СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2026 року Справа № 480/10390/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10390/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №239 від 24.08.2024 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити старшому солдату ОСОБА_1 грошове забезпечення у повному обсязі за період із 01.08.2024 року по 30.11.2024, з урахуванням усіх основних і додаткових видів грошового забезпечення та раніше виплачених сум за цей період.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та починаючи з 01.08.2024 року позивач не отримує грошове забезпечення.
У серпні 2024 року позивачу стало відомо, що його було виведено поза штат військової частини НОМЕР_1 з позбавленням виплати усіх видів грошового забезпечення, як такого, що, нібито, самовільно залишив місце несення служби.
Такі дії командування військової частини НОМЕР_1 позивач вважає є протиправними, оскільки військовослужбовець ОСОБА_1 місце служби або військову частину самовільно не залишав, а відтак дії щодо позбавлення його всіх видів грошового забезпечення та доплат також є незаконними.
Позивач зазначає, що після виконання бойового завдання за рапортом командира батальйону та за направленням старшого бойового медика військової частини вибув з військової частини для проходження стаціонарного лікування в період з 28.08.2024 по 24.09.2024 у травматологічному відділенні КНП «Тростянецька міська лікарня» КНП.
За таких обставин, позивач вважає, що оскаржуваний наказ від 24.08.2024 №239 в частині встановлення факту неприбуття ОСОБА_1 до військової частини не відповідає фактичним обставинам, а відтак в частині, що стосується позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.
Судом відкрито провадження у цій справі та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, витребувано у відповідача додаткові докази.
Представник відповідача надав суду відзив на позов в якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов`язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.
Крім того, представник відповідача повідомив, що службове розслідування за даним фактом не проводилось, а військовою частиною була здійснена довідка - доповідь за фактом СЗЧ та направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення до уповноважених органів.
Відтак представник відповідача вважає, що відсутні протиправні дії з боку військової частини НОМЕР_1 .
Представник позивача та позивач своїм правом щодо надання відповіді на відзив не скористалися.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, відзив на позовну заяву, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
12 січня 2022 року старшого солдата ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом та призначено наказом командира ВЧ НОМЕР_1 на посаду водія-механіка взводу забезпечення 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, ВОС-790037/256А.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №174 від 20.06.2024 №174 вважати такими, що 20 червня 2024 року прибули в район виконання завдань для безпосередньої участі у бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії особовий склад, зокрема старший сержант ОСОБА_1 .
В подальшому, в зв`язку із неприбуттям до військової частини в пункт постійної дислокації, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 24.08.2024 №239 старшого солдата ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення з 20.08.2024.
Згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №245 від 30.08.2024, старшого солдата ОСОБА_1 вважати таким, що знаходиться в розпорядженні командира військової частини у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.
Не погодившись із наказом від 24.08.2024 №239 та припиненням виплати грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 30.11.2024 позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статті 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Відповідно до статті 127 Статуту внутрішньої служби ЗСУ солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна. Солдат підпорядковується командирові відділення.
Статтею 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що солдат зобов`язаний, зокрема: додержуватися військової дисципліни.
Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби (стаття 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно з частинами першою, другою, третьою, шостою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності. Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення. Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Адміністративний суд у силу вимог частини другої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до довідки - доповіді №10796 командира ВЧ НОМЕР_1 , 24.08.2024 від командира НОМЕР_2 механізованого батальону ВЧ НОМЕР_1 надійшла доповідь по факту самовільного залишення частини, зокрема, старшим солдатом ОСОБА_1 . Так, 19.08.2024 військовослужбовці технічного забезпечення, в тому числі і старший солдат ОСОБА_1 виїхали із району виконання бойового завдання для переміщення в пункт постійної дислокації ВЧ НОМЕР_1 , в який мали прибути 20.08.2024, але не прибули, на телефонні дзвінки відповідали, свою відсутність пояснювали довгою дорогою.
