П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/19157/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Л.А. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
07 серпня 2026 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за віком як потерпілій від Чорнобильської катастрофи на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії за віком як потерпілій від Чорнобильської катастрофи від 01.07.2023 року за №063350038269;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити пенсію за віком як потерпілій від Чорнобильської катастрофи на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи" як особі, яка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення (3 зони) станом на 1 січня 1993 року більше 3-х років зі зниженням пенсійного віку на чотири роки з 06.06.2023 року на підставі статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів з дня подачі заяви про призначення мені пенсії за віком, тобто з 23 червня 2025 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01.07.2025 №063350038269 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку у відповідності із ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку у відповідності із ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 23.06.2025.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.06.2025 позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.
За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яке рішенням від 01.07.2025 № 06350038269 відмовило в призначенні пенсії позивачу, оскільки за наданими документами стаж її роботи (проживання) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 становить 02 роки 05 місяців 07 днів.
Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує її право на призначення пенсії на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач вважає, що має право на зниження пенсійного віку на 4 роки як особа, яка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року більше 3-х років. Водночас, суд зауважує, що початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки згідно абз.3 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, тоді як позивач з моменту аварії по 31.07.1986 не проживала у зоні гарантованого добровільного відселення. Тому зниження пенсійного віку згідно абз.3 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII на 4 роки не застосовується.
Водночас суд вважав, щовідсутність норми права, яка б врегульовувала порядок сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення не може впливати на право позивача щодо отримання пенсії, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки в іншому випадку це буде свідчити про обрання у спірних правовідносинах найменш сприятливого для позивача підходу при вирішенні питання щодо призначення цього виду пенсії.
Тому суд дійшов висновку, що справедливим та найбільш сприятливим для позивача є сумування даних періодів та застосування до позивача пільги, встановленої абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII при призначенні пенсії.
У такому разі, враховуючи, що станом на 31.07.1986 року позивач проживала у зоні посиленого радіологічного контролю, це є підставою для застосування початкової величини - 2 роки та загальний строк проживання у зонах радіологічного забруднення становить більше 7 років, що згідно абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII дає підстави на зниження пенсійного віку додатково на 2 роки. Тобто, позивач має право на зниження пенсійного віку загалом на 4 роки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, що позивач проживала у зонах радіологічного забруднення:
- у зоні посиленого радіологічного контролю в період з 26.04.1986 року по 02.10.1988 рік (довідка від 18.06.2025 року №107 Виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області Каленського старостинського округу);
- у зоні гарантованого добровільного відселення з 12.11.1988 року по 21.01.1994 року (довідка №2319 від 20.06.2023 Виконавчого комітету Коростенської міської ради).
Отже, проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить 02 роки 05 місяців 07 днів. Надалі, позивач змінила місце проживання у бік погіршення зони радіологічного забруднення - у зону гарантованого добровільного відселення, де проживала 05 років 02 місяці 09 днів.
Позивач вважає, що має право на зниження пенсійного віку на 4 роки як особа, яка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року більше 3-х років. Водночас, суд зауважує, що початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки згідно абз.3 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, тоді як позивач з моменту аварії по 31.07.1986 не проживала у зоні гарантованого добровільного відселення. Тому зниження пенсійного віку згідно абз.3 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII на 4 роки не застосовується.
Разом з тим, суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідач вказує, що сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення Законом №796-XII не передбачено.
Як вірно зазначає суд першої інстанції, відсутність норми права, яка б врегульовувала порядок сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення не може впливати на право позивача щодо отримання пенсії, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки в іншому випадку це буде свідчити про обрання у спірних правовідносинах найменш сприятливого для позивача підходу при вирішенні питання щодо призначення цього виду пенсії.
За таких обставин, суд обругрунтовано вважав справедливим та найбільш сприятливим для позивача є сумування даних періодів та застосування до позивача пільги, встановленої абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII при призначенні пенсії.
У такому разі, враховуючи, що станом на 31.07.1986 року позивач проживала у зоні посиленого радіологічного контролю, це є підставою для застосування початкової величини - 2 роки та загальний строк проживання у зонах радіологічного забруднення становить більше 7 років, що згідно абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII дає підстави на зниження пенсійного віку додатково на 2 роки. Тобто, позивач має право на зниження пенсійного віку загалом на 4 роки.
Відтак, зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 01.07.2025 року №063350038269 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.9, ч.3 ст.245 КАС України, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку у відповідності із ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 23.06.2025.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.