ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
"05" серпня 2026 р. Справа № 911/1280/26
за заявою боржника ОСОБА_1 , Київська область, м. Бориспіль (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
Суддя Лопатін А.В.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
До господарського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 із заявою від 30.04.2026 р. б/н (вх. № 321/26, 30.04.2026 р.) про відкриття справи про її неплатоспроможність.
Зазначену заяву, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 р., передано до розгляду судді Лопатіну А.В.
Ухвалою господарського суду від 04.05.2026 р. прийнято заяву боржника ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до розгляду, проведення підготовчого засідання суду та розгляд заяви арбітражного керуючого Деяка Ярослава Михайловича про участь у даній справі призначено на 20.05.2026 р.
Ухвалою господарського суду від 20.05.2026 р. проведення підготовчого засідання суду та розгляд заяви арбітражного керуючого Деяка Ярослава Михайловича про участь у даній справі відкладено на 01.07.2026 р.
16.06.2026 р. через канцелярію суду представником боржника подано додаткові письмові пояснення.
Ухвалою господарського суду від 01.07.2026 р. проведення підготовчого засідання суду та розгляд заяви арбітражного керуючого Деяка Ярослава Михайловича про участь у даній справі відкладено на 05.08.2026 р., викликано в судове засідання, яке відбудеться 05.08.2026 р., ОСОБА_1 з можливістю її участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, повторно попереджено заявника, що суд може залишити заяву без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 05.08.2026 р. представник заявниці підтримав заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у повному обсязі.
Водночас представником заявниці заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з метою забезпечення особистої участі боржника у судовому засіданні.
Розглянувши зазначене клопотання, суд не вбачає підстав для його задоволення. Як встановлено судом, заявниця була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання. Крім того, за її клопотанням судом було забезпечено можливість участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Проте заявник наданою їй процесуальною можливістю не скористалася та участі у судовому засіданні не взяла.
З огляду на викладене, враховуючи належне повідомлення заявниці про судове засідання та створення судом необхідних умов для реалізації нею права на участь у розгляді справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви без участі заявниці.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, дослідивши подані на її обґрунтування докази та надавши їм оцінку в сукупності, суд встановив таке.
Так, звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, боржник зазначає, що наявні передбачені пунктом 2 частини другої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства підстави для відкриття провадження, оскільки нею припинено погашення кредитного зобов`язання у розмірі більше п`ятдесяти відсотків місячних платежів упродовж більш як двох місяців.
На підтвердження зазначених обставин заявник посилається на те, що 22.11.2007 р. між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" було укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/4691, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у межах максимального ліміту заборгованості у розмірі 1 254 000,00 грн. зі сплатою 12,75 % річних та комісії за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0,99 % від суми максимального ліміту. Умовами договору передбачалося надання кредитних коштів окремими траншами протягом перших шести місяців з дати підписання договору, а їх погашення - щомісячними платежами до 10 числа кожного місяця відповідно до встановленого графіка. Кінцевий строк повернення усіх траншів кредиту визначено 21.11.2022 р.
З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 22.11.2007 р. між банком та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір № 02-10/3897, відповідно до якого остання передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому, 29.04.2010 р. між банком та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду № 2 до Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/4691, якою сторони змінили окремі умови кредитування. Зокрема, починаючи з 17.06.2008 р. розмір процентної ставки було встановлено на рівні 18 % річних, при цьому максимальний ліміт заборгованості залишився незмінним і становив 1 254 000,00 грн. Також сторони погодили новий графік погашення кредиту із збереженням кінцевого строку виконання зобов`язань - 21.11.2022 р.
Як зазначає заявник, у зв`язку з невиконанням кредитних зобов`язань банком неодноразово вживалися заходи щодо їх погашення. Так, 06.04.2019 р. банком на адресу ОСОБА_1 як іпотекодавця направлено повідомлення № 770 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, яким вимагалося погасити заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 306 374,00 грн. станом на 06.04.2019 р.
У подальшому банком також направлено повідомлення (вимогу про усунення порушень) № 70010 від 18.09.2020 р. про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, відповідно до якого розмір заборгованості за кредитним договором станом на 17.09.2020 р. становив 2 467 214,06 грн.
