ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 серпня 2026 року справа № 380/12049/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття на облік громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , та переправлення його до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14 квітня 2026 року № 2615 про призов громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на військову службу по мобілізації;
- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 квітня 2026 року № 106 у частині зарахування до особового складу військової частини громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , та призначення його на посаду стрільця-помічника гранатометника 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 9 штурмової роти НОМЕР_3 штурмового батальйону;
- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач та його представник вказують, що вироком Франківського районного суду міста Львова від 26 квітня 2012 року у справі № 1/1326/192/2012 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. У зв`язку з цим 26 квітня 2012 року ІНФОРМАЦІЯ_5 позивача було виключено з військового обліку на підставі пункту 6 частини п`пятої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виключення) як особу, раніше засуджену до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.
Позивач наполягає на тому, що юридичний факт виключення з військового обліку є безповоротним, а особа, виключена з обліку за вказаною підставою, остаточно втрачає правовий статус військовозобов`язаного та є повністю звільненою від виконання військового обов`язку.
Попри це, 10 квітня 2026 року в районі Головного залізничного вокзалу міста Львова позивача затримано та доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_6 , де посадові особи органу військового управління протиправно та без його згоди повторно поставили його на військовий облік. У подальшому, 14 квітня 2026 року, позивача перевезено до ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_1 ), де того ж дня проведено формальний медичний огляд ВЛК та видано наказ начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 від 14 квітня 2026 року № 2615 про його призов за мобілізацією та відправку до військової частини НОМЕР_1 .
На виконання вказаного наказу, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) від 14 квітня 2026 року № 106 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини. Позивач вважає увесь ланцюг зазначених рішень та дій відповідачів протиправним, похідним від первинного незаконного взяття на військовий облік, та таким, що порушує його конституційні права, у зв`язку з чим оскаржувані накази підлягають скасуванню, а сам він - звільненню з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини.
Ухвалою від 15 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала про відкриття провадження у справі належним чином доставлена відповідачам та третім особам через підсистему «Електронний суд», що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних документів.
18 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача 4 Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву (підписаний уповноваженим представником Дубіним О.А.), у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю. Своєю позицією відповідач 4 зазначає, що зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відбулося на підставі офіційного розпорядчого документа - поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_7 від 14 квітня 2026 року № 5670 у відповідності до норм Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Командування військової частини діяло виключно в межах наданих законами повноважень та не мало законних підстав відмовити у прийнятті мобілізованого солдата.
Крім того, відповідач 4 наголошує, що з моменту зарахування до списків особового складу між позивачем та державою виникли нові правовідносини - проходження військової служби, які регулюються спеціальними нормами статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, відповідач 4 зауважує, що процедура призову за мобілізацією є незворотною, а скасування наказів про призов чи зарахування до списків частини не є передбаченою законом підставою для звільнення з військової служби під час воєнного стану, у зв`язку з чим у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання звільнити позивача слід відмовити.
22 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача 1 ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 1 вважає позовні вимоги безпідставними та заперечує проти їх задоволення. Зазначає, що 18 травня 2024 року набрав чинності Закон України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким викладено в новій редакції частину шосту статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказаними законодавчими змінами законодавець повністю скасував та вилучив таку підставу для виключення громадян з військового обліку, як наявність судимості за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідач 1 підкреслює, що відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (крім злочинів проти основ національної безпеки України), підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації. Оскільки виконання військового обов`язку та захист Вітчизни є конституційним обов`язком громадян (стаття 65 Конституції України), а позивач за віком та станом здоров`я підлягає обліку, поновлення його на військовому обліку та подальші мобілізаційні заходи відбулися у чіткій відповідності до вимог діючого законодавства.
01 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача 2 ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 2 повністю заперечує проти позову. Вказує, що під час перевірки документів 10 квітня 2026 року за допомогою АІТС «Оберіг» виявлено факт перебування ОСОБА_1 поза військовим обліком, попри наявність у нього статусу військовозобов`язаного згідно з чинною з 18 травня 2024 року редакцією статті 37 Закону № 2232-XII. Відповідач 2 діяв законно та в межах повноважень, поставивши позивача на облік та направляючи його для проходження подальших мобілізаційних процедур до ІНФОРМАЦІЯ_7 , оскільки засудження за тяжкий злочин у минулому за чинним законодавством України більше не звільняє особу від військового обов`язку.
Треті особи Генеральний штаб Збройних Сил України та Міністерство оборони України окремих пояснень щодо позову до суду не подавали.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_4 , виданим 15 січня 2020 року органом № 4651, із зафіксованим у встановленому порядку УНЗР 19901224-07494 та реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
У період до спірних правовідносин, а саме вироком Франківського районного суду міста Львова від 26 квітня 2012 року у кримінальній справі № 1/1326/192/2012, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб), та призначено покарання із застосуванням положень статті 69 Кримінального кодексу України у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі вказаного обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, 26 квітня 2012 року посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_1 виключено з військового обліку. Підставою для виключення став пункт 6 частини п`ятої статті 37 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент прийняття відповідного рішення), відповідно до якої громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, підлягали обов`язковому виключенню з військового обліку без можливості їх подальшого перебування в запасі чи призову.
Тривалий час після цього позивач перебував поза межами військового обліку, маючи офіційний статус особи, виключеної з військового обліку за судимістю. Однак 10 квітня 2026 року під час здійснення перевірки військово-облікових документів та заходів оповіщення на Головному залізничному вокзалі міста Львова посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 із використанням засобів Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (АІТС «Оберіг») було виявлено, що ОСОБА_1 , маючи 35 років і не досягнувши граничного віку перебування у запасі, за даними системи станом на той день не перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних.
10 квітня 2026 року представниками ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 було фактично доставлено до приміщення цього районного центру комплектування, де, посилаючись на зміни до чинного законодавства, посадові особи органу військового управління здійснили процесуальну дію щодо поновлення його на військовому обліку військовозобов`язаних та оформлення відповідних облікових даних у базі « ІНФОРМАЦІЯ_10 », після чого його було скеровано для проходження подальших мобілізаційних заходів.
14 квітня 2026 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 (розташованого у АДРЕСА_1 ), де того ж дня, 14 квітня 2026 року, направлений на проходження медичного огляду до позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_11 , утвореної на базі комунального некомерційного підприємства «Сколівська центральна лікарня» Сколівської міської ради.
За наслідками проведеного медичного огляду Сколівською територіальною позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією було оформлено довідку ВЛК від 14 квітня 2026 року № 2026-0414-1052-1476-0. У вказаній довідці зафіксовано діагноз (код згідно з НК 025: H52.2 змішаний астигматизм в 2.5D правого ока, при гостроті зору 1.0 з корекцією; змішаний астигматизм в 2.5D лівого ока, при гостроті зору 1.0 з корекцією) та прийнято постанову ВЛК на підставі статті 30в графи II Розкладу хвороб про те, що ОСОБА_1 визнається придатним до військової служби.
На підставі висновку ВЛК про придатність до служби 14 квітня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 було видано наказ № 2615 (з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації) «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Пунктом 1 цього наказу солдата запасу ОСОБА_1 відповідно до іменного списку № 5670 від 14 квітня 2026 року призваного на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлено для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_1 .
14 квітня 2026 року на виконання вищезазначеного мобілізаційного розпорядження, виданого начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 , та іменного списку команди команди № 5670 ОСОБА_1 прибув безпосередньо до пункту призначення - місця дислокації розташування Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
У подальшому командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ (по стройовій частині) від 14 квітня 2026 року № 106, відповідно до якого призваного за мобілізацією солдата ОСОБА_1 з 14 квітня 2026 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , призначено на вакантну посаду стрільця-помічника гранатометника 2 штурмового відділення 1 штурмового взводу 9 штурмової роти НОМЕР_3 штурмового батальйону (ВОС - 100915A/630) з виплатою відповідних видів грошового забезпечення та зараховано на всі види майнового, речового і продовольчого забезпечення.
Не погоджуючись із правомірністю дій ТЦК та СП і законністю свого призову, 30 квітня 2026 року представник позивача адвокат Катрич З.-М.І. звернулася зі скаргою на постанову ВЛК від 14 квітня 2026 року до вищої штатної комісії 16 Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України. За результатами розгляду цієї скарги 16 Регіональна ВЛК видала лист від 26 травня 2026 року № 1190/6674, яким поінформувала командира військової частини НОМЕР_1 про необхідність направлення військовослужбовця ОСОБА_1 на контрольний медичний огляд госпітальною ВЛК психоневрологічного профілю за територіальним принципом із наданням усієї медичної та службової документації.
Вважаючи процес свого примусового поновлення на військовому обліку, проходження формального медичного огляду та подальшу мобілізацію грубим порушенням фундаментального принципу незворотності юридичного факту виключення з обліку у 2012 році, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання дій ТЦК протиправними, скасування наказу про призов, скасування наказу по стройовій частині про зарахування до списків частини та зобов`язання командира ВЧ НОМЕР_1 звільнити його з військової служби і виключити зі списків особового складу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у їх системному взаємозв`язку, суд виходить із верховенства права, положень Конституції України, імперативних приписів спеціального законодавства у сфері військового обов`язку, військової служби та мобілізаційної підготовки, а також усталеної практики Верховного Суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Зазначений конституційний обов`язок є безумовним і поширюється на всіх громадян України відповідної категорії без винятків, окрім випадків, прямо передбачених законом.
Правові засади здійснення військового обов`язку, порядок проходження військової служби, а також питання військового обліку громадян визначаються спеціальним Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII). Окрім того, правове регулювання заходів мобілізації, підготовки та порядку призову громадян на військову службу під час особливого періоду унормовано Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено воєнний стан, який діє безперервно і триває на час вирішення даного спору. Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію на всій території держави.
Розглядаючи першочергові позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо поновлення його на військовому обліку 10 квітня 2026 року, суд зазначає таке.
Головним аргументом позовної заяви є те, що виключення ОСОБА_1 з військового обліку 26 квітня 2012 року на підставі попередньої судимості за вчинення тяжкого злочину мало наслідком остаточну втрату статусу військовозобов`язаного, у зв`язку з чим, на думку позивача, такий юридичний факт є незворотним, а повторне взяття на облік - протиправним.
Суд відхиляє такі доводи як такі, що ґрунтуються на хибному тлумаченні норм права у їх часовому вимірі.
Аналізуючи законодавство, що діяло на момент прийняття рішення про виключення позивача з обліку (у 2012 році), судом встановлено, що відповідно до пункту 6 частини п`ятої (у подальшому - частини шостої) статті 37 Закону № 2232-XII обов`язковому виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (ТЦК та СП) підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Проте держава, реалізуючи свої дискреційні повноваження у сфері національної безпеки і оборони в умовах повномасштабної збройної агресії, здійснила суттєву трансформацію законодавчого регулювання мобілізаційних процесів. Зокрема, Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 37 Закону № 2232-XII було викладено у новій редакції.
Згідно з чинною з 18 травня 2024 року редакцією частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку підлягають виключно громадяни України, які: померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи оголошені померлими; припинили громадянство України; визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я; досягли граничного віку перебування в запасі.
Системний аналіз нової редакції вказаної норми свідчить про те, що законодавець свідомо та цілеспрямовано виключив з переліку підстав для виключення з військового обліку такий критерій, як наявність у особи судимості за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
На розвиток зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 16 травня 2024 року № 560, якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 4 розділу «Загальні питання» цього Порядку прямо встановлено, що під час мобілізації можуть бути призвані на військову службу особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (крім злочинів проти основ національної безпеки України).
З наведеного слідує, що станом на час виникнення спірних правовідносин (квітень 2026 року) у правовому полі України не існує такого поняття, як «довічний статус невійськовозобов`язаного» для осіб, судимих у минулому за тяжкі злочини, якщо їхні судимості не стосуються основ національної безпеки, а самі вони не досягли граничного віку перебування в запасі. Оскільки колишня підстава для виключення з обліку повністю скасована законом, а позивач за віком та загальними критеріями підлягає військовому обліку, органи комплектування мали не лише право, а й прямий юридичний обов`язок відновити його на військовому обліку військовозобов`язаних відповідно до вимог статті 37 Закону № 2232-XII та Порядку № 1487.
Суд також відхиляє посилання сторони позивача на порушення статті 58 Конституції України щодо незворотності дії закону в часі. Як неодноразово наголошував Конституційний Суд України, зокрема у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, зворотна дія в часі поширюється на юридичні відповідальності та минулі каральні делікти. Натомість військовий облік та мобілізація є публічно-правовим обов`язком загального характеру, спрямованим на захист суверенітету держави в реальному часі. Зміна критеріїв військового обліку в умовах воєнного стану не має ретроспективного карального характеру, а стосується поточного правового статусу особи у майбутньому.
З огляду на те, що ОСОБА_1 , 1990 року народження, у квітні 2026 року мав вік 35 років (що значно менше граничного віку перебування в запасі - 60 років, передбаченого статтею 28 Закону № 2232-XII), а засуджений у 2012 році був за статтею 187 КК України (злочин проти власності, а не проти основ національної безпеки), посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_6 10 квітня 2026 року діяли правомірно, обґрунтовано, в межах наданих повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.
Щодо вимог позивача про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14 квітня 2026 року № 106 у частині зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, а також щодо зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 звільнити його з військової служби та виключити зі списків особового складу, суд виходить з такого.
