пошкодження автомобіля під час перебування транспортного засобу у його користуванні.
Зокрема, надані позивачем докази не дають можливості достовірно відмежувати витрати, безпосередньо зумовлені пошкодженнями автомобіля з вини відповідача, від витрат, необхідність яких могла бути пов`язана з експлуатаційним станом транспортного засобу, його природним зносом чи іншими обставинами.
Суд також враховує, що передбачене договором право наймодавця визначати розмір необхідних витрат на відновлення транспортного засобу за результатами його огляду сервісною станцією не звільняє позивача від процесуального обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема наявність причинного зв`язку між порушенням відповідачем договірного зобов`язання та заявленим розміром збитків.
Отже, сам по собі факт визначення станцією технічного обслуговування переліку ремонтних робіт та їх вартості, а також здійснення позивачем відповідної оплати не є безумовною підставою для покладення всієї суми таких витрат на відповідача за відсутності достатніх доказів того, що їх необхідність була безпосередньо спричинена порушенням відповідачем умов договору.
Натомість у частині 4 950 грн наявні не лише документи щодо вартості відновлення транспортного засобу, але й підписаний самим відповідачем Додаток № 3 до договору, яким він безпосередньо визнав факт відповідних пошкоджень, погодив їх вартість та взяв на себе грошове зобов`язання відшкодувати позивачу зазначену суму у визначений сторонами строк.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем належними, допустимими та достатніми доказами доведено наявність підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 4 950 грн, тоді як вимоги про відшкодування матеріальної шкоди понад зазначену суму належними та достатніми доказами не підтверджені.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц дійшла висновку, що статтею 625 ЦК України встановлені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, а приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону.
У цій справі обов`язок відповідача сплатити позивачу 4 950 грн був визначений та конкретизований безпосередньо сторонами у Додатку № 3 до договору, яким встановлено як розмір належної до сплати суми, так і строк її сплати - до 23 листопада 2018 року.
Таким чином, після спливу погодженого сторонами строку виконання зобов`язання відповідач з 24 листопада 2018 року є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у сумі 4 950 грн.
Доказів сплати відповідачем зазначеної суми матеріали справи не містять.
Позивач просить стягнути з відповідача 754,01 грн трьох процентів річних та 1 506,79 грн інфляційних втрат за період з 24 листопада 2018 року по 27 серпня 2021 року.
Разом із тим заявлений позивачем розрахунок здійснено з урахуванням заявленої ним до стягнення суми матеріальної шкоди у розмірі 9 110 грн, тоді як за результатами оцінки наявних у справі доказів суд дійшов висновку про доведеність грошового зобов`язання відповідача у розмірі 4 950 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 зазначено, що стягнення інфляційних втрат та процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, спрямоване на компенсацію майнових втрат кредитора внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання; при цьому зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є додатковим до основного грошового зобов`язання та залежить від нього.
Отже, з огляду на встановлений судом розмір основного грошового зобов`язання - 4 950 грн, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають визначенню саме виходячи із зазначеної суми за заявлений позивачем період прострочення з 24 листопада 2018 року по 27 серпня 2021 року.
Таким чином, заявлений позивачем розрахунок трьох процентів річних у сумі 754,01 грн та інфляційних втрат у сумі 1 506,79 грн не може бути прийнятий судом у повному обсязі, оскільки здійснений виходячи із суми основного зобов`язання, яка за результатами розгляду справи підтверджена лише частково.
У зв`язку з цим три проценти річних та інфляційні втрати підлягають перерахунку виходячи із суми основного боргу 4 950 грн та в межах заявленого позивачем періоду прострочення.
Щодо вимоги про стягнення пені суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно з частинами першою та третьою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.
Отже, стягнення неустойки можливе за умови, що відповідальність у вигляді її сплати за порушення відповідного зобов`язання встановлена законом або погоджена сторонами у договорі.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 216 грн, нараховану за період з 27 серпня 2020 року по 27 серпня 2021 року у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з відшкодування вартості ремонтно-відновлювальних робіт.
Разом із тим зі змісту укладеного між сторонами договору прокату не вбачається встановлення відповідальності у вигляді пені саме за прострочення виконання наймачем грошового зобов`язання з відшкодування вартості пошкодження транспортного засобу чи витрат на його ремонт.
Так, умовами договору передбачено, що наймач зобов`язується сплатити на користь наймодавця пеню у двократному розмірі суми штрафу, а також 1 % від суми пені за кожен день прострочення вирішення усіх проблемних питань.
Водночас зазначена умова договору пов`язує виникнення обов`язку зі сплати пені із застосуванням передбачених договором штрафних санкцій та простроченням вирішення визначених договором проблемних питань і не містить положення про нарахування пені на суму невідшкодованих збитків або вартість ремонтно-відновлювальних робіт у разі прострочення їх сплати.
Пунктом 7.16 договору передбачено, що штрафні санкції можуть пред`являтися наймодавцем та підлягають сплаті наймачем протягом трьох діб з моменту отримання останнім письмової вимоги наймодавця, а у разі непогашення наймачем пред`явлених штрафних санкцій у зазначений строк наймодавець має право на зарахування суми накладених штрафних санкцій за рахунок гарантійного платежу.
Однак наведена умова визначає порядок пред`явлення та сплати передбачених договором штрафних санкцій і сама по собі не встановлює відповідальності у вигляді пені за прострочення виконання грошового зобов`язання з відшкодування завданих транспортному засобу збитків.
Таким чином, наявність у договорі положень про сплату пені у зв`язку з порушенням визначених договором зобов`язань не є підставою для застосування такої відповідальності до іншого зобов`язання, за порушення якого відповідальність у вигляді пені сторонами не встановлена.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, статтями 11, 15, 16, 22, 526, 546, 547, 549, 610, 611, 623, 625, 626, 629, 759, 779 ЦК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІНФОП НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду у розмірі 4 950 (чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят) гривень 00 копійок, три проценти річних у розмірі 409,70 грн та інфляційні втрати у розмірі 818,73 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІНФОП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 445,71 грн.
В іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 : ІНФОП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 : РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Суддя І.А. Усатова