ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2026 року справа № 380/18490/25 м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/18490/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби 1 категорії групи контролю другої лінії та перевірки паспортних документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) головного сержанта ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 від 11.08.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) капітана ОСОБА_3 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 від 11.08.2025;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 надати дозвіл на перетинання державного кордону та не перешкоджати перетинанню державного кордону України ОСОБА_1 з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 11.08.2025 ОСОБА_1 , супроводжуючи свого батька ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, прибув для перетинання державного кордону України в пункт пропуску «Мостиська».
Ним та його батьком були пред`явлені оригінали наступних документів: свідоцтво про народження ОСОБА_1 , паспорти громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , пенсійне посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_4 , витяги про місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_4 , військово-облікові документи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Проте, рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 11.08.2025, винесеного інспектором прикордонної служби 1 категорії групи контролю другої лінії та перевірки паспортних документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А ) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б ) головним сержантом ОСОБА_2 , позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з причини ненадання на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
11.08.2025 ОСОБА_1 , супроводжуючи свого батька ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, прибув для перетинання державного кордону України в пункт пропуску «Шегині». Ним та його батьком були пред`явлені оригінали наступних документів: свідоцтво про народження ОСОБА_1 , паспорти громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , пенсійне посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_4 , витяги про місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_4 , військово-облікові документи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Проте, рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 11.08.2025, винесеного начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) капітаном ОСОБА_3 , позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з причини ненадання на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Позивач з вказаним рішенням не погоджується, з огляду на те, що в оскаржуваному рішенні не вказано конкретної причини для надання позивачу відмови у перетинанні державного кордону, в тому числі з покликанням на документи, які він надав та їх неналежність чи недостатність для виїзду за кордон.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заперечуючи проти позову вказує на те, що згідно з підп. 3, 4 п. 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням; особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Відповідно до підп. 13 пункту п. 2-1 Правил № 57 громадяни України чоловічої статі віком від 23 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Відтак, правом на перетин кордону в умовах воєнного стану наділені особи, які мають які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю. Водночас такі особи зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Зважаючи на зазначені приписи Правил, можна дійти висновку, що особи, що супроводжують іншу особу наділені правом на перетин державного кордону у разі проходження прикордонного контролю, а також особи, що супроводжують осіб передбачених пунктом 2-1 та 2-2 Правил мають так само обов`язки, а саме, що громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років які супроводжували осіб для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Слід зазначити про те, що відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль» у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Отже, за змістом наведеної норми уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України у ході перевірки документів під час здійснення прикордонного контролю осіб наділені правом пошуку необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.
Одною зі складових реалізації права супроводжуючого згідно приписів абзацу 3 пункту 2-1 є не лише його реалізація шляхом підтвердження факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон супроводжуючого. Зважаючи на вищезазначене, у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють пошук інформації у відповідних базах даних, в тому числі щодо дотримання приписів абзацу 13 п. 2-1 Правил.
Відповідач не заперечує можливість позивача щодо реалізації права перетину державного кордону у разі наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, а також проходження інших заходів прикордонного контролю передбачених Законом України, однак в ході пошуку інформації у відповідних базах даних щодо дотримання приписів абзацу 13 п. 2-1 Правил, особою ( ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ), що здійснювала супровід особи з інвалідністю (батька) позивача, не було дотримано приписів абзацу 13 п. 2-1 Правил, а саме недотримано обов`язку щодо повернення такого в Україну не пізніше повернення на територію України особи, яку такий супроводжував.
Тобто підставою для обмеження виїзду позивача за межі України був супровід батька з інвалідністю, який за обставин, встановлених посадовою особою прикордонної служби вже повертався з-за кордону без особи, яка його супроводжувала.
Відповідач вважає за необхідне зазначити те, що самостійне повернення особи з інвалідністю на територію України, свідчить про відсутність потреби у супроводі сторонніх осіб, для повторного перетину державного кордону.
Слід звернути увагу суду на те, що уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону у рішенні про відмову у перетині кордону зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивач не мав підстав для здійснення виїзду за кордон.
