ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/1238/26 Головуючий по 1 інстанції
Справа №704/1804/25 Категорія: 331060000 Воронкова І. Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України - Калюжного Андрія Петровича на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 16 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, -
в с т а н о в и в :
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що з 2003 року проживала у незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який зник безвісти відповідно до сповіщення про смерть №3/3142 від 23 травня 2024 року в Донецькій області під час виконання бойового завдання. 18 листопада 2003 року позивач із ОСОБА_3 уклали шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 . З часу реєстрації шлюбу подружжя постійно і безвиїзно проживали у будинку, що належав матері позивача, а в подальшому перейшов у її власність за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач також зазначила, що на утриманні подружжя перебували ще двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_1 від першого шлюбу, сім`я перебувала у тяжкому фінансовому становищі. Тому, з метою отримання статусу багатодітної матері та отримання соціальних виплат, було прийнято рішення про розірвання шлюбу у судовому порядку, який розірвано рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 04 травня 2005 року.
Однак, незважаючи на розірвання шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжували спільно проживати, відремонтували будинок, який успадкувала позивачка після смерті матері, здійснили там необхідні реконструкції, опалення, підвели воду та зареєстрували чоловіка у цьому будинку з 20 липня 2016 року.
Увесь цей час ОСОБА_1 практично не працювала, адже спочатку потрібно було доглядати дітей, а згодом вести особисте господарство. В подальшому виникли проблеми зі здоров`ям.
Після мобілізації до ЗСУ чоловік наполягав на реєстрації шлюбу, однак сторони не встигли це зробити.
Позивачка також зазначила, що про відносини із ОСОБА_3 як чоловіка та дружини свідчать абонентська книжка про сплату за воду. Також факт спільного проживання як подружжя та ведення спільного господарства можуть підтвердити свідки.
Відповідач ОСОБА_2 заперечує щодо даного факту, тому позивач звернулася до суду в порядку позовного провадження та просила суд визнати ОСОБА_1 такою, що з 04 травня 2005 року проживає у незареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 .
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 16 березня 2026 року позовні вимоги задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 04.05.2005 року проживала у незареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який безвісті зник за особливих обставин 18.05.2024 року, перебуваючи в Донецькій області, відповідно до сповіщення №3/3142 від 23 травня 2024 року.
Рішення суду мотивовано тим, що наявні підстави для задоволення позову та встановлення факту проживання позивачки із ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2005 року, оскільки докази, що безпосередньо досліджені в судовому засіданні, підтверджують вказані факти та в суду відсутні сумніви щодо цього.
Судом також врахована обумовленість звернення позивача до суду з даним позовом настанням юридичних наслідків у вигляді можливості набуття нею прав на соціальні пільги, передбачені державою для членів сім`ї військовослужбовців.
Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції, представник Міністерства оборони України - Калюжний А.П. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позовній заяві фактично відсутній предмет позову - матеріально-правова вимога про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивачки, а встановлення юридичного факту, зокрема, проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не може бути ефективним способом захисту прав позивача у справах позовного провадження, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягали до задоволення.
Скаржник запевняє апеляційний суд у тому, що ні абонентська книжка про сплату за воду, ні покази свідків, ні реєстрація позивачки та ОСОБА_3 за адресою домоволодіння, яке належить позивачці, як окремо, так і сукупність згаданих доказів не можуть підтвердити факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.
Щодо обраного способу захисту
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом або договором матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що так буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 зазначено, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).
За загальним правилом, встановлення факту проживання осіб однією сім`єю має відбуватися в порядку окремого провадження, основною метою якого якраз і є підтвердження юридичних фактів для створення передумов для реалізації особою своїх особистих майнових або немайнових прав. Якщо ж в ході розгляду судом заяви про встановлення відповідного юридичного факту буде встановлено наявність спору про право, то це є підставою для роз`яснення заявникові права на звернення до суду в порядку позовного провадження.
За матеріалами справи встановлено, що у 2025 році ОСОБА_1 зверталася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 10 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки між заявницею та матір`ю зниклого безвісти ОСОБА_3 існує спір з приводу отримання грошового забезпечення.
Суд встановив, що мати зниклого безвісти військовослужбовця не визнає право ОСОБА_1 на отримання грошового забезпечення. Таким чином, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний цивільно-правовий спір щодо права на частку грошового забезпечення, оскільки його виплата розподіляється в рівних частках між усіма особами, які мають право на його отримання. (а.с. 85)
Тому логічним наступним кроком ОСОБА_1 є звернення до суду в порядку позовного провадження.
У цій справі жодної вимоги, крім встановлення юридичного факту, позивач до ОСОБА_2 не пред`явив, тобто не передав на вирішення суду цивільно-правовий майновий спір, проте вказана обставина не свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту права, а доводи скаржника у цій частині апеляційним судом відхиляються як безпідставні із наступних підстав.
Слід врахувати, що встановлення судом факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу передбачено у пункті 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
Статтею 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» до числа близьких родичів та членів сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, зокрема, віднесено осіб, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Статтею 6 цього Закону визначені права близьких родичів, зокрема, близькі родичі та члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право: на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме); на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України; на безоплатну правничу допомогу відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Відповідно до абзацу першого, третього частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, визначено що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Отже, однією із гарантій реалізації права на соціальний захист членів сімей особи, зниклої безвісти за особливих обставин, є судовий порядок встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а судове рішення про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є тим документом, який заявник подає для отримання соціальних гарантій. Установлення вказаного факту передує зверненню до відповідних органів за призначенням та виплатою грошового забезпечення. Саме для таких цілей чинним процесуальним законодавством передбачено, що факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу може розглядатися у позовному провадженні у порядку цивільного судочинства.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №930/1399/24.
Доводи апеляційної скарги про відсутність у позивачки юридичного інтересу у встановленні факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутність у справі предмета позову та обрання позивачем неефективного способу захисту прав у позовному провадженні є безпідставними. Встановлення цього факту безпосередньо пов`язане з реалізацією її прав як члена сім`ї особи, зниклої безвісти.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц апеляційним судом відхиляються як безпідставні, оскільки висловлена позиція суду касаційної інстанції у справі є нерелевантною до даної спору. Предметом спору у наведеній справі було встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою поділу майна подружжя, за сталою практикою у яких окрема вимога про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатна забезпечити захист прав власника та є неефективним способом захисту, оскільки такі вимоги підлягають встановленню та є лише підставою для вирішення спору про поділ спільного майна. Натомість, предметом даного спору є встановлення факту спільного проживання з метою отримання соціальних виплат у позовному провадженні у зв`язку із наявністю спору про право.
Вказівка скаржника на постанову від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (спір щодо обрання позивачем способу захисту права шляхом визнання договору укладеним), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (спір щодо ефективного способу захисту прав позивача шляхом прийняти виконання зобов`язань за договором); від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15 (ефективний спосіб захисту у зв`язку із неправомірним використанням твору інтелектуальної власності); від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (ефективність способу захисту порушеного права щодо скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування); від 16 грудня 2020 року у справі №676/58/17 (ефективність способу захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства) взагалі не стосуються обраного ОСОБА_1 способу захисту права у даному спорі.
Що стосується доведеності заявленого факту
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, позивачка зазначала про необхідність підтвердження її права на набуття статусу члена сім`ї військовослужбовця зниклого безвісти та оформлення відповідних соціальних виплат і пільг.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, провадження № 14-283цс18).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, провадження № 61-10702св23).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (див. постанову Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20, провадження № 61-7276св21).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України № 2977 від 01 травня 2024 року №2977 ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з 25 квітня 2024 року (а.с. 19).
Згідно змісту сповіщення від 23 травня 2024 року, направленого ОСОБА_4 на адресу - АДРЕСА_1 , її батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник безвісти за особливих обставин 18.05.2024 року під час забезпечення національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії проти України, перебуваючи в Донецькій області (а.с. 18).
За фактом зникнення безвісти 18 травня 2024 року у Донецькій області військовослужбовця ОСОБА_3 , 29 травня 2024 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202425[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України (а.с. 20).
Позивач просила встановити факт спільного проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 04 травня 2005 року, оскільки шлюб між сторонами рішенням суду від 04 травня 2005 року було розірвано за позовом ОСОБА_1 лише формально, проте сторони мали на меті отримувати соціальні виплати для одинокої багатодітної матері, а сторони і надалі продовжували спільно проживати, виховувати дітей, мали спільний побут, спільні права та обов`язки.
На підтвердження доводів щодо спільного проживання із ОСОБА_3 заявницею подано копію паспорта громадянки України серії НОМЕР_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на сторінці 9 у графі "Особливі відмітки" є запис про наявність дітей, в тому числі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а на сторінці 10 паспорта зазначені відомості про сімейний стан; копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 20.02.2004 року, з якого вбачається, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , записані батьки: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 7); копію виписки із рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 04 травня 2005 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; копія повістки на відправку, виданої на ім`я солдата ОСОБА_3 , яка направлена на його адресу проживання - АДРЕСА_1 (а.с. 12); копію паспорта ОСОБА_3 із відміткою зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 20 липня 2016 року (а.с. 14); відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 20 липня 2016 року (а.с.15); довідку №267 від 05 червня 2025 року про реєстрацію ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вказаною адресою.(а.с. 16)
Також позивач надала до суду на підтвердження факту ведення спільного побуту та взаємних прав та обов`язків квитанції про сплату за воду ОСОБА_3 за червень 2023 року, липень 2025 року, серпень-вересень 2025 року.
Показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтверджено проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу більше 15 років.
Колегія суддів, дослідивши обставини цієї справи та наявні докази у справі вважає, що факт проживання заявниці однією сім`єю із зниклим безвісті чоловіком підтверджується наданими у справі доказами, показами допитаних у судовому засіданні свідків, в тому числі спільної доньки сторін, які підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_3 протягом п`ятнадцяти років та те, що чоловік із жінкою були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права та обов`язки.
Суд першої інстанції надав вірну оцінку наявним у справі доказам а тому дійшов правильного висновку про задоволення позову. Спільне проживання чоловіка та жінки, ведення побуту, харчування, витрати коштів на спільні потреби та потреби дітей доводить сталість його сімейних відносин із позивачкою.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи чи допущення судом невідповідності висновків обставинам справи.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України Калюжного Андрія Петровича залишити без задоволення.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 16 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.
Судді: