ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року Справа №160/13859/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
22.05.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 02.09.2025 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розрахованого, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечения) за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2025 року по 02.09.2025 року включно з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки із розрахунку місячного грошового забезпечення (з врахуванням усіх щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення) встановленого відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на 01 січня 2024 року, на 01 січня 2025 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати цього грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 всупереч нормам чинного законодавства не було проведено перерахунку її основного та додаткових видів грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму, що порушує його соціальні права. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 р. відкрито провадження у адміністративній справі №160/13859/26 та призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
29.05.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі. У відзиві відповідач просить залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, посилаючись на положення статті 122 КАС України та зазначаючи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 03.08.2016 по 02.09.2025. Також відповідач не погоджується з вимогами позивача щодо проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 02.09.2025 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, Закону України № 1774-VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. На думку відповідача, у спірний період відсутні правові підстави для застосування змінного розміру прожиткового мінімуму як розрахункової величини, а з 20.05.2023 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися виходячи з фіксованої величини 1762 грн. Відповідач зазначає, що визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним не має зворотної дії в часі, а тому скасування окремих положень постанови № 103 не призводить до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови № 704. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України. Крім того, відповідач вважає передчасними позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки така компенсація є похідною від вимоги про перерахунок та виплату грошового забезпечення, а на момент звернення до суду відповідний перерахунок відповідачем не проведено. У зв`язку з цим, на думку відповідача, право позивача на таку компенсацію може виникнути лише після здійснення перерахунку та встановлення факту несвоєчасної виплати належних сум. Також військова частина зазначає про відсутність можливості здійснення відповідних виплат за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», оскільки позивач на даний час не проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому відповідач посилається на положення бюджетного законодавства та зазначає, що у разі ухвалення судового рішення про перерахунок та виплату грошового забезпечення колишньому військовослужбовцю такі виплати мають здійснюватися за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає про наступне.
У відповідності до вимог ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк ч.5 ст.122 згаданого Кодексу.
Водночас, у вказаних положеннях КАС України норми, які б регулювали строки звернення до суду з позовами у справах щодо стягнення належної працівникам заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, відсутні.
А відповідно, за загальним правилом, у разі відсутності у спеціальному законі відповідних норм, які врегульовують спірні відносини, підлягають застосуванню приписи загального законодавства про працю, якими, у даному випадку, є положення КЗпП України.
Так, за приписами ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19.07.2022р., було передбачено, що строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Відтак, враховуючи наведене та не що предметом спору у даній справі є протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати суми індексації грошового забезпечення, спірним періодом є період з 01.01.2016 по 28.02.2018, тобто у період дії вказаної норми ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19.07.2022р., тому суд приходить до висновку, що строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022р., позивачем не пропущений.
Також і у постанові Верховного Суду від 06.07.2023р. у справі №500/63/20 Колегія Суддів зазначила, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду, слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що питання дотримання позивачем строку звернення до суд судом вирішувалося, на стадії відкриття провадження у даній справі про що зазначено в ухвалі суду від 25.05.2026, яка є одною із форм судового рішення, та висновки якого (при складанні заяви про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з цим позовом) відповідачем були проігноровані (як і правові висновки Верховного Суду, наведені судом вище) всупереч вимогам ст.14 КАС України та ст.129-1 Конституції України.
Відтак, подання відповідачем заяви про залишення позову без розгляду через пропуск строку звернення позивачки до суду з цим позовом, з урахуванням того, що це питання було вирішено судом на стадії відкриття провадження в цій адміністративній справі, про що зазначено в рішенні суду (ухвалі), суд визнає подання такої заяви після вирішення питання строків звернення до суду зловживаннями процесуальними правами з боку відповідача в силу п.1 ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не пропущено строк звернення до суду, тому відсутні підстави для залишення позову без розгляду відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України.
За викладеного, у задоволенні вищенаведених заяви відповідача про залишення позову без розгляду слід відмовити.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.
Записами посвідчення НОМЕР_3 підтверджено, що ОСОБА_1 у спірний період проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2026 № 247, лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини у зв`язку з вибуттям до нового місця служби. При цьому у витягу зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримував.
У відповідь на звернення позивача щодо проведення перерахунку грошового забезпечення військова частина НОМЕР_1 листом від 06.04.2026 № 769 повідомила, що підстави для проведення такого перерахунку відсутні.