Крім того, відповідно до довідки банку станом на 24.11.2021 р., виданої основному позичальнику ОСОБА_2 , датою остаточного повернення кредиту визначено 21.11.2022 р., а загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 5 340 456,16 грн.
Також заявником наведено обставини щодо правонаступництва кредитора. Зокрема, відповідно до пункту 2 Статуту Акціонерного товариства "Сенс Банк", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2024 р. № 1010, АТ "Сенс Банк" є правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного товариства "Альфа-Банк", яке, у свою чергу, набуло всі права та обов`язки Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" у результаті його приєднання. Крім того, Статутом визначено безперервне правонаступництво зазначених банків, у тому числі внаслідок зміни їх найменувань та проведених реорганізацій. У зв`язку з цим заявник зазначає, що саме Акціонерне товариство "Сенс Банк" є належним кредитором за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/4691 від 22.11.2007 р.
За наведених обставин заявник вказує, що вона ( ОСОБА_1 ) припинила виконання кредитних зобов`язань та здійснення планових платежів у розмірі більше п`ятдесяти відсотків місячних платежів упродовж більш як двох місяців, а загальний розмір її непогашених грошових зобов`язань перед Акціонерним товариством "Сенс Банк", відповідно до довідки банку від 24.11.2021 р, становить 5 340 456,16 грн., що, на думку заявника, свідчить про наявність визначених Кодексом України з процедур банкрутства підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
В подальшому представником заявника подано додаткові письмові пояснення, в яких наведено правове обґрунтування заявлених вимог із посиланням на положення законодавства та практику Верховного Суду. Зокрема, представник заявника зазначав, що у заявниці наявне саме грошове зобов`язання перед кредитором, а не виключно майнова відповідальність як майнового поручителя, у зв`язку з чим, на його думку, існують передбачені Кодексом України з процедур банкрутства підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно зі статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою цього Кодексу.
Згідно зі статтею 115 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника.
Підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи визначені частиною другою статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема, якщо: 2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним із кредитних та інших зобов`язань упродовж двох місяців; 3) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 4) наявні ознаки загрози неплатоспроможності.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
Приписами частин другої та третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства визначено зміст заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та перелік документів, які мають бути додані до неї.
Системний аналіз статті 113, частин першої-третьої статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що про наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку мають свідчити достатні фактичні обставини, підтверджені належними та допустимими доказами, які засвідчують настання обставин, що характеризують неплатоспроможність фізичної особи.
Відповідно до частини першої статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з`ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом заяви.
Розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, суд з урахуванням положень частини третьої статті 13, статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства, а також з`ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених частиною другою статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2021 р. у справі № 909/1028/20.
За приписами частини третьої статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства суд за наслідками підготовчого засідання може вчинити одну із таких процесуальних дій: відкрити провадження у справі про неплатоспроможність у разі підтвердження однієї із підстав відкриття провадження, визначених частиною другою статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, та відповідності заяви вимогам статті 116 цього Кодексу, а за відсутності таких підстав - відмовити у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність з підстав, визначених частиною четвертою статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства.
Частиною четвертою статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що господарський суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність, якщо: 1) відсутні підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність; 2) боржник виконав зобов`язання перед кредитором (кредиторами) у повному обсязі до підготовчого засідання суду; 3) боржника притягнуто до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов`язані з неплатоспроможністю; 4) боржника визнано банкрутом протягом попередніх п`яти років.
Отже, на стадії підготовчого засідання господарський суд повинен надати оцінку відповідності заяви боржника вимогам статей 115 та 116 Кодексу України з процедур банкрутства, перевірити наявність визначених законом підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також встановити відсутність підстав для відмови у відкритті провадження, передбачених частиною четвертою статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2022 р. у справі № 922/1426/21.
Як убачається з матеріалів справи, 22.11.2007 р. між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" було укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/4691, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у межах максимального ліміту заборгованості у розмірі 1 254 000,00 грн. зі сплатою 12,75 % річних та комісії за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0,99 % від суми максимального ліміту. Умовами договору передбачалося надання кредитних коштів окремими траншами протягом перших шести місяців з дати підписання договору, а їх погашення - щомісячними платежами до 10 числа кожного місяця відповідно до встановленого графіка. Кінцевий строк повернення усіх траншів кредиту визначено 21.11.2022 р.
Отже, основне грошове зобов`язання за вказаним кредитним договором виникло саме у ОСОБА_2 як позичальника та боржника за основним зобов`язанням. Разом із тим, для забезпечення належного виконання цього зобов`язання було використано окремий спосіб забезпечення - іпотеку, учасником якої є заявниця ОСОБА_1 .
Зокрема, на забезпечення виконання грошових зобов`язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 22.11.2007 р. № 10-29/4691, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 , між ОСОБА_1 , яка є майновим поручителем, та банком укладено іпотечний договір № 02-10/3897 від 22.11.2007 р.
Відповідно до умов зазначеного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання позичальником усіх зобов`язань за основним зобов`язанням трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (пункт 1.1 договору).
Невід`ємною частиною предмета іпотеки вважаються всі наступні покращення та переобладнання предмета іпотеки, що будуть проведені за термін обслуговування боргу за основним зобов`язанням (пункт 1.1.2 договору).
Вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 1 792 750,00 грн. (пункт 1.2 договору).
Вартість предмета іпотеки, який зареєстрований за номером 43203, відповідно до довідки-характеристики № 1283027, виданої 10.10.2007 р. КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна", становить 101 841,72 грн. (пункт 1.3 договору).
Таким чином, із наведених умов договору вбачається, що квартира була передана заявницею в іпотеку не як самостійне джерело виникнення у неї грошового боргу перед банком, а саме як предмет забезпечення виконання основного зобов`язання ОСОБА_2 . Відповідно, для вирішення питання про наявність у заявниці грошового зобов`язання, яке може враховуватися при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, необхідно встановити не лише факт існування кредитної заборгованості позичальника, а й факт виникнення та обсяг відповідальності самої заявниці як майнового поручителя.
При цьому умови іпотечного договору прямо визначають порядок реалізації прав іпотекодержателя у разі невиконання основного зобов`язання.
Згідно розділу 4 договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Іпотекодавець в будь-який час до моменту реалізації предмета іпотеки мають право припинити звернення на нього стягнення шляхом повного виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на Предмет іпотеки, з метою забезпечення його належного господарського використання згідно з його цільовим призначенням, а також отримання доходів, Предмет іпотеки передається іпотекодержателю, або третій особі за погодженням між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Договором. Управління Предметом іпотеки відповідно до цього пункту може здійснюватись, зокрема, шляхом його передачі в найом (оренду), лізинг, інше платне користування тощо.
Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:
- на підставі рішення суду, або
- на підставі виконавчого напису нотаріуса, або
- шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", або
- шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", або
- шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".
У разі звернення стягнення на Предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація Предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
У разі звернення стягнення на Предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
При примусовій реалізації Предмета іпотеки через спеціалізовані організації, право вибору спеціалізованої організації належить Іпотекодержателю (пункти 4.1.-4.8 договору).
Таким чином, сам зміст іпотечного договору свідчить про те, що у разі невиконання позичальником основного зобов`язання реалізація прав кредитора щодо предмета іпотеки передбачає вчинення відповідних юридично значимих дій іпотекодержателем. Сам факт укладення іпотечного договору та наявності прострочення за основним кредитним договором не ототожнюється з фактом виникнення у майнового поручителя грошового зобов`язання на всю суму заборгованості позичальника.
Зазначене відповідає правовій природі іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання.
Так, відповідно до Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Аналогічне визначення міститься і у статті 575 Цивільного кодексу України, відповідно до якої іпотека є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Частиною четвертою статті 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" основне зобов`язання - це зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Безпосередньо Законом України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Отже, іпотека не може існувати самостійно без основного зобов`язання.
Суб`єктами іпотечних правовідносин Закон України "Про іпотеку" визначає іпотекодавця та іпотекодержателя.
Іпотекодержателем є кредитор за основним зобов`язанням.
Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.
При цьому відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України порука та застава є різними видами забезпечення виконання зобов`язань.
Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як порука, тоді як майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання - застави.
Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення виконання зобов`язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 Цивільного кодексу України та Законом України "Про іпотеку", до іпотечних правовідносин за участю майнового поручителя не підлягають застосуванню положення параграфа 3 глави 49 Цивільного кодексу України, що регулюють поруку.
Саме такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 16.10.2012 р. у справі № 3-43гс12, від 17.09.2014 р. у справі № 6-109цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 р. у справі № 161/6253/15-ц, а також постанові Верховного Суду від 03.11.2020 р. у справі № 906/46/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 р. у справі № 161/6253/15-ц також зазначила, що жодним із нормативних актів не передбачено солідарну відповідальність боржника за кредитним договором та іпотекодавця.
Отже, боржник за основним зобов`язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (стаття 541 Цивільного кодексу України).
Законом України "Про іпотеку" солідарної відповідальності боржника за основним зобов`язанням та майнового поручителя у разі порушення боржником зобов`язання не передбачено.
Крім того, частиною першою статті 11 Закону України "Про іпотеку" визначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Таким чином, обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку з чим збільшення такого обсягу відповідальності є неможливим.
Отже, іпотекодавець, який не є боржником за основним зобов`язанням, не несе грошових зобов`язань перед іпотекодержателем понад вартість предмета іпотеки, а його відповідальність обмежується виключно вартістю предмета іпотеки.
Зазначене узгоджується також із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.04.2020 р. у справі № 303/4448/15-ц, відповідно до яких у справі щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки предметом спору є різні самостійні договірні правовідносини: між кредитором і боржником - за кредитним договором та між кредитором і іпотекодавцем - за договором іпотеки.
Отже, правова природа відносин, що виникли між заявницею та кредитором, має принципове значення для вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 грошового зобов`язання у розумінні законодавства про неплатоспроможність. Саме наявність такого зобов`язання, а не лише наявність забезпечувального обтяження нерухомого майна, може бути юридичною підставою для застосування передбачених Кодексом України з процедур банкрутства процедур щодо фізичної особи.
Крім того, відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошове зобов`язання (борг) - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 918/631/19 зазначила, що за змістом статей 509, 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, яке передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, якому кореспондує право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку.
Саме з огляду на наведене суд вважає необхідним перевірити, чи виникло у заявниці як у майнового поручителя власне грошове зобов`язання перед кредитором, яке могло б бути підставою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відповідно до пункту 2 частини другої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Зокрема, Верховний Суд неодноразово зазначав, що для встановлення наявності підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, дослідженню підлягають підстави виникнення кожного грошового зобов`язання, його розмір, умови та строки виконання, дата останнього здійсненого платежу або дата виникнення прострочення, причини невиконання зобов`язань, а також відповідні докази щодо кожного кредитора, зазначеного боржником у конкретизованому списку кредиторів.
Таким чином, для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність недостатньо послатися на існування певних правовідносин із кредитором або на наявність забезпечення чужого зобов`язання. Заявниця повинна була надати суду можливість встановити конкретне власне грошове зобов`язання, його правову підставу, розмір, строк виконання, факт прострочення та обставини, за яких виник обов`язок заявниці щодо його виконання. При цьому такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Як убачається з матеріалів справи, заявниця зазначає, що є майновим поручителем за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 22.11.2007 № 10-29/4691, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 , на забезпечення виконання якого між заявницею та банком укладено іпотечний договір № 02-10/3897 від 22.11.2007 р.
Разом із тим, суд зазначає, що сама по собі участь особи у правовідносинах як майнового поручителя не свідчить про наявність у неї власного грошового зобов`язання перед кредитором у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства та не може автоматично свідчити про наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Як зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем виключно в межах вартості предмета іпотеки. При цьому законодавством не передбачено виникнення у майнового поручителя обов`язку зі сплати всієї суми заборгованості за основним зобов`язанням лише з підстави укладення договору іпотеки.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що заявницею не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували обсяг невиконаного основним боржником зобов`язання.
Так, матеріали справи не містять доказів погашення або часткового погашення ОСОБА_2 кредитної заборгованості, відомостей про залишок основної суми боргу, розмір процентів, комісій, штрафних санкцій або інших складових заборгованості, а також документів, які б дозволили суду встановити фактичний розмір невиконаного основного зобов`язання станом на день звернення заявниці до суду.
При цьому заявницею зазначено про наявність заборгованості у сумі 5 340 456,16 грн., однак із поданих матеріалів неможливо встановити, із яких саме складових сформовано зазначену суму, зокрема який розмір основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій чи інших платежів включено до неї.
З огляду на те, що відповідальність майнового поручителя є обмеженою вартістю предмета іпотеки, встановлення фактичного розміру та структури основної заборгованості має істотне значення для визначення меж можливої відповідальності заявниці. Без встановлення таких обставин суд позбавлений можливості перевірити, чи існує у заявниці на день звернення до суду конкретне, визначене та прострочене грошове зобов`язання перед кредитором, а також який саме його розмір може бути врахований у процедурі неплатоспроможності.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов іпотечного договору вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін становить 1 792 750,00 грн., а тому навіть за наявності невиконаного основного зобов`язання відповідальність заявниці як майнового поручителя обмежується саме вартістю предмета іпотеки.
Таким чином, зазначена заявницею сума 5 340 456,16 грн. сама по собі не може бути прийнята судом як розмір її грошового зобов`язання, оскільки з матеріалів справи не вбачається правових та фактичних підстав для покладення на заявницю відповідальності за всю суму заборгованості позичальника. Більше того, відсутність розрахунку та документального підтвердження складових заборгованості не дає можливості встановити навіть той обсяг відповідальності, який потенційно міг би бути пов`язаний із предметом іпотеки.
Крім того, заявницею надано повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 06.04.2019 р. та від 18.09.2020 р.
Разом із тим, жодних доказів того, що зазначені повідомлення були реалізовані, звернення стягнення фактично відбулося, предмет іпотеки був реалізований чи переданий іпотекодержателю, а також доказів наслідків такого звернення стягнення матеріали справи не містять.
Отже, сам факт направлення повідомлень про можливість звернення стягнення не свідчить про виникнення у заявниці грошового обов`язку перед кредитором.
Більше того, відповідно до статей 589, 590 ЦК України та статті 33 Закону України "Про іпотеку" саме іпотекодержатель вправі реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Тобто законодавець пов`язує можливість задоволення вимог кредитора із вчиненням активних дій саме кредитором, а не майновим поручителем.
Наявність у кредитора права звернення стягнення на предмет іпотеки не означає автоматичного виникнення у майнового поручителя обов`язку зі сплати грошових коштів.
При цьому суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що іпотекодержателем реалізовано право на звернення стягнення на предмет іпотеки або що після реалізації предмета іпотеки виникла будь-яка непогашена частина вимог, яка могла б бути покладена на заявницю.
Отже, надані заявницею повідомлення від 06.04.2019 р. та від 18.09.2020 р. можуть свідчити лише про вчинення іпотекодержателем певних дій у межах забезпечувальних правовідносин, однак самі по собі не підтверджують ані реалізації предмета іпотеки, ані припинення чи трансформації забезпеченого зобов`язання, ані виникнення у заявниці самостійного грошового обов`язку, який відповідав би критеріям грошового зобов`язання у розумінні Кодексу України з процедур банкрутства.
Судом також встановлено, що в Автоматизованій системі виконавчого провадження наявні відомості про виконавче провадження № 55616632 від 25.01.2018, стягувачем у якому є ПАТ "Укрсоцбанк", статус якого визначено як "завершено".
Разом із тим, матеріали справи не містять відомостей щодо підстав завершення зазначеного виконавчого провадження, результатів його виконання, а також доказів того, яким чином завершення такого виконавчого провадження вплинуло на обсяг можливих зобов`язань заявниці як майнового поручителя.
Зазначена обставина також має істотне значення для оцінки заяви, оскільки сам факт існування виконавчого провадження у минулому не дає змоги встановити його результат та правові наслідки для учасників відповідних правовідносин. За відсутності постанови про завершення виконавчого провадження, документів щодо фактично стягнутих сум, відомостей про реалізацію предмета іпотеки або інших матеріалів виконавчого провадження суд не має можливості встановити, чи залишалося невиконаним основне зобов`язання, у якому розмірі та чи породило це будь-який самостійний обов`язок заявниці як майнового поручителя.
Окрім цього, судом встановлено, що у пункті 13.2 поданого заявницею плану реструктуризації боргів зазначено кредитора ОСОБА_3 із сумою вимог 8 988 667,93 грн.
Водночас зазначена особа відсутня у конкретизованому списку кредиторів, не визначена у заяві як кредитор заявниці, а будь-які пояснення щодо підстав виникнення такого зобов`язання чи документи, які підтверджують існування відповідних правовідносин, до матеріалів справи не додано.
За таких обставин суд позбавлений можливості встановити правову природу зазначеного зобов`язання, перевірити його існування, розмір та врахувати його при вирішенні питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Вказана невідповідність між відомостями, наведеними у заяві та конкретизованому списку кредиторів, з одного боку, та відомостями, зазначеними у плані реструктуризації боргів, з іншого, додатково свідчить про неповноту поданих заявницею відомостей щодо складу та розміру її грошових зобов`язань. При цьому суд не може самостійно припускати наявність відповідного зобов`язання, визначати його правову підставу або встановлювати його розмір за відсутності належних доказів.
Також суд звертає увагу, що заявницею не надано доказів існування будь-яких власних кредитних договорів, договорів позики чи інших цивільно-правових договорів, за якими вона є безпосереднім боржником та на підставі яких у неї виникли б грошові зобов`язання перед банками, фінансовими установами або іншими кредиторами.
Відтак матеріали справи не містять доказів існування тих щомісячних платежів, про які йдеться у пункті 2 частини другої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, а також доказів припинення їх погашення протягом двох місяців у розмірі понад п`ятдесят відсотків за кожним із відповідних зобов`язань.
Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про те, що заявниця обґрунтовує наявність підстав для відкриття провадження виключно своїм статусом майнового поручителя, тоді як саме по собі перебування особи у такому статусі не свідчить про виникнення у неї грошового зобов`язання у розумінні Кодексу України з процедур банкрутства.
З огляду на наведене суд доходить висновку, що у цій справі необхідно розмежовувати два різні за своєю правовою природою правовідношення: по-перше, кредитне правовідношення між банком та ОСОБА_2 , у межах якого саме позичальник є боржником за основним грошовим зобов`язанням, та, по-друге, іпотечне правовідношення між банком та ОСОБА_1 , у межах якого остання виступає майновим поручителем та надала належне їй нерухоме майно в забезпечення виконання зобов`язання іншої особи.
Встановлення факту існування першого правовідношення саме по собі не свідчить про виникнення у заявниці другого за характером грошового зобов`язання, яке може бути безпосередньо покладене на неї та враховане як грошове зобов`язання у процедурі неплатоспроможності. Для такого висновку необхідним є встановлення конкретних юридичних фактів, які свідчили б про реалізацію іпотекодержателем прав щодо предмета іпотеки, визначення обсягу відповідальності майнового поручителя та виникнення у нього обов`язку сплатити кредитору певну грошову суму.
Однак таких обставин матеріалами справи не підтверджено.
Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на заявницю покладено обов`язок доведення обставин, на які вона посилається як на підставу для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, у тому числі факту існування у неї відповідних грошових зобов`язань, їх розміру, строку виконання та факту прострочення.
У даному випадку надані суду матеріали не дозволяють встановити ані конкретний розмір власного грошового зобов`язання заявниці перед кредитором, ані момент його виникнення, ані строк виконання, ані факт прострочення такого зобов`язання у розумінні пункту 2 частини другої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
При цьому суд не заперечує самого факту існування кредитного зобов`язання ОСОБА_2 та укладення заявницею іпотечного договору на його забезпечення. Однак для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність саме щодо ОСОБА_1 необхідним є встановлення наявності у неї власних грошових зобов`язань, які відповідають установленим Кодексом України з процедур банкрутства критеріям.
Сам по собі статус майнового поручителя, існування забезпеченого кредитного зобов`язання іншої особи, наявність права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, направлення повідомлень про звернення стягнення, а також наявність у минулому виконавчого провадження без встановлення його результатів не дають достатніх правових підстав для висновку про виникнення у заявниці простроченого грошового зобов`язання у відповідному розмірі.
Більше того, наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що заявницею фактично ототожнено основне зобов`язання позичальника із власною відповідальністю майнового поручителя, що суперечить правовій природі іпотеки та наведеним вище висновкам Верховного Суду щодо відсутності солідарної відповідальності боржника за основним зобов`язанням та майнового поручителя.
За таких обставин суд дійшов висновку, що подані заявницею матеріали не підтверджують належними та допустимими доказами наявності у ОСОБА_1 грошового зобов`язання перед кредитором у тому розумінні та обсязі, який необхідний для встановлення передбачених пунктом 2 частини другої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Відсутність доказів власного грошового зобов`язання заявниці, визначеного за підставою, розміром та строком виконання, унеможливлює також перевірку інших передбачених законом критеріїв неплатоспроможності, зокрема факту припинення боржником погашення кредиту чи здійснення інших планових платежів у визначеному законом розмірі протягом установленого строку.
Таким чином, за результатами дослідження матеріалів справи суд не встановив сукупності обставин, які б свідчили про наявність у заявниці саме тих грошових зобов`язань та тієї простроченої заборгованості, на які вона посилається як на підставу для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Отже, з урахуванням правової природи іпотеки, статусу заявниці як майнового поручителя, встановленого законом обмеження її відповідальності вартістю предмета іпотеки, відсутності доказів реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення, відсутності документально підтверджених відомостей щодо результатів виконавчого провадження, а також ненадання доказів існування інших власних грошових зобов`язань заявниці, суд дійшов висновку про недоведеність наявності підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відтак, за відсутності належних доказів існування у ОСОБА_1 простроченого грошового зобов`язання, яке відповідає вимогам Кодексу України з процедур банкрутства, правові підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність за поданою заявою відсутні.
Крім цього, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/5467/23 від 05.06.2025 р. з моменту подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до суду, в особи, яка звернулась із відповідною заявою, виникають додаткові процесуальні обов`язки, незважаючи на наявність представника; оскільки у процедурі неплатоспроможності правосуб`єктність боржника стає обмеженою, суд зобов`язаний встановити особу боржника щодо якого в подальшому будуть накладені певні передбачені КУзПБ обмеження. Особиста явка боржника у судове засідання для з`ясування його особи та наміру, що останній дійсно бажає застосування до нього передбачених законодавством обмежень у процедурі неплатоспроможності, є необхідною задля уникнення зловживання іншими особами виникнення у боржника обмеження правосуб`єктності, та дає змогу суду впевнитися, що саме ця особа бажає прийняти участь у справі про неплатоспроможність.
Так, пунктом 3 резолютивної частини ухвали господарського суду Київської області від 04.05.2026 р. у справі № 911/1280/26 викликано в судове засідання, яке відбудеться 20.05.2026 р., Бойчук Г.І., явку останньої визнано обов`язковою.
Пунктом 2 резолютивної частини ухвали господарського суду Київської області від 20.05.2026 р. у справі № 911/1280/26 викликано для участі у судовому засіданні заявника (боржника).
Пунктом 2 резолютивної частини ухвали господарського суду Київської області від 01.07.2026 р. у справі № 911/1280/26 також викликано для участі у судовому засіданні заявника (боржника) з можливістю її участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
01.07.2026 р. через систему "Електронний суд" від боржника надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою господарського суду від 10.07.2026 р. заяву боржника про проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; забезпечено участь боржника в судовому засіданні у справі № 911/1280/26, призначеному на 05.08.2026 р. о 10:00, в режимі відеоконференції відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Разом із тим, у судові засідання, призначені на 20.05.2026 р., 01.07.2026 р. та 05.08.2026 р., заявниця не з`явилася. У судовому засіданні 05.08.2026 р. вона також не взяла участі в режимі відеоконференції, проведення якої було забезпечено судом відповідно до її клопотання.
Таким чином, судом було забезпечено можливість особистої участі заявниці у розгляді справи, однак остання не скористалася наданою їй процесуальною можливістю та не надала додаткових пояснень чи доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
За сукупністю встановлених обставин, досліджених доказів та пояснень, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що заявницею не доведено існування власних грошових зобов`язань у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, а також не підтверджено належними та допустимими доказами наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Враховуючи наведене, керуючись пунктом 1 частини четвертої статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства, суд відмовляє у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
У зв`язку з відмовою у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність заява арбітражного керуючого Деяка Ярослава Михайловича про участь у справі про банкрутство боржника, а також інші заяви та клопотання, що є похідними від заяви про відкриття провадження у справі, не підлягають розгляду судом та залишаються без розгляду.
Керуючись ст.ст. 115, 119 Кодексу України з процедур банкрутства та ст.ст. 232, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 911/1280/26 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
2. Заяву арбітражного керуючого Деяка Ярослава Михайловича про участь у даній справі про неплатоспроможність залишити без розгляду.
3. Копію ухвали надіслати учасникам у справі.
Ухвала відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Дата підписання повного тексту ухвали 10.08.2026 р.
Суддя А.В. Лопатін