УХВАЛА
07 серпня 2026 року
м. Київ
cправа № 908/409/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. -головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелсіті" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2026 (колегія суддів: Парусніков Ю. Б., Верхогляд Т. А., Іванов О. Г.,)та рішення Господарського суду Запорізької області від 16.07.2025 (суддя Лєскіна І.Є. ) у справі
за позовом Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелсіті" про стягнення грошових коштів, -
ВСТАНОВИВ:
Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелсіті" (далі - ТОВ "Мелсіті") про стягнення 255 310,94 грн пені.
16.07.2025 Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2026, про задоволення позову.
22.07.2026 ТОВ "Мелсіті" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов у цій справі подано у 2025 році, предметом якого є стягнення 255 310,94 грн, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800 грн), а тому справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Разом із тим підпункти "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачають випадки за наявності яких рішення суду у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути оскаржено в касаційному порядку. При цьому, особа, яка подає касаційну скаргу повинна обґрунтувати та довести наявність такого випадку.
У поданій касаційній скарзі заявник посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в якості підстави для оскарження судових рішень у малозначній справі.
Заявник зазначає, що спір у справі стосується стягнення пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати (авансу) за договором, предметом якого є будівництво критично важливих оборонних (фортифікаційних) споруд для потреб Збройних Сил України безпосередньо у зоні активних бойових дій. Водночас, на думку скаржника, притягнення сумлінних виконавців оборонних замовлень до відповідальності у таких умовах формує вкрай негативний суспільний та економічний сигнал для всього ринку оборонного будівництва в Україні.
Скаржник також зазначає, що стягнення 255 310,94 грн у період воєнного стану призводить до істотного вилучення обігових коштів підприємства, що створює безпосередню загрозу зупинення виконання інших контрактів скаржника для забезпечення оборони держави та загрожує виплатам працівникам.
Скаржник вказує, що питання порядку та строків повернення невикористаного авансу сторони врегулювали безпосередньо у договорі, а пункт 19 Порядку державного капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1764 (далі - Порядок № 1764) визначає лише граничний строк використання попередньої оплати, однак не встановлює момент виникнення цивільно-правового обов`язку щодо її повернення та не передбачає автоматичного виникнення прострочення після спливу такого строку.
Разом із цим скаржник вказує про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання правильного застосування пункту 19 Порядку № 1764, у взаємозв`язку з умовами договору підряду, а саме: чи породжує сплив строку використання попередньої оплати автоматичне виникнення обов`язку з її повернення та прострочення виконання грошового зобов`язання, або ж момент виникнення такого обов`язку повинен визначатися з урахуванням погоджених сторонами умов договору.
Скаржник вказує, що вирішення зазначеного питання має принципове значення для забезпечення єдності судової практики, оскільки воно виникає при розгляді значної кількості спорів, пов`язаних із виконанням договорів будівельного підряду, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів.
Крім того, вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій уже розглянуто значну кількість спорів, які виникли з аналогічних правовідносин та стосуються однакового правового питання щодо застосування пункту 19 Порядку № 1764 та визначення моменту виникнення обов`язку з повернення попередньої оплати. Зокрема, йдеться про справи № 908/421/25, № 908/414/25, № 908/415/25, № 908/408/25, № 908/410/25, № 908/411/25, № 908/412/25, № 908/360/25, № 908/361/25, № 908/420/25, № 908/413/25 та № 908/615/25. Це свідчить, що спірне питання не є поодиноким, а має системний характер та потребує формування Верховним Судом єдиного правового підходу з метою забезпечення однакового застосування норм права судами.
Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Щодо посилання скаржника на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спір стосується стягнення пені за несвоєчасне повернення попередньої оплати (авансу) за договором підряду. Застосування нормативно-правового акту та умов договору щодо визначення строку використання попередньої оплати (авансу) на виконання умов договору є питанням оцінки доказів та факту, а не питання права, що має фундаментальне значення.
Водночас доводи скаржника про відсутністю сформованої практики щодо застосування пункту 19 Порядку № 1764 у взаємозв`язку з умовами договору підряду зводяться переважно до незгоди з тлумаченням умов договору та застосування пункту 19 Порядку № 1764, що є питанням правозастосування у конкретній справі, а не свідчить про системну невизначеність на нормативному рівні.
Таким чином, заявником не надано належних та фундаментальних обґрунтовувань, які б давали підстави для висновку про значущість цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики поза межами цього спору.
Щодо посилання скаржника на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Посилаючись на наявність виключення для оскарження судових рішень у даній справі, яке передбачене підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, заявник вважає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, оскільки вона стосується виконанням договорів будівельного підряду критично важливих оборонних (фортифікаційних) споруд для потреб Збройних Сил України безпосередньо у зоні активних бойових дій, формує негативний суспільний та економічний сигнал як для сумлінних виконавців оборонних замовлень так і для всього ринку оборонного будівництва в Україні, а наявність аналогічних спорів ілюструє масштабність правової проблеми.
Проте колегія суддів відхиляє ці аргументи з огляду на те, що існування інших спорів у судах за участю будівельних підрядників не перетворює спір про стягнення конкретної суми пені за договором на справу, що має "значний суспільний інтерес". Вжите законодавцем поняття "значний суспільний інтерес" передбачає серйозну зацікавленість, яка впливає на права та свободи широких верств суспільства, територіальних громад або розвиток громадянського суспільства в цілому. Спір же про стягнення пені, як міри відповідальності за договором підряду між районною державною адміністрацією і суб`єктом господарювання, навіть з урахуванням предмету договору (будівництво фортифікаційних споруд), має локальний характер і стосується майнового інтересу конкретної юридичної особи.
Що стосується доводів про виняткове значення справи для скаржника, то колегія суддів зазначає, що вилучення обігових коштів на підприємстві (для виплат працівникам та виконання інших контрактів) не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження. Скаржником не доведено, що стягнення спірної суми (яка є меншою за 100 розмірів прожиткового мінімуму) критично вплине на його господарську діяльність або призведе до незворотних наслідків, які неможливо виправити без втручання Верховного Суду.
Таким чином, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань того, що предмет даного спору виходить за межі інтересів сторін та потребує втручання суду касаційної інстанції через призму суспільного чи виняткового значення.
Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що не перевіряє викладені доводи скаржника по суті щодо прийнятих судами попередніх інстанцій судових рішень, адже скаржник, на переконання колегії суддів, не довів наявність виключних випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом розгляду Верховним Судом відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, чим покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Мелсіті" на судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі.
Керуючись статтями 234, 293, 304 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 908/409/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелсіті" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 16.07.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач