МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2026 р. № 400/8143/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,
про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене постановою від 16.04.2026 №14001-42842094-2026-1, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, оформлене Постановою № 14001-42842094-2026-1 від 16.04.2026 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги сім`ї у разі смерті потерпілого;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Ухвалою від 07.07.2026 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
В обґрунтування свої вимог позивач зазначила, що згідно вимог статей 3, 21, 27, 36 та 37 Сімейного кодексу України шлюб, укладений між позивачем та ОСОБА_2 28.04.2001 року, державна реєстрація якого засвідчується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , є підставою для виникнення між позивачем та ОСОБА_2 всіх без виключення прав та обов`язків подружжя, тобто прав та обов`язків членів сім`ї, як визначених статтею 36 Сімейного кодексу України правових наслідків шлюбу.
Факт спільного проживання сім`ї у складі позивача, її чоловіка, ОСОБА_2 , та доньки, підтверджується довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Темп-49».
Таким чином, посилання відповідача на статтю 3 Сімейного кодексу України, як на підставу для відмови в призначенні одноразової допомоги сім`ї у разі смерті потерпілого, є протиправним і порушує вимоги статті 33 Конституції України, статей 3, 21, 27, 36, 37, 56 Сімейного кодексу України, статті 29 Цивільного кодексу України, статей 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Відповідач надав відзив на позов, в якому в задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач вказав на те, що Довідка ОСББ «Темп-49» від 19.06.2026 року № 55 про те, що позивач мешкала разом з чоловіком ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 з 2007 року за адресою АДРЕСА_2 , не відноситься до документів, визначених пунктом 5.1 Порядку № 11, тому не може слугувати довідкою підтвердження факту спільного проживання.
Оскільки Позивач зареєстрована за іншою адресою ніж потерпілий ГУ ПФУ прийнято рішення, яке оформлено у вигляді постанови, про відмову у страхових виплатах у зв`язку не підтвердженням факту спільного проживання з потерпілим.
У відповіді на відзив позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
28.04.2001 року позивач та ОСОБА_2 уклали шлюб, який було зареєстровано Ленінським районним відділом реєстрації актів громадянського стану м. Миколаєва (запис за № 249 в книзі реєстрації актів про одруження), що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 . Реєстрація шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується також відміткою в паспорті позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 25.11.2025 року, лікарським свідоцтвом про смерть № 2921 від 25.11.2025 року з довідкою про причину смерті та Актом спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 23.11.2025 року о 12 год 20 хв. на Акціонерному товаристві «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (форма Н-1/П), який було складено 30.03.2026 року та затверджено виконуючим обов`язки начальника Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 01.04.2026 року.
13.04.2026 року позивач звернулась до ГУ ПФУ з заявою про отримання одноразової допомоги сім`ї в зв`язку зі смертю чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок нещасного випадку на виробництві.
За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ 16.04.2026 року прийнято постанову № 14001-42842094-2026-1 про відмову у призначенні одноразової допомоги сім`ї у разі смерті потерпілого.
Підстава відмови у призначенні допомоги: відсутність підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 .
Так, згідно постанови, розглянувши надані до заяви документи, ГУ ПФУ встановило, що згідно з актом розслідування нещасного випадку по формі Н-1/П від 30.03.2026 року б/н ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 згідно із копією паспорта НОМЕР_3 , виданого 20.07.2001 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Не погоджуючись із рішенням ГУ ПФУ, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105).
Згідно ч. 1 ст. 30 Закону № 1105, страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
У відповідності до п. 2 ч. 7 ст. 30 Закону № 1105 страхові виплати складаються із страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами (ч. 3 ст. 30 Закону № 1105).
Згідно положень ч. 5 ст. 36 Закону № 1105, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві, що підтверджується Актом спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 23.11.2025 року о 12 год 20 хв. на Акціонерному товаристві «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (форма Н-1/П), який було складено 30.03.2026 року та затверджено виконуючим обов`язки начальника Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 01.04.2026 року, члени його сім`ї мають право на одноразову грошову допомогу у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Відповідно до положень ст. 37 Закону № 1105, для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління заяву (у паперовій або електронній формі) про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява в електронній формі подається через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України.
За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник.
Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:
1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;
2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;
3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;
4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;
5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;
6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;
7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;
8) даних Єдиного реєстру боржників про виплату аліментів;
9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;
10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Згідно статті 38 Закону №1105-ХІV територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі поданої в електронній або паперовій формі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Статтею 39 Закону № 1105 установлено, що уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:
1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.
Отже, Законом № 1105 визначений виключний перелік випадків, за яких Уповноважений орган управління відмовляє у страховій виплаті.
Суд зазначає, що положеннями Закону № 1105 встановлено два різні види грошової виплати:
(1) одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
(2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зокрема, страхові виплати в разі смерті потерпілого визначає Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 року № 4-1 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1 Розділу I Порядку, цей Порядок визначає механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зокрема, страхові виплати в разі смерті потерпілого.
За правилами п. 1 Розділу II Порядку, заява про призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат (крім виплат, які призначаються страхувальником) подається потерпілим або особою, яка має право на страхові виплати у разі смерті потерпілого, особисто або через уповноваженого представника до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає страхову виплату) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Пунктом 2 Розділу II Порядку визначено, що заява разом з документами, необхідними для призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат подається:
для призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат за формою згідно з додатками 1, 2 до цього Порядку;
для компенсації витрат на проїзд потерпілого, який став особою з інвалідністю, до місця лікування та/або реабілітації і у зворотному напрямку та витрат на проїзд і житло особи, яка супроводжує потерпілого до місця лікування та/або реабілітації (якщо потерпілому визначено потребу в супроводі), за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку;
для відшкодування витрат на поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку.
Відповідно до пункту Розділу II Порядку, незалежно від виду страхової виплати, щодо якої звертається особа, під час подання заяви особа надає:
паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);
свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України) у разі призначення виплат на дитину;
документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті).
Особа може пред`явити копію документа, що засвідчує реєстрацію особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, у тому числі в електронній формі.
Інформація, що міститься в державних електронних інформаційних ресурсах, отримується шляхом електронної інформаційної взаємодії або направлення запитів до власників (розпорядників) зазначених відомостей.
Електронна інформаційна взаємодія здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.
Відповідно до п. 1 Розділу IX Порядку, у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання виплачуються такі страхові виплати: одноразова допомога сім`ї потерпілого; одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого; щомісячна страхова виплата особам, які втратили годувальника.
За приписами пункту 3 Розділу IX Порядку, для призначення страхових виплат у разі смерті потерпілого особи, які мають право на такі виплати, подають в електронній формі засобами Порталу Дія (за наявності технічної можливості) або вебпорталу Пенсійного фонду до органу, що призначає страхову виплату, заяву за формою відповідно до додатка 2 до цього Порядку. Заява може бути подана у формі паперового документа.
Особи, які мають право на виплати у разі смерті потерпілого, мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Органом, що призначає страхову виплату, до електронної справи про страхові виплати додаються:
акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України;
виписка з акта огляду МСЕК про встановлення причинного зв`язку з травмою або захворюванням, отриманим на виробництві (у разі наявності);
довідка про розмір середньої заробітної плати перед настанням страхового випадку;
надані заявником документи, що підтверджують смерть потерпілого, родинні стосунки та право на одержання утримання від потерпілого.
Відповідно до пункту 4 Розділу IX Порядку, розмір одноразової допомоги сім`ї потерпілого (далі - одноразова допомога сім`ї) дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
З огляду на вказане, суд доходить висновку, що законодавством чітко визначено механізм призначення, перерахування та проведення страхових виплат, та закріплено, що реєстрація місця проживання за однією адресою потерпілого, його дружини, а також його дітей є обов`язковою умовою для отримання такого виду страхової виплати як одноразова допомога на сім`ю потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві.
Водночас для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім`ї та/або особами, які мають право на відповідні виплати, достатньо підтвердити наявність родинних зв`язків з померлим потерпілим.
Судом встановлено, що позивач подала заяву про отримання одноразової допомоги на сім`ю як член сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, до якої додала усі необхідні документи з вказаного вище переліку.
Так, підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової допомоги сім`ї потерпілого відповідно до оскаржуваної постанови було те, що при розгляді поданих документів встановити факт спільного проживання однією сім`єю на день смерті неможливо.
Разом з тим, жодної з перелічених у ст. 39 Закону № 1105 підстав для відмови у страховій виплаті відповідач не вказав.
Суд, з огляду на наявність спору у цій справі, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно з ч. 6 ст. 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Отже, постійне місце проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації.
Для вирішення питання щодо наявності права на отримання страхових виплат ключовим є встановлення факту проживання потерпілого із заявником однією сім`єю.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. 3. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.06.1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
За правилами ч. 1 ст. 56 СК України, дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 року № 1871-IX (далі - Закон № 1871), громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
За правилами ч. 1 ст. 4 Закону № 1871, особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11.12.2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382).
Положеннями статті 3 Закону № 1382 також встановлено, що:
вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07.02.2022 року № 265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
Пунктом 4 цього Порядку визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою.
При цьому, мета та порядок реєстрації місця проживання визначаються положеннями Закону № 1871.
Статтею 3 Закону № 1871 визначено, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:
1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;
2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;
3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2). Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, суд робить висновок, що встановлений державою обов`язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами.
По суті доводів рішення відповідача про те, що місце реєстрації позивача та її померлого чоловіка не співпадають, що є підставою для відмови у призначенні родині страхової виплати, суд зазначає, що норми законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому відсутність реєстрації місця проживання позивача за зареєстрованим місцем проживання померлого члена сім`ї, а саме чоловіка ОСОБА_2 , який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, не може бути доказом того, що останні не проживали разом.
Факт спільного проживання сім`ї у складі позивача, її чоловіка, ОСОБА_2 , та доньки, ОСОБА_3 , 2002 року народження, в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (адреса реєстрації позивача), підтверджується довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Темп-49» від 19.06.2026 року.
З огляду на вищезазначене, враховуючи передбачену Конституцією України можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України та Закону № 1382 передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, в контексті правовідносин, що виникли у цій справі, суд наголошує, що зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті.
Як зазначалося вище, ст. 39 Закону № 1105 визначено вичерпний перелік обставин, за яких уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг.
Наявності таких обставин у спірних правовідносинах відповідачем не доведено, а тому позивачу безпідставно відмовлено у призначенні виплати.
Зазначене вище свідчить про те, що оскаржувана постанова про відмову у призначенні одноразової допомоги є протиправною та підлягає скасуванню.
З урахуванням наведеного, суд у цій справі дійшов висновку про задоволення позову у спосіб визнання протиправною постанови відповідача від 16.04.2026 року № 14001-42842094-2026-1 та її скасування, зобов`язання ГУПФУ призначити та виплатити позивачеві одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Такий спосіб захисту прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову допомогу у спірному випадку не стосується дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень, оскільки йдеться про єдиний можливий правовий механізм захисту прав позивача через констатацію факту протиправності постанови, підставам прийняття якої надано оцінку.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 14001-42842094-2026-1 від 16.04.2026 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги сім`ї у разі смерті потерпілого.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім`ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судові витрати у сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07.08.2026 року.
Суддя О.В. Малих