справа № 362/6147/26
провадження № 2/362/5836/26
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
10.08.2026
Суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Попович О.В. перевірив матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Васильківської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини й
установив:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить розірвати шлюб між ним і відповідачкою, а також визначити місце проживання разом із батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Перевіривши матеріали позовної заяви, суд виходить з такого.
У силу частин першої, другої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:
1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 15 Постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі).
Однак, заявлені позивачем позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини є різними і зовсім не пов`язаними між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами, та не є основними та похідними позовними вимогами. Правильність вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу не залежить від правильності вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини й навпаки.
Крім того, нормами процесуального права передбачений різний порядок позовного провадження у справах за такими вимогами. Так, розгляд позовних вимог про визначення місця проживання дитини здійснюється в порядку загального позовного провадження, тоді як вимог про розірвання шлюбу - в порядку спрощеного позовного провадження.
До того ж суд звертає увагу позивача на те, що при розгляді спору про визначення місця проживання дитини обов`язковим є залучення служби у справах дітей та надання ним відповідного висновку, тобто збільшується обсяг учасників процесу, що ускладнює вирішення справи в цілому.
Отже, спільний розгляд, різних і взаємопов`язаних між собою позовних вимог може ускладнити вирішення справи. При цьому в справах про розірвання шлюбу передбачена можливість надання сторонам строку для примирення та зупинення у зв`язку із цим провадження у справі, що, своєю чергою, не передбачено при розгляді справ про визначення місця проживання дитини та, як наслідок, може призвести до безпідставного затягування розгляду інших, не пов`язаних між собою, позовних вимог (про визначення місця проживання дитини).
Таким чином, позивачем при зверненні до суду з даним позовом були порушені правила об`єднання позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Позивач з власної ініціативи об`єднав позовні вимоги без дотримання правил об`єднання позовних вимог.
Разом із тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Таким чином, саме звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду.
Враховуючи викладене, повернення позовної заяви відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України не є порушенням права на справедливий судовий захист і не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки позивач має право повторно звернутися до суду, усунувши допущені порушення процесуального законодавства шляхом подачі окремих позовів.
З огляду на викладене, позовну заяву належить повернути.
Керуючись статтею 185 ЦПК України, суддя
постановив:
повернути позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Суддя О.В. Попович