Справа № 369/11645/26
Провадження № 2-н/369/2171/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Лапченко О.М., перевіривши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини із ОСОБА_2 , -
встановила:
заявник звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 21.04.1989 року аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Розглянувши заяву про видачу судового наказу та додані до неї матеріали, суд приходить до такого висновку.
Згідно зі ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч.2 ст.167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог ст. 163 цього Кодексу.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23 грудня 2012 року, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Виходячи з того, що наказне провадження є безспірним, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер.
Відповідно до ч.1 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
Відповідно до ч.4 ст. 163 ЦПК України якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має зареєстровану офіційну електронну адресу, заявник у подальшому повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов`язані з розглядом його заяви виключно в електронній формі.
Оскільки заяву про видачу судового наказу подано через підсистему «Електронний суд», суд відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України застосовує за аналогією закону положення цього Кодексу, які регулюють порядок подання в електронній формі позовної заяви та документів, що додаються до неї.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 177 ЦПК України у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Отже, при поданні заяви про видачу судового наказу через підсистему «Електронний суд» заявник зобов`язаний надіслати копію заяви з додатком боржникові листом з описом та додати до поданої суду заяви доказ надсилання вказаних документів боржникові.
У даному випадку стягувач не надав суду доказів надсилання копії заяви про видачу судового наказу та доданих до неї документів боржникові листом з описом вкладення, що є обов`язковою вимогою при поданні заяви в електронній формі (абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України).
Через відсутність таких доказів суд не має підтвердження, що боржник був належним чином поінформований про подану заяву та додані до неї документи, що є порушенням вимог ст. 163 ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, суд приходить до висновку, що у видачі судового наказу слід відмовити.
Суд роз`яснює стягувачу, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 ч.1 ст. 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою вимогою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення недоліків.
Заява може бути подана до суду повторно із додатками у паперовому вигляді, до якої має бути додана її копія з доданими матеріалами для виконання судом вимог частини 2 ст. 169 ЦПК України після видачі судового наказу, або в електронній формі з доказами надсилання боржнику листом з описом вкладення копій поданих до суду документів.
На підставі викладеного та керуючись ст. 163-166, 177, 260 ЦПК України, -
постановила:
у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини із ОСОБА_2 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя - О.М. Лапченко