ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6914/26 Справа № 212/8233/25 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 212/8233/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Остапенко В.О.,
суддів: Акуленка В.В.,Бондар Я.М.
секретар судового засідання: Дяченко Д.П.
сторони
заявник: ОСОБА_1
заінтересована особа: Відділ № 10 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в особі Відділу № 10 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 березня 2026 року, -
ВСТАНОВИВ:
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, в обґрунтування якої зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривому Розі.
21 грудня 2004 року заявник поступив до Кіровоградського навчального центру, який закінчив 09 червня 2005 року і здобув професію електрозварника ручного зварювання, що підтверджується свідоцтвом про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації серії НОМЕР_1 від 10 червня 2005 року та додатком до свідоцтва № НОМЕР_2 від 10 червня 2005 року, які складено на ім`я ОСОБА_1 .
Також заявник зазначає, що 02 березня 1989 року Залізничним районним судом міста Львів було винесено вирок по справі № 1-83 відповідно до якого йому, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі (до 1992 року), про що свідчить вирок Залізничного районного суду міста Львів по справі №1-83 від 02 березня 1989 року.
Заявник вказує, що 01 липня 2025 року він звертався до відділу №10 у місті Кривому Розі B Головного управління Державної міграційної служби України Дніпропетровській області із заявою про видачу йому паспорта громадянина України, проведеною перевіркою його особу встановлено та повідомлено про правові підстави для оформлення паспорта громадянина України, але для цього необхідно надати рішення суду про встановлення факту постійного проживання на території України на момент набрання вироком суду законної сили.
Він не має паспорта громадянина України і не може скористатись своїми правами, які надаються громадянам України згідно чинного законодавства України, зокрема влаштуватись на роботу, отримувати пенсію, придбати або успадкувати майно, звертатись до медичних закладів, укласти шлюб, приймати участь у виборах, тощо.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 лютого 2026 року заяву задоволено частково та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 24 серпня 1991 року.
В апеляційній скарзі Головне управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували факт саме постійного, безперервного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, оскільки для оформлення паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до чинного законодавства, потрібно рішення суду про встанвлення факту постійного проживання на території України на момент набрання законної сили вироку суду. Оскаржуване рішення не може бути виконано.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області - Барабаш Л.В., в режимі відеоконференції, яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заявника ОСОБА_1 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника заінтересованої особи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Вироком Залізничного районного суду міста Львів від 02 березня 1989 року (справа №1-83/90) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 засуджено та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі (до 1992 року).
Відповідно до відповіді Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» від 09 серпня 2022 року № 9/3258, ОСОБА_1 з 05 квітня 1990 року відбував покарання в учтанові згідно вироку Залізничного районного суду міста Львів від 02 березня 1989 року, звільнений з уставнои 23 грудня 1992 року по відбутті терміну покарання.
Також заначено, що згідно архівної облікової картки ОСОБА_1 по національності українець, громадянство - СРСР.
Крім того, 09 червня 2005 року ОСОБА_1 закінчив Кіровоградський навчальний центр № 6 і здобув професію електрозварника ручного зварювання, що підтверджується свідоцтвом про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації серії НОМЕР_1 від 10 червня 2005 року та додатком до свідоцтва № НОМЕР_2 від 10 червня 2005 року.
У відповіді відділу № 10 у м. Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 02 липня 2025 року № 1227-2253/000234-25 на звернення ОСОБА_1 стосовно документування паспортом громадянина України, зазначено, що заявнику для встановлення належності до громадянства України необхідно надати судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд першої інстанції виходи з доведеності факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання, визначає ч.1 ст.316 згаданого кодексу.
Відповідно до ст.318 ЦПК України у заяві фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт.
Ст.29 Цивільного кодексу України визначено - місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» - місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання є житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є зокрема усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про громадянство України», особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти, мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31 березня 1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Листом Верховного суду України від 01 січня 2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що у порядку ч.2 ст.256 ЦПК України (ст.315 ЦК згідно змін від 15 грудня 2017 року) суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Для встановлення факту належності до громадянства України, відповідно до положень ст.256 ЦПК (ст.315 ЦПК згідно змін від15 грудня 2017 року) та залежно від підстав цього встановлення, предметом розгляду в суді можуть бути зокрема заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, який має юридичне значення. Належність набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватись із фактом постійного проживання на території України в певний час.
Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 24 лютого 2021 року у справі №522/20494/18 (провадження №61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі №523/14707/19 (провадження №61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі №756/16751/21 (провадження №61-5793св23).
На підтвердження заявлених вимог заявником суду першої інстанції було надано копію Вироку Залізничного районного суду міста Львів від 02 березня 1989 року (справа №1-83/90), відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засуджено та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі (до 1992 року).
Відповідь Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» від 09 серпня 2022 року № 9/3258, відповідно до якої ОСОБА_1 з 05 квітня 1990 року відбував покарання в учтанові згідно вироку Залізничного районного суду міста Львів від 02 березня 1989 року, звільнений з уставнои 23 грудня 1992 року по відбутті терміну покарання. У вказаній відповіда також заначено, що згідно архівної облікової картки ОСОБА_1 по національності українець, громадянство - СРСР.
Крім того, 09 червня 2005 року ОСОБА_1 надав докази того, що він закінчив Кіровоградський навчальний центр № 6 і здобув професію електрозварника ручного зварювання, що підтверджується свідоцтвом про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації серії НОМЕР_1 від 10 червня 2005 року та додатком до свідоцтва № НОМЕР_2 від 10 червня 2005 року.
Враховуючи надані заявником вищезазначені докази, та розглядаючи заперечення апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, врахувавши вищенаведені норми права, надавши належну правову оцінку доводом заявника та наданим ним доказам на підтвердження своїх вимог, зробив обґрунтований висновок про підтвердження заявником факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Доводи апеляційної скарги зазначеного вище не спростовують, вони зводяться до припущень і незгоди з висновками суду першої інстанції, при відсутності будь-яких підтверджень доводів на заперечення і докази заявника, як-то перетин останнім державного кордону за весь час з моменту його народження до моменту звернення до суду, наявність громадянства іншої держави, тому не можуть бути правовою підставою для скасування судового рішення.
Разом з тим, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги заінтересованої особи про те, що відповідно до чинного законодавства, для можливості надання особі паспорту громадянина України, потрібно рішення суду про встановлення факту постійного проживання особи на території України на момент набрання законної сили вироку.
Так, абзацом 3 пп.«а» п.7 розділу ІІ «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року (далі Порядок) передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України.
Тому колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину оскаржуваного рішення посиланням на те, що ОСОБА_1 постійно проживав на території України до набрання законної сили вироком Залізничного районного суду міста Львів від 02 березня 1989 року, який набрав законної сили 27 березня 1990 року.
В іншій частині рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 лютого 2026 року має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 лютого 2026 року- змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 27 лютого 2026 рокупосиланням на те, що ОСОБА_1 постійно проживав на території Українидо набрання законної сили вироком Залізничного районного суду міста Львів від 02 березня 1989 року, який набрав законної сили 27 березня 1990 року.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.
Головуючий:
Судді: