МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2026 р. № 400/6414/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
02 червня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивача від 27.01.2026 про виключення з військового оперативного резерву у зв`язку з виникненням обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», внаслідок яких позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що оформлено листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.05.2026 за № 5/2388;
зобов`язання відповідача вчинити дії, спрямовані на виключення позивача з військового оперативного резерву на підставі пункту 1071 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618/2012, у зв`язку з виникненням обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», внаслідок яких позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 11.12.2020 по 04.04.2024 він проходив строкову військову службу. 09.04.2024 позивач став на військовий облік до відповідача, а 10.04.2024 його було зараховано відповідачем до оперативного резерву до складу команди НОМЕР_1 . 20.10.2025 він був зарахований до Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» на навчання очної денної форми здобуття освіти за освітнім ступенем магістр. На підставі підпункту 8 пункту 1071 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618/2012 (далі - Положення № 618/2012), у січні 2026 року він подав командуванню військової частини НОМЕР_1 про виключення його з військового оперативного резерву, у задоволенні якого йому було відмовлено на тій підставі, що позивач не перебуває у списках військової частини НОМЕР_1 . Позивач направив 27.01.2026 відповідачу заяву з проханням про виключення його з військового оперативного резерву, у задоволенні якої також було відмовлено. Відмова аргументована тим, що виключення з оперативного бойового резерву першої черги для отримання відстрочки є юридично-складною процедурою, оскільки статус резервіста передбачає обов`язок негайної мобілізації в разі оголошення призову цієї категорії осіб. На переконання позивача, зазначена відповідь відповідача не є належним розглядом його заяви по суті, є необґрунтованою та такою, що порушує приписи чинного законодавства і його права, оскільки фактично залишає за позивачем обов`язки резервіста оперативного резерву першої черги, незважаючи на наявність передбачених законом обставин, які свідчать про його право на відстрочку від призову під час мобілізації та є підставою для вирішення питання про виключення його з військового оперативного резерву.
У відзиві на позовну заяву від 10.06.2026 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити повністю. Відзив умотивовано тим, що відповідно до пункту 108 Положення № 618/2012 звільнення резервіста зі служби у військовому резерві здійснюється командиром (начальником) військової частини (установи) шляхом видання відповідного наказу. Відповідач не є військовою частиною у розумінні цієї норми та не наділений повноваженнями на видання наказів про виключення з оперативного резерву, адже такі накази знаходяться виключно в компетенції командування відповідної військової частини. Відповідач також наголосив на тому, що наявність права на відстрочку від призову під час мобілізації та право на виключення з оперативного резерву - це різні за правовою природою та правовими наслідками категорії. Факт навчання на денній формі здобуття освіти сам по собі без відповідного процесуального оформлення та прийняття рішення компетентним органом, не тягне автоматичного виключення з оперативного резерву. Порядок реалізації права, передбаченого пунктом 1071 Положення № 618/2012 - це послідовна правова процедура, яка включає подання рапорту до командира відповідної військової частини та видання останнім відповідного наказу. Позивач не надав доказів того, що він у встановленому порядку звертався безпосередньо до командира військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом, і що таке звернення було ним відпрацьовано в порядку, передбаченому статутними нормами.
12.06.2026 позивач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду відповідь на відзив, в якій підтримав свої позовні вимоги. Він закцентував увагу на тому, що у спірних правовідносинах виникла ситуація правової невизначеності: військова частина НОМЕР_1 зазначає про відсутність у неї повноважень щодо позивача, а відповідач, який фактично зарахував позивача до оперативного резерву та веде його військовий облік як резервіста, у відзиві також заперечує свою компетенцію. Така позиція відповідача фактично позбавляє Позивача ефективного адміністративного механізму вирішення питання про виключення з військового оперативного резерву, незважаючи на те, що пункт 1071 Положення № 618/2012 прямо передбачає можливість виключення резервіста з військового оперативного резерву у зв`язку з виникненням обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Навіть якщо відповідач вважає, що не уповноважений самостійно видавати наказ про звільнення позивача зі служби у військовому резерві, це не звільняло його від обов`язку належно розглянути заяву позивача від 27.01.2026, та у разі потреби скерувати документи до належного органу та вчинити дії в межах своєї компетенції.