У рішенні вказано персональні дані позивача, його паспортний документ. Також зазначено підстави його ухвалення (як нормативні, такі і фактичні), а саме: з причини ненадання на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Отже, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив конкретні нормативні та фактичні підстави для обмеження позивача у виїзді за кордон.
Представник позивача подав відповідь на відзив у якому зазначає, що виходячи з аналізу наведених аргументів, відповідач ставить реалізацію права позивача в залежність від виконання обов`язків третьою особою та не заперечує той факт, що при спробі перетину кордону позивачем були надані всі необхідні документи, визначені Правилами № 57. Це дає можливість дійти висновку, що відмова у перетині кордону була винесена не в спосіб та не у відповідності до положень норм чинного законодавства України. Що є порушенням статті 19 Конституції України.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 15.09.2025 у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
11.08.2025 ОСОБА_1 , супроводжуючи свого батька ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, прибув для перетинання державного кордону України в пункт пропуску «Мостиська».
Ним та його батьком були пред`явлені оригінали наступних документів: свідоцтво про народження ОСОБА_1 , паспорти громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , пенсійне посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_4 , витяги про місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_4 , військово-облікові документи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 11.08.2025, винесеного інспектором прикордонної служби 1 категорії групи контролю другої лінії та перевірки паспортних документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А ) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б ) головним сержантом ОСОБА_2 , позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з причини ненадання на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
11.08.2025 ОСОБА_1 , супроводжуючи свого батька ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, прибув для перетинання державного кордону України в пункт пропуску «Шегині».
Ним та його батьком були пред`явлені оригінали наступних документів: свідоцтво про народження ОСОБА_1 , паспорти громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , пенсійне посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_4 , витяги про місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_4 , військово-облікові документи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 11.08.2025, винесеного начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) капітаном ОСОБА_3 , позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з причини ненадання на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Вважаючи рішення про відмову у перетинанні державного кордону протиправним, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Водночас, стаття 64 Конституції України визначає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов`язків має бути забезпечене державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
Положеннями пункту 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 3 цього Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Із запровадженням Указу № 64/2022, а саме з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, почали свою дію певні обмеження прав людини і громадянина, серед яких право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо, про що було поінформовано Генерального секретаря Ради Європи вербальною нотою №31011/32-017-3 від постійного представництва України при Раді Європи від 28 лютого 2022 року, зареєстрованої в Генеральному секретаріаті 01 березня 2022 року, та у подальшому неодноразово була пролонгована.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Із початком широкомасштабної військової агресії рф фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (об`єднані міські) військові комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати), військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За приписами абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 2 частини першої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, серед інших, не підлягають заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57), згідно з пунктом 2 якого у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Окремі категорії груп осіб, яким дозволений перетин Державного кордону України у разі введення в Україні надзвичайного або воєнного стану, визначено пунктами 2-1 - 2-11 Правил №57 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У контексті справ, пов`язаних із відмовою у перетині кордону громадянам України, ключове значення має пункт 2-6 цих Правил №57, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил №57, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на викладене вище, слід зазначити, що необхідність заборони виїзду військовозобов`язаних осіб пов`язана з проведенням комплексу заходів, здійснюваних, зокрема, з метою посилення обороноздатності держави та захисту її території від збройної агресії.
При цьому законодавцем передбачений перелік військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» регламентовано, що пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
За приписами частин першої-другої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в`їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57),
Відповідно до п. 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в`їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно з підп. 3, 4 п. 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:
особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд. Акт встановлення факту здійснення догляду складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;
особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням
Відповідно до підп. 13 пункту п. 2-1 Правил № 57 громадяни України чоловічої статі віком від 23 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Відтак суд зазначає про те, що право на перетин кордону в умовах воєнного стану наділені особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України. Водночас такі особи зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Судом встановлено, що 11.08.2025 позивач, супроводжував свого батька ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, прибув для перетинання державного кордону України в пункт пропуску «Мостиська».
