ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/15271/26
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
07 серпня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові заяву представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 (Радехів), оформлене протоколом №25 від 18.06.2026, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , 11.04.1993;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Радехів) в особі створеної Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особовий період повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , 11.04.1993, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
05.08.2026 до суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову, у якій, посилаючись на п.2 ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 (Радехів) та будь-якому іншому територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти будь-які дії щодо призову та направлення на військову службу під час мобілізації громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі №380/15271/26.
В обґрунтування заяви представник позивача зазначає, що позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII), проте відповідач у наданні такої відмовив. Вказує, що для утримання дітей позивач повинен працювати та отримувати заробітну плату, а тому змушений виходити з дому, у зв`язку з чим існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та свободам через отриману відмову у відстрочці. На переконання заявника, до ухвалення судом рішення у цій справі відповідач може вжити заходів щодо призову позивача на військову службу та його мобілізації, внаслідок чого рішення суду про скасування відмови у наданні відстрочки втратить будь-який сенс, оскільки позивач вже може бути мобілізований.
Постановляючи ухвалу, суд враховує наступне.
За правилами ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Вимоги щодо змісту і форми заяви про забезпечення позову встановлено ст.152 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до ч.1 якої така заява, серед іншого, повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як видно з матеріалів справи, спірні у цій справі правовідносини стосуються відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 (Радехів) у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч.1 ст.1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про оборону України», громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
Положеннями ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Таким чином, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовані законом, а тому, за загальним правилом, не вважаються безпідставними.
Водночас, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача посилається на те, що дії відповідача в частині відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на його переконання, є протиправними.
Разом з тим, суд зауважує, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Так, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Тому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення (дії) чи бездіяльність є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Більше того, суд зауважує, що очевидна протиправність рішення (дій) суб`єкта владних повноважень - це вчинення (прийняття) ним таких дій (рішень), які взагалі не передбачені законодавством України, або вчинення (прийняття) дій (рішень) суб`єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері. Натомість у спірному випадку рішення, яке прийняте відповідачем, є наслідком реалізації його повноважень відповідно до Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що у разі призову на військову службу незворотньо зміниться правовий статус позивача, після чого неможливо буде реалізувати право на відстрочку, а рішення суду втратить сенс.
Однак такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушені в майбутньому.
В той же час, заявником не надано жодних доказів на підтвердження тих обставин, що відповідач вживає заходів, спрямованих на призов позивача на військову службу під час мобілізації, як і не надано доказів на підтвердження факту того, що останній в подальшому буде призваний для проходження військової служби за мобілізацією.
До всього, суд враховує, що відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є наслідком того, що такий безальтернативно буде призваний на військову службу. Згідно з п.63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, у разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Тобто сам факт прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні відстрочки має наслідком направлення позивача на медичний огляд, а не, власне, самого призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Окремо суд звертає увагу на те, що заявлений захід забезпечення позову в частині заборони будь-якому іншому територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти будь-які дії щодо призову та направлення позивача на військову службу не відповідає вимозі співмірності та виходить за межі спірних правовідносин. Такий захід стосується невизначеного кола суб`єктів, які не є учасниками цієї справи, тоді як спірні правовідносини виникли між позивачем та 2 відділом ІНФОРМАЦІЯ_3 (Радехів) з приводу відмови у наданні відстрочки. Крім того, встановлення загальної заборони на вчинення дій щодо призову та мобілізації за своєю суттю є втручанням у дискреційні повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки як органів військового управління щодо забезпечення виконання законодавства з питань військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд приходить висновку, що представником позивача не доведено необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням положень ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
При цьому суд роз`яснює, що заявник не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення його позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі встановлення відповідних підстав для цього.
Керуючись ст.ст.150-154, 243, 248, 250, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в :
у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.