Відповідач у встановлений судом строк правом на подання заперечень не скористався.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 відкрито провадження у справі № 400/6414/26, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за матеріалами в електронній формі та витребувано у відповідача докази.
До відзиву на позовну заяву відповідач додав витребуванні в нього докази.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Відповідно до облікової картки до військового квитка серія НОМЕР_2 позивач у період з 11.12.2020 по 04.04.2024 проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_3 і 09.04.2024 прийнятий на військовий облік до відповідача.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 10.04.2024 № 104 позивача зараховано на службу у військовому оперативному резерву осіб, звільнених зі строкової служби відповідно до Указу Президента України від 07.03.2024 № 149/2024 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби», та призначено до складу команди НОМЕР_1 .
11.04.2024 відповідач видав позивачу мобілізаційне розпорядження за командою НОМЕР_1 .
Згідно з військово-обліковим документом, сформованим 15.05.2026 через мобільний застосунок «РЕЗЕРВ+», позивач є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку у відповідача, категорія обліку - резервіст.
Відповідно до наказу Закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» від 20.10.2025 № 2454-С «Про зарахування на навчання» позивача зараховано з 20.10.2025 студентом першого року навчання очної денної форми здобуття освіти за освітнім ступенем магістр.
У довідці Закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» від 05.11.2025 № 808531 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти поточне здобуття позивачем освіти не порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
27.01.2026 позивач подав командуванню військової частини НОМЕР_1 рапорт про виключення його з військового оперативного резерву, за результатами розгляду якого військова частина НОМЕР_1 листом від 19.02.2026 № 2863/4/ВихЗПІ відмовила у задоволенні його рапорту, оскільки він не перебуває у списках військової частини НОМЕР_1 , а тому командування військової частини НОМЕР_1 не наділене повноваженнями зарахування та виключення зі складу оперативного резерву.
Також 27.01.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про видання йому наказу про виключення його з військового оперативного резерву.
Листом від 06.05.2026 № 5/2388 відповідач відмовив у задоволені вищенаведеного звернення позивача, вказавши на те, виключення з оперативного бойового резерву першої черги для отримання відстрочки є юридично-складною процедурою, оскільки статус резервіста передбачає обов`язок негайної мобілізації в разі оголошення призову цієї категорії осіб.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» (далі - Закон № 2232-ХІІ) військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Частиною десятою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.
Громадяни, які виконують військовий обов`язок шляхом проходження служби у військовому резерві, є резервістами (пункт 4 Положення № 618/2012).
Відповідно до частини першої статті 262 Закону № 2232-ХІІ і абзацу першого пункту 1201 Положення № 618/2012 в особливий період на службу у військовому оперативному резерві в обов`язковому порядку зараховуються особи, звільнені з військової служби, які за своїми професійно-психологічними характеристиками і станом здоров`я придатні до служби у військовому резерві та відповідають встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 3 Положення № 618/2012 встановлено, що громадяни проходять службу у військовому резерві в добровільному порядку, а в особливий період особи, звільнені з військової служби, які за своїми професійно-психологічними характеристиками і станом здоров`я придатні до служби у військовому резерві та відповідають встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві, - в обов`язковому порядку.
Згідно з абзацами першим і другим пункту 1204 Положення № 618/2012 під час особливого періоду особи, звільнені з військової служби, зараховуються до військового оперативного резерву наказами командирів (начальників) військових частин (установ). У наказі вказуються посада, на яку призначений резервіст, та територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, у якому він буде перебувати на військовому обліку. Зазначений наказ доводиться до резервіста під особистий підпис у день звільнення.
Дані про зарахування військовослужбовця до військового оперативного резерву заносяться до його військово-облікових документів.
Згідно з абзацом другим пункту 8 Положення № 618/2012 закінченням проходження резервістом служби у військовому резерві вважається день закінчення строку контракту або інший день, зазначений у пункті 30, абзаці другому пункту 1201 цього Положення, але не раніше дня видання наказу командира (начальника) військової частини (установи) про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві.
Відповідно до пункту 108 Положення № 618/2012 звільнення резервіста зі служби у військовому резерві на підставах, передбачених пунктом 28, пунктом 1071, абзацом другим пункту 1201 цього Положення, здійснюється командиром (начальником) військової частини (установи) шляхом видання відповідного наказу.
Командир (начальник) військової частини (установи) у триденний строк після видання наказу про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві надсилає витяг з наказу та особову справу резервіста до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому резервіст перебуває на військовому обліку.
Датою звільнення зі служби у військовому резерві є день видання командиром (начальником) військової частини (установи) відповідного наказу про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві.
Водночас відповідно до абзацу першого пункту 8 Положення № 618/2012 початком проходження резервістом служби у військовому резерві вважається день видання наказу керівника органу військового управління, командира (начальника) військової частини (установи) про прийняття (зарахування) громадянина на службу у військовому резерві і призначення на посаду, яка комплектується резервістами.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до абзацу другого пункту 14 Положення № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідає за військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний організовувати ведення персонально-якісного обліку (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) призовників, військовозобов`язаних та резервістів, обліку транспортних засобів, що підлягають передачі Збройним Силам та іншим військовим формуванням під час мобілізації та у воєнний час (абзац восьмий пункту 15 Положення № 154).
Таким чином, під час особливого періоду особи, звільнені з військової служби, підлягають обов`язковому зарахуванню до військового оперативного резерву. Повноваження щодо видання наказів про зарахування до військового оперативного резерву та про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві належать командирам (начальникам) військових частин (установ), з яких військовослужбовець звільнявся з військової служби.
Натомість до компетенції районних (об`єднаних районних), міських (районних у містах, об`єднаних міських) територіальних центрів належить, зокрема, введення обліку резервістів.
Суд встановив, що у період з 29.10.2020 по 04.04.2024 позивач проходив строкову військову службу і 09.04.2024 був прийнятий на військову облік до відповідача, що підтверджується обліковою карткою до військового квитка серія НОМЕР_2 .
Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 10.04.2024 № 104 позивача зараховано на службу у військовому оперативному резерву осіб, звільнених зі строкової служби відповідно до Указу Президента України від 07.03.2024 № 149/2024 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби», та призначено до складу команди НОМЕР_1 .
Отже, з 10.04.2024 позивач виконує військовий обов`язок шляхом проходження служби у військовому резерві, тобто є резервістом.
27.01.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про видання йому наказу про виключення його з військового оперативного резерву, у задоволенні якої листом від 06.05.2026 № 5/2388 відповідач відмовив.
Позаяк Законом № 2232-XII, Положенням № 154 і Положенням № 618/2012 не встановлено повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо звільнення резервістів зі служби у військовому резерві, відмова відповідача у задоволенні заяви позивача про його звільнення зі служби у військовому оперативному резерві є правомірною.
Відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Однак, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з висновком ЄСПЛ державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Вище суд зазначив, що повноваження щодо видання наказів як про зарахування до військового оперативного резерву, так і про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві належать командирам (начальникам) військових частин (установ), з яких військовослужбовець звільнявся з військової служби.
Таким чином, право на зарахування та звільнення позивача зі служби у військовому резерві після його звільнення зі строкової військової служби мав лише командир (начальник) військової частини (установи), де він проходив строкову військову службу, тобто командир військової частини НОМЕР_3 .
За таких обставин, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 10.04.2024 № 104 про зарахування позивача на службу у військовому оперативному резерву осіб, звільнених зі строкової служби відповідно до Указу Президента України від 07.03.2024 № 149/2024 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби», та про призначення до складу команди НОМЕР_1 є протиправним.
Однак, у відповідача відсутня компетенція щодо звільнення позивача зі служби у військовому резерві. Відсутні такі повноваження і у військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_1 , оскільки вони не приймали накази про зарахування позивача до військового оперативного резерву.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 10.04.2024 № 104 в частині, що стосується позивача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією від 01.06.2026 № 5984-9333-4294-5461 підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 1064,95 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову. Тому ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 10.04.2024 № 104 «Про зарахування до військового оперативного резерву (на службу у військовому оперативному резерві) осіб, звільнених зі строкової військової служби та призначення до складу команди НОМЕР_1 » в частині, що стосується ОСОБА_1 .
3. У задоволені решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 1064 (Одна тисяча шістдесят чотири) гривні 95 копійок.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
8. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
9. Повний текст рішення суду складений 07.08.2026.
Суддя В.Г.Ярощук