Проте, рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 11.08.2025, винесеного інспектором прикордонної служби 1 категорії групи контролю другої лінії та перевірки паспортних документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А ) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б ) головним сержантом ОСОБА_2 , позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з причини ненадання на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
11.08.2025 ОСОБА_1 , супроводжуючи свого батька ОСОБА_4 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, прибув для перетинання державного кордону України в пункт пропуску «Шегині».
Проте, рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 11.08.2025, винесеного начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) капітаном ОСОБА_3 , позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з причини ненадання на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Суд наголошує про те, що відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль» у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Отже, за змістом наведеної норми уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України у ході перевірки документів під час здійснення прикордонного контролю осіб наділені правом пошуку необхідної інформації у відповідних базах даних Державної прикордонної служби України.
У спірній ситуації під час здійснення прикордонного контролю позивача відповідачем встановлено, що відповідно до інформації у відповідних базах даних щодо дотримання приписів абз.13 п. 2-1 Правил № 57 особою, що здійснювала супровід особи з інвалідністю (батька) позивача, не було дотримано приписів абзацу 13 п. 2-1 Правил, а саме недотримано обов`язку щодо повернення такого в Україну не пізніше повернення на територію України особи, яку такий супроводжував.
Тобто підставою для обмеження виїзду позивача за межі України був супровід батька з інвалідністю, який за обставин, встановлених посадовою особою прикордонної служби вже повертався з-за кордону без особи, яка його супроводжувала.
Також суд звертає увагу, що в даному випадку саме особа з інвалідністю повинна мати причини та підстави виїзду за кордон, тобто підтвердження необхідності лікування за кордоном, запрошення з медичного закладу, а особа , яка супроводжує повинна їй допомогти фізично доїхати до медичного закладу, або іншого місця призначення , зазначеного у відповідному підтверджуючому документі. Тобто особа, яка супроводжує зобов`язана супроводжувати особу з інвалідністю протягом всього часу перетину кордону як за межі України так і при поверненні.
Позивачем при спробі перетину кордону були пред`явлені оригінали наступних документів: свідоцтво про народження ОСОБА_1 , паспорти громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , пенсійне посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_4 , витяги про місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи ОСОБА_4 , військово-облікові документи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Однак не було подано жодних документів на підтвердження причини та підстави виїзду за кордон.
Отже, у розглядуваних правовідносинах відповідач дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушення пункту 2-1 Правил № 57, у зв`язку з чим спірними рішеннями відмовив позивачу в перетинанні державного кордону України.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби (дискреційні повноваження).
З цих же підстав суд зауважує, що наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
Зважаючи на викладене, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Підсумовуючи викладене, враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд прийшов до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Таким чином, оскаржувані рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України прийняті в межах та на підставі наданих уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону повноважень, відповідають визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірними та не можуть бути скасовані.
Крім того, оскаржувані рішення мають разовий характер і вичерпали свою дію фактом їх виконання, тому у разі пред`явлення позивачем всіх необхідних документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржувані рішення жодним чином не створять йому перешкод для перетину кордону України за наявності на те законних підстав.
З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
При цьому, суд звертає увагу, що позивача не позбавляли права повторно здійснити згаданий перетин за наявності усіх необхідних документів, передбачених чинним законодавством.
Іншими словами, наступні рішення відповідача про відмову або ж про дозвіл на перетинання державного кордону будуть прийматися лише після майбутнього можливого перетину позивачем кордону із згаданими документами та пред`явленням їх.
Додатково слід зазначити, що рішення про відмову у перетині державного кордону відтворює обставини разового перетину та не гарантує, що у подальших перетинах державного кордону України, особа буде пред`являти чи не пред`являти відповідні документи для підтвердження такого перетину.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
З огляду на відмову у задоволенні позовної заяви та з урахуванням приписів ст. 139 КАС України розподіл судових витрат у даній справі не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
В И Р Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Суддя Гавдик Зіновій Володимирович