Відповідно до приписів частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову службу з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до відповідного формування.
З моменту фактичного прибуття мобілізованого громадянина до військової частини на підставі офіційного поіменного списку (команди) ТЦК та СП у командира військової частини виникає чіткий імперативний та беззаперечний законний обов`язок зарахувати таку особу до списків особового складу військової частини, поставити на всі види забезпечення та призначити на відповідну посаду.
Оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 квітня 2026 року № 106 було прийнято на підставі легітимного та офіційного документа - поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_12 від 14 квітня 2026 року № 5670. У командира військової частини НОМЕР_1 відсутні будь-які законні повноваження, дискреція чи правові підстави для перевірки правильності оформлення мобілізаційних документів районним ТЦК та СП, а тим більше для відмови у прийнятті та зарахуванні мобілізованого військовослужбовця ОСОБА_1 . Командир військової частини діяв у межах і спосіб, що прямо передбачені статутами Збройних Сил України та законодавством про оборону.
З моменту правомірного зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 набув повного та невід`ємного правового статусу військовослужбовця, на якого поширюються всі права, обов`язки, обмеження та гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і статутами ЗСУ.
Вирішуючи питання про можливість та правомірність зобов`язання судом військової частини звільнити особу з військової служби у спосіб скасування наказів про призов у межах позову про оскарження процедури мобілізації, суд бере до уваги усталену та обов`язкову для застосування правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 (провадження № К/990/35899/24).
У зазначеній постанові Верховний Суд сформував висновок про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, реалізована та вичерпала свою юридичну дію фактом відправлення військовозобов`язаного та його зарахування до списків особового складу військової частини.
Верховний Суд наголосив, що вимога про зобов`язання військової частини звільнити особу з військової служби штучно виходить за межі первинних публічно-правових відносин щодо порядку призову особи районним ТЦК та СП. Після фактичного зарахування особи до особового складу військової частини між військовослужбовцем та державою виникають абсолютно нові, спеціальні правовідносини - проходження військової служби, які регулюються іншими нормами права, зокрема статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII законодавець чітко визначив вичерпний та виключний перелік підстав для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану (зокрема: за віком; за станом здоров`я на підставі офіційного рішення штатної ВЛК про непридатність до служби; у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду із призначенням покарання у виді позбавлення волі; або через визначені законом виключні сімейні обставини).
Чинне законодавство України з питань проходження військової служби не містить і не передбачає такої підстави для звільнення військовослужбовця з лав Збройних Сил України під час воєнного стану, як скасування судом наказу районного ТЦК та СП про призов за мобілізацією чи скасування наказу командира військової частини про зарахування до списків особового складу. Суд не вправі створювати нові підстави для звільнення з військової служби, не передбачені імперативними нормами спеціального закону.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов`язаний ураховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на те, що дії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо поновлення позивача на військовому обліку та наказ ІНФОРМАЦІЯ_7 від 14 квітня 2026 року № 2615 про призов ОСОБА_1 за мобілізацією були вчинені та прийняті у повній відповідності до вимог чинного законодавства, а також беручи до уваги доктрину незворотності процедури мобілізації та відсутність у статті 26 Закону № 2232-XII правових підстав для звільнення позивача з військової служби у заявлений ним спосіб, суд дійшов безумовного висновку про повну необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ефективний захист прав має здійснюватися у спосіб, що не суперечить закону.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії виступають фундаментальним стандартом законності та правомірності поведінки суб`єктів владних повноважень у публічно-правових спорах.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом з тим, в адміністративному судочинстві діє спеціальний стандарт доказування - правило розподілу тягаря доказування. Згідно з імперативними приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається виключно на відповідача.
Відповідачі у адміністративній справі належним чином виконали покладений на них процесуальний обов`язок, підтвердивши за допомогою вичерпної сукупності належних, допустимих та достатніх доказів повну правомірність своїх дій та оскаржуваних наказів, довівши їх безумовну відповідність вимогам Конституції України, Закону № 2232-XII, Закону № 3543-XII, Порядку № 1487 та Порядку № 560.
За наслідками всебічного, повного та об`єктивного системного аналізу матеріалів справи, норм чинного законодавства України та усталених правових позицій Верховного Суду суд дійшов висновку, що оскаржувані дії та рішення відповідачів у повній мірі відповідають усім критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 257, 262, 293, 295 КАС України, суд
у х в а л и в :
1. В позові ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 06 серпня 2026 року.
Суддя О.І. Коморний