ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
10.08.2026 р. Справа № 914/2453/26
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., розглянувши матеріали
заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Карпатські мінеральні води»
до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет»
про видачу судового наказу про стягнення заборгованості в сумі 332 493,96 грн. з урахуванням ПДВ та судових витрат в розмірі 332,80 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Карпатські мінеральні води» звернулось з заявою про видачу судового наказу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» про стягнення заборгованості в сумі 332 493,96 грн. з урахуванням ПДВ та судових витрат в розмірі 332,80 грн.
Також, заявником подано заяву про усунення недоліків, поданої ним заяви про видачу судового наказу (вх.№21877/26).
Порядок та форма звернення до суду з заявою про видачу судового наказу визначені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема, розділом II «Наказне провадження».
Відповідно до частини 1 статті 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 150 ГПК України передбачено, що до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
За таких обставин, суд вважає за можливе до заяви про видачу судового наказу застосувати положення ст. 174 ГПК України, в частині положень щодо залишення заяви без руху.
Згідно вимог частини 1 статті 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, як встановлено, подана заява не відповідає вимогам ст.164 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок чого підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
За змістом ч.ч.2, 4 ст.91 вказаного нормативно правового акту, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Статтею 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Як визначено у ч.ч.1-4 ст.10 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.
В силу норм ч.ч.1-5 ст.1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови, як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України, як унітарної держави. Статус української мови, як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом.
Згідно з ч.7 ст.1 наведеного нормативно-правового акту статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов`язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.
За змістом ч.ч.1, 6 ст.13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
За приписами ст.14 вказаного закону у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови.
Відповідно до ст.79 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
За правилами п.7 глави 8 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом №296/5 від 22.02.2012 Міністерства юстиції України, у разі якщо документи, що посвідчуються, видаються або засвідчуються, викладені на двох і більше окремих аркушах, вони повинні бути з`єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз`єднання без порушення їх цілісності, із зазначенням кількості прошитих (прошнурованих), пронумерованих і скріплених аркушів, з проставленням підпису та печатки нотаріуса.
Отже, документи, які додані заявником до заяви та які складені іншою мовою ніж державна, мають бути надані з перекладом на українську мову, що посвідчується нотаріально та, у разі необхідності, прошиті.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, яка викладена у постанові від 12.03.2025р. у справі №910/20940/21 (910/19964/23), докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст.79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку.
Дослідивши додані до заяви документи, суд встановив, що договір поставки та додатки до нього (в тому числі, протокол розбіжностей) викладені іноземною мовою (російською) без надання перекладу на українську мову, посвідченого у встановленому порядку.
З огляду на наведене, суд виходить з того, що заявником не виконано належним чином вищевказані приписи господарського процесуального законодавства.
Оскільки заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам господарського процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог ч.1 ст. 174 ГПК України є підставою для залишення заяви без руху, надавши заявнику строк для усунення зазначених недоліків.
Згідно частини 3 статті 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 4 статті 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Керуючись ст.ст. 12, 147-148, 150, 156, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
1.Заяву про видачу судового наказу залишити без руху.
2.Встановити заявнику строк для усунення недоліків заяви 5 календарних днів з дня вручення копії ухвали про залишення заяви без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.