Справа № 761/23760/26
Провадження № 2-н/761/267/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Левицька Т.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, -
ВСТАНОВИВ:
Заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліментів на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів.
В своїй заяві ОСОБА_1 вказує, що на даний час в Шевченківському районному суді міста Києва розглядається позов про розірвання шлюбу. Зазначає, що її чоловік вибірково здійснює оплату на забезпечення потреб дитини, що не має ознак постійного матеріального забезпечення. Основний тягар забезпечення повсякденних потреб дитини покладається саме на заявницю.
До Шевченківського районного суду м. Києва 17 червня 2026 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Богуцького Івана Олександровича надійшли заперечення відносно заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу.
В своїх запереченнях представник зазначає про те, що заявниця не додала до заяви документів, які б підтверджувала перебування дитини на її утриманні та здійснення нею фактичних витрат на забезпечення потреб дитини. Зазначає, що фактично дитина проживає разом з рідною бабою, а не із заявницею. Протягом 2025-2026 навчального року дитини ОСОБА_3 навчалася у школі І-ІІІ ступенів № 27 Шевченківського району м. Києва, яка розташована у безпосередній близькості та пішій доступності від місця проживання батька. Протягом зазначеного навчального року дитина значну частину часу, а саме понад половину навчального року, фактично проживала разом з батьком, який забезпечував належні умови для її проживання.
На думку представника, вищенаведене свідчить про наявність спору щодо фактичного місця проживання дитини, кола осіб, які беруть участь у її утриманні, а також обсягу участі кожного з батьків у забезпеченні потреб дитини, тому він просить відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу.
Вивчивши матеріали заяви про видачу судового наказу, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Як передбачено ч. 2 ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Частиною 3 цієї статті визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Саме безспірність вимог є підставою для видачі судового наказу, в іншому випадку вирішення питання стягнення заборгованості вирішується судом в порядку позовного провадження (загального або спрощеного) з дотриманням принципів змагальності сторін, доведення учасниками справи обставин, що мають значення для справи і на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.
Таким чином, у наказному провадженні можуть існувати лише безспірні вимоги заявника - це такі вимоги заявника, з яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають з повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.
Проте, враховуючи наведені вище обставини, між сторонами наявний спір щодо визначення розміру аліментів, що унеможливлює розгляд справи в наказному провадженні та є підставою для відмови у видачі судового наказу.
З матеріалів заяви не вбачається виникнення у заявниці безспірного права стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів.
Тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу судового наказу, оскільки заява подана з порушенням вимог ст. 161 ЦПК України.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про відмову у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 161,165, 166, 167 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.
Суддя: