Номер провадження: 22-ц/813/6550/26
Справа № 946/6942/24
Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2026 року, постановленого під головуванням судді Пащенко Т.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство», третя особа - Первинна профспілкова організація приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
в с т а н о в и в:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (далі ПрАТ «УДП»), третя особа - первинна профспілкова організація ПрАТ «УДП» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив:
- поновити ОСОБА_1 на посаді моториста-матроса плавскладу суден річкового транспортного флоту ПрАТ «УДП»;
- стягнути з ПрАТ «УДП» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він працював у ПрАТ «УДП» з 26.07.2023 року на посаді моториста-матроса плавскладу суден річкового транспортного флоту. Наказом ПрАТ «УДП» №471-П від 29.07.2024 року його було звільнено з займаної посади у зв`язку із скороченням посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 29.07.2024 року. Підставою для видання наказу про звільнення позивача слугував наказ ПрАТ «УДП» від 05.04.2024 року №192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП». Позивач вважав, що Наказ ПрАТ «УДП» №471-П від 29.07.2024 року та його звільнення винесені/проведені з порушенням законодавства, мотивуючи це наступним. Як вбачається з тексту наказу про звільнення та з запису у трудовій книжці - позивача звільнено за «п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням штатів)». Однак, зазначений в оспорюваному наказі пункт та стаття КЗпП України не відповідають діючому трудовому законодавству України, оскільки дана правова норма відсутня. Вищенаведене свідчить про звільнення позивача з займаної посади за неіснуючих у діючому трудовому законодавстві України підстав. Дане порушення є підставою для скасування поновлення позивача на роботі. Позивач є членом первинної профспілкової організації ПрАТ «УДП» (ППО ПрАТ «УДП»), яка, в свою чергу, є організаційною ланкою Профспілки робітників морського транспорту України (ПРМТУ). Первинна профспілкова організація за діючим законодавством мала бути безпосереднім учасником процедури масового вивільнення працівників з ПрАТ «УДП». Так, чинним законодавством України встановлено обов`язок роботодавця проводити консультації з профспілками, а також з первинними профспілковими організаціями, - щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Консультації з розгляду означених можливостей керівництво ПрАТ «УДП» ні з ким не провело - ані з первинною профспілковою організацією ПрАТ «УДП», ані з Профспілкою робітників морського транспорту України (ПРМТУ). Таким чином, в діях відповідача при проведенні звільнень на підприємстві за наказом ПрАТ «УДП» від 05.04.2024 року №192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП» вбачається порушення процедури масового звільнення працівників, в т.ч. вимог ч.2 ст.49-4 КЗпП України, ч.3 ст.22 Закону України «Про професій спілки, їх права та гарантії діяльності», п.п.2 та 3 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», п.п. 2.20 та 2.22 Галузевої угоди, ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.21 Європейської соціальної хартії, що є підставою для поновлення Позивача на роботі. Позивач вважав, що його звільнення відбулося з недотриманням відповідачем процедури пропонування іншої роботи на підприємстві. При цьому, позивач звертав увагу, що процедура звільнення позивача була розпочата 15.04.2024 року (з дня вручення повідомлення про заплановане звільнення), а список вільних вакансій на підприємстві під підпис було надано позивачу тільки в момент ознайомлення з наказом про звільнення. Вищенаведені обставини свідчать про порушення відповідачем ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні позивача, що є підставою для поновлення його на роботі. Також, позивач вважав, що його звільнення відбулося з недотримання відповідачем процедури вивчення та врахування переважного права на залишення на роботі. Ані позивачу, ані первинній профспілковій організації ПрАТ «УДП» не відомо про проведення відповідачем процедури вивчення переважного права, оскільки ніяких запрошень немає. Вищенаведені обставини свідчать про порушення відповідачем ст. 42, ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні позивача, що є підставою для поновлення його на роботі. В разі поновлення на роботі за рішенням суду - позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволений.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді моториста-матроса плавскладу суден річкового транспортного флоту ПрАТ «УДП».
Стягнуто з ПрАТ «УДП» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі в розмірі 249 180,84 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ПрАТ«УДП» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування та доведення обставин справи.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що позивач не оскаржував наказ про своє звільнення, не заявляв вимог про визнання його протиправним та про його скасування.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ним належним чином були виконані обов`язки щодо запропонування позивачу наявних вакантних посад, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день його звільнення.
Також апелянт звернув увагу на те, що судом були порушені норми процесуального права, оскільки справа була розглянута майже через рік з дати призначення.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимофеєв Д.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, та вважає, що суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
В судове засідання призначене на 04 серпня 2026 року представник первинної профспілкової організації ПрАТ «УДП» не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 142, 143 т. 2).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПрАТ «УДП» - Бантя Н.О., адвоката Тимофеєва Д.В., який представляє інтереси ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом ПрАТ «УДП» №471-П від 29.07.2024 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади у зв`язку із скороченням посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 29.07.2024 року. Підставою для видання наказу про звільнення позивача слугував Наказ ПрАТ «УДП» від 05.04.2024 року №192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 12 т. 1).
15.04.2024 року за №752-ВКЕ ДКЕ мотористу-матросу плавскладу суден річкового транспортного флоту ОСОБА_1 було направлено повідомлення про заплановане вивільнення з переліком вакантних посад у ПрАТ «УДП» станом на 24.04.2024 року та на 29.07.2024, яке ОСОБА_1 отримав під підпис (а.с. 13, 44-47, 48-51 т. 1).
Наказом №251-ОП від 03.05.2024 року «Про внесення змін до наказу ПрАТ «УДП» від 05.04.2024 року №192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП» внесено зміни до вказаного наказу з метою дотримання встановлених законодавством термінів під час масового скорочення з подальшим вивільненням працівників плавскладу та недопущення порушень вимог чинного законодавства про працю, з урахуванням службового листа директора департаменту управління персоналом Мироненко Антоніни від 30.04.2024 року №СЛ/61/01-06 (а.с. 20 т. 1).
05.04.2024 року ПрАТ «УДП» видано наказ №192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП» з метою досягнення високих економічних показників, забезпечення ефективності використання коштів, підвищення продуктивності роботи ПрАТ «УДП», керуючись прийнятим рішенням про впровадження змін в організації виробництва та праці (протокол робочої наради керівництва ПрАТ «УДП» від 21.03.2024 року), відповідно до статті 64 Господарського кодексу України, відповідно до підпункту 3 пункту 10 розділу 12 Статуту приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 30.12.2023 року №1188, на підставі службового листа заступника генерального директора з експлуатації Руслана Світлицького від 13.03.2024 року СЛ/1/03-02.4 (а.с. 14-17 т. 1).
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.03.2021 року №563 затверджено Звітність Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (а.с. 52-54 т. 1).
Листами ПрАТ «УДП» від 26.02.2024 року за №422/03-02.4/03, від 25.04.2024 року за №877/01-06.2/06 надано інформацію Первинній профспілковій організації Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про заплановане скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 87-88, 89-91 т. 1).
07.05.2024 року за №966/01-06.2/01 ПрАТ «УДП» було направлено до Первинної профспілкової організації Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» лист про початок процедури скорочення чисельності та штату працівників плавскладу Товариства відповідно до наказу ПрАТ «УДП» від 05.04.2024 №192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП». Процедура скорочення чисельності передбачає проведення кропіткого аналізу кожного працівника з метою визначення рівня його кваліфікації, продуктивності праці, наявності певних пільг, належність до осіб певної категорії (постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідів, ветеранів праці, вагітних жінок, одиноких матерів/батьків тощо). З метою дотримання встановлених законодавством строків під час масового скорочення з подальшим вивільненням працівників плавскладу та недопущення порушень вимог чинного законодавства про працю прийнято рішення перенести строки завершення процедури відбору з подальшим запланованим звільненням на 26.07.2024 року, у зв`язку з чим до наказу № 192-ОП внесені відповідні зміни Наказом від 03.05.2024 року № 251-ОП «Про внесення змін до наказу ПрАТ «УДП» від 05.04.2024 року № 192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 25 т. 1).
05.04.2024 року за №745/01-06/01 ПрАТ «УДП» було направлено до Первинної профспілкової організації Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» лист щодо надання інформації про заплановане скорочення чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 82-84 т. 1).
05.04.2024 року за №746/01-06/01 ПрАТ «УДП» було направлено до незалежної Дунайської профспілки працівників водного транспорту «Справедливість» лист щодо надання інформації про заплановане скорочення чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 85-86 т. 1).
26.02.2024 року за №422/03-07.4/01 ПрАТ «УДП» було направлено до Професійної спілки робітників морського транспорту України лист щодо надання інформації про заплановане скорочення чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 87-88 т. 1).
Листами від 05.04.2024 року за вих. №746/01-06/01, 05.04.2024 року за вих. №745/01-06/01 ПрАТ «УДП» надано інформацію Первинній профспілковій організації Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про заплановане скорочення чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП» майже 190 штатних одиниць плавскладу суден технічного флоту та річкового транспортного флоту з причин економічного, технологічного та структурного характеру (а.с. 82-86 т. 1).
Наказом ПрАТ «УДП» від 19.04.2024 року за №109 створено комісію з розгляду питань щодо скорочення чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 91 т. 1).
Наказом ПрАТ «УДП» від 03.05.2024 року за №251-ОП внесені зміни до наказу ПрАТ «УДП» від 05.04.2024 № 192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП», зміна термінів проведення заходів зі скорочення працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 79 т. 1).
Наказом ПрАТ «УДП» від 05.04.2024 року за №192-ОП «Про скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП» з 08 липня 2024 року скорочено зі штатного розпису працівників плавскладу ПрАТ «УДП» відповідні посади, затвердженого наказом від 20.03.2024 року №145-ОП «Про затвердження та введення в дію штатного розпису працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 75-78 т. 1).
20.03.2024 року за №145-ОП ПрАТ «УДП» прийнято наказ «Про затвердження та введення в дію штатного розпису працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с 71-74 т. 1).
28.05.2024 року затверджено протокол №1 засідання Комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 55-60 т. 1).
06.06.2024 року затверджено протокол №3 засідання Комісії з розгляду питань щодо скорочення чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 93-104 т. 1).
21.03.2024 року затверджено протокол робочої наради керівництва ПрАТ «УДП» з питань оптимізації чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП» (а.с. 61-65 т. 1).
17.04.2024 року проведено консультації з виборним органом НПО ПрАТ «УДП» щодо запланованого скорочення чисельності та штату працівників плавскладу ПрАТ «УДП», про що складено Протокол проведення консультації Первинної профспілкової організації Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» та Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (а.с. 67-70 т. 1).
24.04.2024 року ОСОБА_1 ознайомлено з переліком вакантних посад ПрАТ «УДП» станом на 24.04.2024 року (а.с. 48-51 т. 1).
29.07.2024 року ОСОБА_1 ознайомлено з переліком вакантних посад ПрАТ «УДП» станом на 29.07.2024 року (а.с. 45-47 т. 1).
29.07.2024 року за №471-П ПрАТ «УДП» прийнято наказ «Про звільнення ОСОБА_2 », моториста-матроса плавскладу суден річкового транспортного флоту, у зв`язку зі скороченням посади, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, 26 липня 2024 року, останнім робочим днем вважати 29 липня 2024 року та надати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку відповідно до статті 83 КЗпП України, грошову компенсацію за невикористанні дні відпочинку, вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України (а.с. 81 т. 1).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до роз`яснень п. 19 постанови № 9 пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року з подальшими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», а також чинним законодавством визначено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був він попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Оскільки, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику).
За приписами частин першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідаю зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Судом вірно встановлено, що під час проведення процедури скорочення на підприємстві відповідача були наявні вакантні посади, про що, зокрема, свідчать подані ПрАТ «УДП» до центрів зайнятості форми № 3-ПН, а саме електрозварювальник ручного зварювання 2 посади, водій (автомобіля пожежного), контролер на контрольно-пропускному пункті, моторист 1 класу - матрос 1 класу, учень машиніста компресорних установок (а.с. 124-153 т. 1).
Водночас, зазначені вакансії не були включені до переліків вакантних посад, з якими позивача було ознайомлено під підпис станом на 24.04.2024 року та 29.07.2024 року.
Судом обґрунтовано не були взяті до уваги посилання ПрАТ «УДП» на те, що окремі вакансії не пропонувалися позивачу з підстав їх тимчасового характеру, виконання роботи в іншій місцевості, іншого розміру оплати праці або невідповідності кваліфікаційним вимогам, оскільки зазначені обставини не звільняють роботодавця від обов`язку їх пропонування. Оцінка прийнятності таких умов праці належить до дискреції працівника.
Також судом вірно зазначено, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що позивач не відповідав кваліфікаційним вимогам за всіма вакантними посадами, які не були йому запропоновані. Сам факт пропонування інших вакансій, від переведення на які позивач відмовився, не свідчить про належне виконання відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, одна з таких посад - моторист 1 класу - матрос 1 класу - повністю відповідала фаху позивача, оскільки саме з цієї посади він був звільнений, що виключає доводи відповідача щодо невідповідності позивача кваліфікаційним вимогам.
Щодо запропонованих відповідачем позивачу 35 посад станом на 24 квітня 2024 року, та 22 посад станом на 29 липня 2024 року, судом вірно зазначено, що частина запропонованих вакансій не відповідала освіті та кваліфікації позивача, що не звільняло відповідача від обов`язку запропонувати йому інші наявні вакантні посади, у тому числі за фахом, які існували на підприємстві у відповідний період та на день звільнення.
Висновки суду про те, що з дня попередження позивача про заплановане вивільнення і до дня його звільнення відповідач не запропонував позивачу щонайменше шість вакантних посад, з яких одна посада повністю відповідала фаху позивача, що свідчить про порушення відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України відповідають вимогам закону.
Щодо підстав позову з приводу недотримання відповідачем процедури вивчення переважного права на залишення на роботі при звільненні позивача з займаної посади, судом зазначено наступне.
Стаття 42 КЗпП України визначає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
Працівники, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві.
Отже, особи, які мають переважне право на залишення на роботі, визначаються серед працівників, які займають таку ж посаду.
Судом встановлено, що під час проведення процедури скорочення, у тому числі штатних одиниць мотористів-матросів плавскладу суден річкового транспортного флоту, відповідачем було утворено Комісію з розгляду питань щодо скорочення чисельності працівників плавскладу ПрАТ «УДП».
Суд надав належну оцінку, наданих до суду відповідачем копії Протоколу № 1 засідання Комісії від 28.05.2024 року, яким затверджено Методику оцінювання працівників плавскладу для забезпечення скорочення їх чисельності, а також копії Протоколу № 3 від 06.06.2024 року, зазначивши наступне (а.с. 55-60, 93-104 т. 1).
Згідно з пунктом 2 частини 1.9 Протоколу № 3 від 06.06.2024 року щодо позивача зазначено, що він має «найменшу кількість днів у рейсах». При цьому зі змісту зазначеного пункту вбачається, що саме ця обставина була використана відповідачем як підстава для визначення працівників, які підлягають звільненню.
Водночас, ані у Протоколі № 3, ані в інших матеріалах справи не зазначено, що кількість відпрацьованих днів у рейсах є показником рівня кваліфікації чи продуктивності праці. Більш того, Методикою оцінювання працівників плавскладу, затвердженою Протоколом № 1 від 28.05.2024 року, чітко визначено перелік критеріїв оцінки кваліфікації та продуктивності праці, серед яких відсутній такий критерій, як кількість відпрацьованих днів у рейсах.
Відповідно до статті 29 КЗпП України, робоче місце працівника визначається роботодавцем. Саме відповідач визначає, за яким судном (теплоходом) закріплюється моторист-матрос, а також приймає рішення щодо експлуатації судна, перебування його у рейсі, відстої або ремонті. Таким чином, кількість днів перебування працівника у рейсах безпосередньо залежить від управлінських рішень роботодавця, а не від індивідуальних ділових якостей працівника, що унеможливлює використання цього показника як критерію оцінки кваліфікації чи продуктивності праці.
Викладене свідчить про недотримання роботодавцем належної процедури порівняння необхідних показників, що впливають на звільнення, а відтак порушення прав працівника, що є додатковою та самостійною підставою для задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно довідки ПрАТ «УДП» від 24.10.2024 року за №УБОтаЗ-1328, середньомісячний заробіток моториста-матроса плавскладу суден річкового транспортного флоту ОСОБА_1 , посада якого була скорочена 29.07.2024 року (із розрахунку нарахованої суми заробітної плати в травні 2024 року - 11621,73 грн., в червні 2024 року - 13708,75 грн.) склав: 11621,73 грн. + 13708,75 = 25330,48 грн.: (23+20=43) (загальна кількість робочих днів в травні та червні 2024 року) = 589,08 грн. Згідно затвердженого постановою КМУ № 100 «Порядку обчислення середньої заробітної плати»: п. 2: середній заробіток обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплати, тобто, звільнення; п. 4: нараховані виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток, не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати; якщо в розрахунковому періоді у працівників не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (а.с. 166 т. 1).
Таким чином, середньоденний заробіток ОСОБА_1 склав 589,08 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що відповідно до наданого позивачем розрахунку в межах заявлених позовних вимог середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 249 180,84 грн.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді моториста-матроса плавскладу суден річкового транспортного флоту ПрАТ «УДП», а також стягнення з ПрАТ «УДП» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі в розмірі 249 180,84 грн.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ«УДП» про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що позивач не оскаржував наказ про своє звільнення, не заявляв вимог про визнання його протиправним та про його скасування, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти та в даному випадку позивачем були заявлені позовні вимоги про поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є його правом.
Доводи про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ним належним чином були виконані обов`язки щодо запропонування позивачу наявних вакантних посад, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день його звільнення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідач не надав до суду належних доказів про те, що ним був виконаний обов`язок щодо надання пропозиції працевлаштування працівника з запропонуванням всіх наявних вакансій.
Доводи про те, що судом були порушені норми процесуального права, оскільки справа була розглянута майже через рік з дати призначення, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані доводи не можуть бути предметом апеляційного перегляду рішення суду.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» - залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2026 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 07 серпня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький