Дата документу 07.08.2026
Справа № 334/7618/26
Провадження № 2-з/334/33/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя Добрєв М.В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позову до суду,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з заявою про забезпечення позову до подачі позову до суду, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:
1. квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 67,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта 2923216146020, дата реєстрації 20.01.2026 року
2. нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 59 кв.м, реєстраційний номер об`єкта 1572129223101, дата реєстрації 08.06.2018 року.
3. нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 49 кв.м, реєстраційний номер об`єкта 142444223101, дата реєстрації 08.08.2013 року.
4. нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 48,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта 15807997, дата реєстрації 16.07.2012 року.
5. земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 , загальною площею 0,1 га, реєстраційний номер об`єкта 12859467231 01, дата реєстрації 30.12.2020 року.
6. житловий будинок за адресою АДРЕСА_4 , загальною площею 256,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 1285859123101, дата реєстрації 30.12.2020 року.
7. земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 , загальною площею 0,0703 га, реєстраційний номер об`єкта 1285854523101, дата реєстрації 28.04.2021 року.
8. квартиру за адресою АДРЕСА_5 , загальною площею 78 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 75299023101, дата реєстрації 07.08.2015 року.
В обґрунтування заяви посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 (далі - спадкодавець).
На момент смерті спадкодавець перебував у шлюбі з ОСОБА_3 .
Під час перебування у шлюбі спадкодавець разом з ОСОБА_3 набули у власність майно, яке згідно статті 60 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно за період перебування у шлюбі і до дати смерті спадкодавця (з 24.12.2003 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) спільною сумісною власністю її померлого батька у шлюбі є майно, власником якого зазначається ОСОБА_3 .
Заявниця та її сестра ОСОБА_4 також є спадкоємцями ОСОБА_2 , у зв`язку з чим ними було подано заяви про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кузнєцової Катерини Володимирівни, заяви зареєстровано та приєднані до спадкової справи №6 за 2026 рік.
На ім`я спадкодавця відсутні правовстановлюючі документи на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з цим спадкоємці не можуть оформити спадкові права через відсутність правовстановлюючих документів н.і спадкодавця.
З метою визнання спадкового майна за законом після померлого ОСОБА_2 заявник збирає документи та готує позовну заяву про визнання належності 1/2 частини майна за померлим у спільному майні подружжя, триває збір доказів, позов буде поданий у строк, передбачений статтею 152 ЦПК.
Враховуючи, що всі об`єкти нерухомості зареєстровані виключно за ОСОБА_3 , остання має можливість у будь-який момент здійснити їх відчуження без повідомлення спадкоємців. У разі переходу права власності до третіх осіб виконання майбутнього рішення суду буде істотно ускладненим, а щодо добросовісного набувача - може вимагати пред`явлення нових позовів, що не відповідає принципу ефективного судового захисту. Тому є потреба звернутися із заявою про забезпечення позову, до подання позовної заяви, шляхом накладення арешту на це майно.
Заявлений захід забезпечення позову є співмірним із майбутніми позови з вимогами, не позбавляє відповідача права користування майном, а лише тимчасово обмежує право його відчуження до вирішення спору по суті.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд доходить до таких висновків.
Відповідно до вимог чч.1, 2 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ст.152 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання, зупиненням продажу описаного майна, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.
В силу ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільно процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Пункт 6 вказаної Постанови містить роз`яснення про те, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 08 травня 2019 року у справі № 487/7097/18 та від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 726/822/21.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Про такі обставини повинні свідчити вчинення відповідачкою дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації. Існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.
Відтак, проаналізувавши матеріали та доводи заяви про забезпечення позову, суд виснує, що за твердженнями сторони позивача, відповідача буде вчиняти дії для унеможливлення виконання рішення суду.
Однак, окрім цих тверджень, до заяви про забезпечення позову не додано будь-яких підтверджуючих документів, які б свідчили про спроби відповідача відчужити або вчинити інші дії з спірним майном. Достовірних та достатніх доказів на підтвердження таких намірів позивачем надано не було, а твердження щодо можливого відчуження у майбутньому вказаного майна - є припущенням.
Враховуючи вищевикладені обставини, для застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту обґрунтованих підстав немає, а тому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідачів для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.
Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року в справі № 755/5333/20, провадження №6117180св20, вказав, що звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник повинен не лише навести, але й довести наявність підстав для вжиття заходів забезпечення цивільного позову, а також спроможну вірогідність саме таких обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 1290гс20) вказала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки позивачем не наведено достатніх підстав для застосування забезпечення позову шляхом арешту нерухомого майна, а також не надано належних і достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в подальшому виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 149153, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позову до суду - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя: Добрєв М. В.