УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
06 серпня 2026 року
м. Київ
справа №440/1928/26
адміністративне провадження № К/990/35022/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року
у справі №440/1928/26
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо непроведення перерахунку виплачуваної пенсії ОСОБА_1 із застосуванням до її частини, що перевищує розмір десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03 січня 2025 року №1 (далі - постанова КМУ №1) та постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» від 30 грудня 2025 року №1778 (далі - постанова КМУ №1778), а Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплати пенсії без застосування до її частини, що перевищує розмір десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок виплачуваної пенсії ОСОБА_1 із застосуванням до її частини, що перевищує розмір десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнтів, визначених постановою КМУ №1 та постановою КМУ №1778, а Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснювати її виплату у такому розмірі з 11 березня 2025 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мастюгін Євгеній Дмитрович, 26 липня 2026 року звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із такого.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Аналіз наведених норм у контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, визначених пунктами 1- 4 цієї частини.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення цих норм у взаємозв`язку дає підстави для висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду судових рішень у справах незначної складності лише з юридичними фактами, вичерпний перелік яких наведено у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства належить забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічні положення закріплені у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також у частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справи в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», покликаного насамперед забезпечувати сталість та єдність судової практики.
Проаналізувавши мотиви та доводи поданої касаційної скарги, Суд зауважує, що скаржником не наведено жодних підстав, передбачених імперативними приписами частин четвертої і п`ятої статті 328 КАС України для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги та здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
Саме лише загальне посилання на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, викладення незгоди з їхніми висновками, цитування нормативно-правових актів і переказ фактичних обставин справи без чіткого зв`язку з конкретними пунктами частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатися належним виконанням вимог процесуального закону.
Відсутність у тексті скарги чіткого зазначення конкретних пунктів частин четвертої і п`ятої статті 328 КАС України та належної аргументації щодо них позбавляє Суд процесуальної можливості перевірити доводи скаржника, оскільки Верховний Суд не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження замість учасника справи та доповнювати касаційну скаргу обґрунтуванням, яке в ній відсутнє.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначав, що умови прийнятності касаційних скарг можуть бути суворішими, ніж для звичайних апеляцій, а застосування передбачених законом процесуальних обмежень є сумісним із правом на доступ до суду (рішення у справах «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95; «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року, заява №29731/96; «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95).
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачу призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому на спірні правовідносини не поширюються положення постанов КМУ №1, №1778, які регулюють інший порядок визначення розміру пенсійних виплат. Крім того, суди дійшли висновку про правомірність застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром, встановленого статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI (далі - Закон №3668-VI) та частиною третьою статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 24 червня 2020 року у справі №580/234/19, від 21 травня 2021 року у справі №347/2083/16, від 22 грудня 2022 року у справах №440/608/19 та №440/4371/18, від 26 грудня 2022 року у справі №280/5502/19, на які обґрунтовано послалися суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
При цьому скаржник у касаційній скарзі не навів жодних аргументів щодо неправильності застосування судами зазначених висновків Верховного Суду, не довів неподібності правовідносин або необхідності відступлення від відповідної правової позиції, а також не обґрунтував відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року є законними, обґрунтованими та ухваленими відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Станом на день постановлення цієї ухвали Верховний Суд від зазначених висновків не відступав, а колегія суддів також не вбачає підстав для ініціювання процедури відступлення від них.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, значна кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №440/1928/26 як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржник не навів у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 05 червня 2024 року у справі №300/6330/23, від 16 квітня 2025 року у справі №160/27875/24, від 07 липня 2025 року у справі №420/28340/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі №440/1928/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
Н.В. Шевцова