В подальшому, згідно довідці - доповіді №11759 командира ВЧ НОМЕР_1 , 27.09.2024 від командира НОМЕР_2 механізованого батальону ВЧ НОМЕР_1 надійшла доповідь про факт повернення після самовільного залишення місця служби старшого солдата ОСОБА_1 . Так, о 19.00 26.09.2024 старший солдат ОСОБА_1 , який знаходився в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , прибув в пункт постійної дислокації ВЧ НОМЕР_1 після самовільного залишення військової частини. Відсутність на службі пояснив тим, що з 28.08.2024 по 24.09.2024 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «Тростянецька міська лікарня» про що надав підтверджуючі документи.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 27.09.2024 №273, вважати таким, що 26.09.2024 прибув в пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , старшого солдата ОСОБА_1 , зарахувати на всі види забезпечення з 26.09.2024.
Відповідно до ст. 257 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, про звільнення від виконання службових обов`язків офіцерів і військовослужбовців військової служби за контрактом на підставі довідки лікаря (фельдшера) і про вихід їх на службу після хвороби оголошується в наказі по військовій частині.
Разом з тим, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач до повернення в пункт постійної дислокації ВЧ НОМЕР_1 , будь - яким чином повідомляв керівництво ВЧ НОМЕР_1 про факт перебування на лікарняному з 28.08.2024 по 24.09.2024, також матеріали справи не містять доказів того, що командиром ВЧ НОМЕР_1 видавався наказ про звільнення позивача від виконання службових обов`язків в зв`язку з направленням на стаціонарне лікування.
Відповідно до п.15 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення, зокрема, не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Суд звертає увагу, що зазначена норма Порядку №260 передбачає невиплату грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше, незалежно від факту притягнення чи непритягнення такого військовослужбовця до дисциплінарної чи іншої відповідальності.
Враховуючи не видання наказу командиром ВЧ НОМЕР_1 про направлення позивача на стаціонарне лікування, не повідомлення позивачем (до повернення в військову частину) керівництва ВЧ НОМЕР_1 про перебування на стаціонарному лікуванні поза межами військової частини, суд вважає, що відповідачем станом на 24.08.2024 цілком правомірно було прийнято оскаржуваний наказ про виключення позивача з грошового забезпечення з підстав самовільного залишення ним військової частини, відтак підстави для його скасування відсутні, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд враховує, що абзацем 2 - 3 пункту 9 розділу I Прядку №260 визначено, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
З матеріалів справи суд вбачає, що перебування позивача на лікуванні в КНП «Тростянецька міська лікарня» з 28.08.2024 по 24.09.2024 підтверджується випискої з і/х №5211/2024.
Отже за період перебування позивача на лікуванні з 28.08.2024 по 24.09.2024 йому повинно бути нараховане та виплачене грошове забезпечення.
Суд звертає увагу, що у позові позивач вважає безпідставним невиплату йому грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 30.11.2024, натомість судом встановлено, що згідно оскаржуваного наказу позивача було знято з грошового забезпечення з 20.08.2024 та зараховано з 26.09.2024.
За період з 20.08.2024 по 26.09.2024, матеріалами справи підтверджено наявність у позивача поважних причин відсутності на службі лише з 28.08.2024 по 24.09.2024. Доказів наявності у позивача поважних причин відсутності на службі в інші дні, ніж зазначено, матеріали справи не містять.
Таким чином, враховуючи викладене вище, відсутність доказів наявності поважних причин нез`явлення позивача на службу протягом спірного періоду (крім періоду з 28.08.2024 по 24.09.2024) суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 28.08.2024 по 24.09.2024, в іншій частині ці позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за спірний період, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п.15 розділу XXXIV Порядку №260, до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які: самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Враховуючи, факт самовільного залишення позивачем військової частини, суд доходить висновку про правомірність не виплати йому за вказаний період додаткової винагороди.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОК НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошове забезпечення за період з 28.08.2024 по 24.09.2024.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек