ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
06 серпня 2026 року Справа №160/13951/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
25.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити із військового обліку ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення до Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів на підтвердження поважності цих причин; уточненої позовної заяви, в якій уточнити зміст позовних вимог шляхом зазначення реквізитів (дати, номеру) оскаржуваних рішень суб`єктів владних повноважень - наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 , з якими фактично не погоджується позивач, та надати копію цієї уточненої позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі, позаяк ч. 1 ст. 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
На виконання вимог ухвали суду від 01.06.2026 року позивачем подано уточнену позовну заяву, в якій викладено позовні вимоги в оновленій редакції, а саме:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити із військового обліку ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення до Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ від 03.08.2025р. №13 командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Також на виконання вимог ухвали суду від 01.06.2026 року позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в якій позивач просить суд визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити пропущений строк посилаючись на наступне. Так, з 03.08.2025 року ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 року та відповідно до наказу №13 від 03.08.2025 року призначений на посаду бухгалтера 2 категорії групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 , де проходить військову службу по теперішній час. 11.03.2026 року позивач звернувся за правничою допомогою до адвоката і 26.03.2026 року до Військової частини НОМЕР_1 було направлено адвокатський запит №11-03/26 щодо надання засвідченого витягу із наказу командира про зарахування позивача до списків особового складу частини, однак, відповіді не отримано. 09.04.2026 року представником позивача повторно направлено відповідачу-2 адвокатський запит №06-04/26, на який відповідачем-2 надано відповідь №1018 від 06.05.2026 року, отриману 15.05.2026 року. Враховуючи проходження позивачем військової служби за мобілізацією, в особливий період та приймаючи до уваги те, що в країні діє воєнний стан, а також зважаючи на проходження позивачем лікування, ОСОБА_1 не мав змоги раніше звернутися з позовом до суду, оскільки він є військовослужбовцем і не мав можливості вільно в будь-який час залишати розпорядження військової частини та використовувати свій час на власний розсуд. Зазначене ускладнило позивачу звернення до суду із зазначеним позовом у визначений процесуальним законом строк і ця обставина, виникла об`єктивно, незалежно від волі позивача, оскільки останній виконував свій конституційний обов`язок та проходив лікування в медичних закладах. В період проходження військової служби позивач проходив лікування, що підтверджується: випискою №ЕА11469, випискою із медичної карти стаціонарного хворого №149, випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1467. З огляду на викладене у сукупності, позивач просить визнати причини пропуску строку для звернення до адміністративного суду поважними та поновити такий строк.
Вирішуючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суд повторно наголошує, що відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом приписів п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.
При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст. 122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі №620/1982/19 та від 04.12.2019 року у справі №815/2681/17, в яких зазначено, що під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення Кодексу адміністративного судочинства України, як норми спеціального процесуального закону, які визначають місячний строк звернення до суду.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 року у справі №380/2355/20.
Відтак вказане свідчить, що спірні правовідносини виникли з питань проходження позивачем військової служби, а тому строк звернення до адміністративного суду з даним позовом становить один місяць, який слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.
З долучених до позовної заяви та до уточненої позовної заяви матеріалів судом встановлено, що позивач був призваний на військову службу за мобілізацією в особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 у серпні 2025 року та з 03.08.2025 року проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , про що ним самостійно зазначено як в первинній, так і в уточненій позовній заяві.
Так, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №13 від 03.08.2025 року солдата запасу ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами), призначено на посаду бухгалтера 2 категорії групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини.
З 03 серпня 2025 року позивач зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення і вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою бухгалтера 2 категорії групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини за тарифним розрядом 7, посадовим окладом 3 000,00 гривень на місяць, ВОС 900053А, шпк «старший солдат».
Отже, з 03 серпня 2025 року та по теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за посадою бухгалтера 2 категорії групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини.
Беручи до уваги наведене та зважаючи на суть спірних правовідносин, суд зазначає, що про порушення своїх прав оскаржуваними діями та рішеннями відповідачів щодо взяття позивача на військовий облік, призов його на військову службу під час мобілізації, на особливий період та зарахування до особового складу Військової частини НОМЕР_1 , позивач міг та повинен був дізнатися ще у серпні 2025 року, зокрема, 03.08.2025 року, коли позивача було зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та коли він справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою бухгалтера 2 категорії групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, з 03 серпня 2025 року позивач був безпосередньо обізнаний про його призов на військову службу та про існування спірних наказів, оскільки саме з цієї дати він приступив до виконання обов`язків військової служби за посадою бухгалтера 2 категорії групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 , на якій безперервно проходить службу й по теперішній час, що свідчить про те, що позивач також знав й про фактичну реалізацію оскаржуваних наказів.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.05.2026 року у справі №400/2451/25.
Більш того, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до суду слідує, що позивач пов`язує неможливість звернення до суду саме з перебуванням на службі, що додатково свідчить про обізнаність його із фактами реалізації спірних наказів.
Таким чином, останній день строку звернення до суду з цими позовними вимогами - 03.09.2025 року.
Однак, позивач, діючи через представника, звернувся до суду лише 23.05.2026 року, що підтверджується наліпкою оператора поштового зв`язку ТОВ «НОВА ПОШТА» за штриховим кодовим ідентифікатором поштового відправлення №59001659773301, яка нанесена на пакувальний матеріал поштового відправлення, тобто зі значним пропуском строку визначеного частиною 5 статті 122 КАС України за період з 03.08.2025 року по 23.05.2026 року.
У заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на підтвердження поважності причин пропуску цього строку посилається на те, що він перебував на лікуванні, що підтверджується відповідними медичним документами.
Надаючи оцінку вказаним доводам, суд зазначає, що дійсно, наданими медичними документами підтверджено проходження ОСОБА_1 лікування за основним діагнозом: N18.3 - хронічна хвороба нирок, в умовах стаціонару у періоди з 29.08.2025 року по 08.09.2025 року, з 07.01.2026 року по 19.01.2026 року.
При цьому відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2823/67 позивач останній раз перебував на лікуванні у стаціонарі з 20.01.2026 року по 29.01.2026 року.
Отже, щодо наданих позивачем медичних документів за 2025 та 2026 роки суд зазначає, що цими документами підтверджується саме періодичне знаходження позивача у стаціонарі у закладах охорони здоров`я, проте доказів неможливості звернення до суду з цим позовними вимогами в інші місяці (вересень-грудень 2025 року, лютий-травень 2026 року) суду не надано.
Твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу, що ускладнювало процес звернення позивача до суду, не доводить неможливості вчасної реалізації права на судовий захист та не підтверджує існування реальних фактичних перешкод для звернення до суду, оскільки в цій справі від імені позивача діє адвокат, договір №05/03-11/26 з яким ОСОБА_1 уклав 11.03.2026 року.
При цьому, суд зауважує, що факт звернення позивача за правовою допомогою не змінює моменту, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання відповідної інформації, тощо. Більше того, позивач не був позбавлений права звернення за юридичною допомогою раніше.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2025 року у справі №380/6445/24.
Не є слушними посилання позивача на те, що позивачем та його представником вживалися заходи щодо збору належних та допустимих доказів протиправності оскаржуваних наказів, у тому числі й щодо безпосереднього отримання їх копій, як на підставу для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з огляду на те, що вказані обставини не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки не позбавляли позивача та його представника можливості подання до суду цього позову, у межах встановлених законом строків, із клопотанням про витребування судом оскаржуваних рішень (постанова Верховного Суду від 10.06.2026 року у справі №240/23206/24). Тим більше, що дії по збиранню таких доказів почали вживатися позивачем та його представником у цій справі вже поза межами строку звернення до суду, встановленого ст.122 КАС України.
Доводи позивача про те, що з моменту його мобілізації він увесь час перебував на військовій службі, що значно ускладнило його можливості щодо збору доказів та інших дій щодо звернення до суду з позовом, суд оцінює критично, адже сам факт мобілізації, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із перебуванням на службі, не може безумовно вважатися поважною причиною для поновлення цих строків.
Суд враховує сформований Верховним Судом правовий висновок у постанові від 29.11.2024 року у справі №120/359/24, згідно з яким проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби: 1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду; 2) виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори; 3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду; 4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку. 5) обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Суд повторно зазначає, що у поданій заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не наведено обставин, які б об`єктивно обмежували його у зверненні до суду з цією позовною за періоди, коли він НЕ перебував на лікуванні, тобто, вересень - грудень 2025 року та лютий - травень 2026 року, а проходив військову службу, перебуваючи на посаді бухгалтера 2 категорії групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини, що, з урахуванням категорії посади, яку обіймав позивач, саме по собі не може свідчити про перебування позивача у цей час у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що могло б обмежувати можливість своєчасного звернення до суду, водночас, позивачем не надано до заяви про поновлення строку звернення до суду доказів перебування у ці періоди у зоні бойових дій та виконання в такій зоні бойових завдань.
Також позивачем не надано суду доказів звернення до відповідачів чи до відповідних органів правопорядку із скаргами (рапортами, заявами тощо) щодо обмеження прав позивача, перешкоджання йому в реалізації прав, пов`язаних із мобілізацією та подальшим проходженням військової служби, що, у свою чергу, свідчило б про активні дії щодо захисту своїх прав.
Верховний Суд у постанові від 07.04.2025 року у справі №260/651/24 виснував, що посилання позивача на одну з причин неможливості звернення до суду, що він був мобілізований, не може бути визнано поважною причиною, оскільки не містить відомостей про те, що позивач виконував бойові завдання у зоні бойових дій та про те, що особисто не перебуває у зоні постійної дислокації, а знаходився у зоні бойових дій. Сам факт мобілізації, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із перебуванням на службі, не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення цих строків.
Суд наголошує, що сама по собі обставина перебування позивача у лавах Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Суд також зауважує, що виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави беззаперечно враховуються судом при оцінці підстав для поновлення строку, проте, наявність статусу військовослужбовця не є беззаперечною підставою для поновлення строку звернення до суду, а враховується у сукупності із встановленими судом обставинами неможливості звернення до суду та наданими на їх підтвердження доказами.
У розглядуваному випадку до суду не надано доказів та не доведено, що з моменту зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 позивач безперервно перебував у зонах безпосереднього ведення бойових дій, у віддалених, в тому числі небезпечних місцях (наказів командира, довідок про перебування на лінії бойового зіткнення, виконання спеціальних бойових завдань тощо), де відсутній доступ до засобів зв`язку чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду та могло б поза розумним сумнівом, вплинути на можливість своєчасно звернутися до суду із цим позовом за захистом порушеного права, або ж не мав можливості залишити територію військової частини, в якій проходить службу.
Таким чином, доводи, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, не можуть свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки не надано відповідних доказів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду, які б завадили звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку і позивачем це не спростовано, водночас, існування поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом з вересня 2025 року позивачем не доведено.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Водночас, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12.04.2023 року у справі №380/14933/22.
Так само, неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, з якими пов`язується виникнення у позивача права та підстав для судового захисту, тому не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Наведеній нормі кореспондують приписи ч. 6 ст. 161 КАС України, якою визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Водночас, ч. 1 ст. 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
У даному випадку позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду, а матеріали позовної заяви не містять доказів неможливості звернення позивача із цими позовними вимогами до суду у строк, передбачений Кодексом адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року в справі №521/21851/16-а).
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, що зумовили несвоєчасне звернення до суду із вказаними позовними вимогами, а тому не визнає поважними підстави для поновлення строку звернення до суду з даними позовними вимогами та відмовляє у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з такими позовними вимогами.
Відповідно до пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві та у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовну заяву ОСОБА_1 слід повернути позивачеві відповідно до пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 121-123, п. п. 1, 9 ч. 4 ст. 169, ст. 248 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
Роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала.
Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Турова