У листі відповідач зазначив, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт. На думку відповідача, після скасування в судовому порядку окремих положень постанови № 103 підстав для застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями немає. Відповідач також послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями та деяких інших виплат розраховуються виходячи з фіксованої величини 1762 грн шляхом множення її на відповідний тарифний коефіцієнт. Щодо індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексація проводиться у разі перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у розмірі 103 відсотків. Військова частина зазначила, що індексація грошового забезпечення до 31.12.2022 здійснювалася з урахуванням базового місяця березня 2018 року. При цьому відповідач послався на те, що військова частина є бюджетною установою, а виплата грошового забезпечення та індексації здійснюється в межах асигнувань, передбачених кошторисом на відповідний рік. Також відповідач зазначив, що Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 2023 рік було зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078, у зв`язку з чим індексація у 2023 році не проводилася. У 2024 році право на індексацію грошового забезпечення було поновлено, а її нарахування здійснювалося з урахуванням базового місяця - січня 2024 року. Щодо 2025 року відповідач зазначив, що відповідно до статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який визначено базовим місяцем. Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів відповідач послався на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, зазначивши, що необхідною умовою для її виплати є порушення встановлених строків виплати вже нарахованого доходу. Оскільки, на думку відповідача, індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася у встановлені законодавством строки, підстави для нарахування компенсації відсутні. За результатами розгляду звернення позивача військова частина НОМЕР_1 дійшла висновку про відсутність правових підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення та виплати відповідної компенсації. Одночасно позивачу роз`яснено право на оскарження зазначеного рішення в судовому порядку.
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного року та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
« 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).
Отже, позиція відповідача про те, що під час розрахунку грошової допомоги слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, визначеного станом на 01.01.2018, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Одночасно з цим суд зауважує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Так, постановою №481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вказана постанова набрала чинності 20.05.2023.
За таких обставин, з 20.05.2023 у відповідача були відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення позивача із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та не чинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Отже, з 18.06.2025, дня набрання чинності рішення суду законної сили, відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка запроваджувала алгоритм розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд враховує, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, а у задоволенні позову про визнання нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 відмовлено.
Разом з тим, зазначена постанова суду касаційної інстанції не впливає на оцінку правомірності дій відповідача у спірний період з 18.06.2025 по 02.09.2025. На момент виникнення спірних правовідносин пункт 2 Постанови № 481 був визнаний нечинним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, яка набрала законної сили та була обов`язковою до виконання.
Отже, у цей проміжок часу відповідач не мав правових підстав застосовувати обмеження, встановлені Постановою № 481. Ухвалена згодом постанова Верховного Суду від 16.07.2026 не відновлює чинність акта ретроспективно і не може слугувати підставою для перегляду правовідносин, які вже виникли та завершилися в період його офіційної нечинності
За такого правового врегулювання та обставин справи, суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим (спеціальним) званням у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 02.09.2025 включно мав би визначатися відповідачем саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а не на 1 січня 2018 року, тобто 1762 грн). З тих же самих мотивів відповідач неправильно нараховував також інші складові грошового забезпечення позивача, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються із розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням та які фактично були нараховані та виплачені йому у цей період.
При цьому, оскільки спірні правовідносини стосуються правильності визначення розміру грошового забезпечення позивача, суд не надає окремої правової оцінки порядку обчислення кожного з видів виплат, які є похідними від розміру грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, індексації грошового забезпечення, одноразової допомоги при звільненні та інших виплат. Розмір таких виплат визначається залежно від розміру грошового забезпечення, тому наслідком встановлення неправильності його обчислення є необхідність проведення відповідного перерахунку похідних виплат, які були нараховані та виплачені позивачу у спірний період.
Разом з тим, позивач у позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення і похідних від нього виплат у належному розмірі. Водночас зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник у зв`язку із незгодою позивача із визначеним відповідачем розміром посадового окладу та окладу за військовим званням, які застосовувалися при нарахуванні грошового забезпечення, а також із розміром виплат, обчислення яких залежить від розміру такого грошового забезпечення. Відтак предметом спору у справі фактично є правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними саме дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 02.09.2025 включно грошового забезпечення без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу за вказаний період грошового забезпечення, у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які фактично були нараховані та виплачені позивачу у цей період, із застосуванням зазначеного показника та з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити відрахування 1,5% військового збору під час проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення на виконання цього судового рішення, суд зазначає, що такі вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
З приводу вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44 (далі - Порядок №44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється за умови виплати грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Оскільки виплати спірних сум позивачеві ще не здійснено відповідно і відсутні підстави для зобов`язання нарахування такої компенсації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.11.2023 у справі № 420/18163/21.
Тому, суд вбачає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу перерахованого грошового забезпечення з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 244, 245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 02.09.2025 ОСОБА_1 грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, компенсацій за невикористану додаткову та основну відпустку, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»..
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 02.09.2025 ОСОБА_1 грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, компенсацій за невикористану додаткову та основну відпустку, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р. та на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук