Справа № 138/1478/24
Провадження №:2/138/24/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.08.2026 м. Могилів-Подільський
Суддя Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області Київська Т.Б., розглянувшиклопотання представника позивача про поновлення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні суду знаходиться вказана вище цивільна справа.
Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30.07.2024 зупинене провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_2 у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведні на воєнний стан.
28.07.2026 до суду надійшла заява позивача про поновлення провадження у справі, оскільки постановою Верховного Суду від 30.06.2026 у справі №699/1569/25 сформовано новий правовий висновок щодо застосування норм п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України. На думку позивача даний спір пов`язаний із забезпеченням конституційного права дитини на належне утримання, а тому даний висновок є застосовним до даної цивільної справи.
Дослідивши зміст клопотання та матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Згідно п. 2 ч. 1 ст.253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 2 ч. 1 ст. 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Так, довідки в/ч НОМЕР_1 №493/ВП від 15.07.2024 відповідач перебував на військовій службі у вказаній військовій частині, у зв`язку з чим 29.07.2024 ним було подано клопотання про зупинення провадження у справі, яке ухвалою суду від 30.07.2024 було задоволено.
Також, відповідно до листа в/ч НОМЕР_1 №1645/1/3587 від 31.03.2025 відповідач 16.08.2024 вибув для подальшого проходження військової служби до в/ч НОМЕР_2 .
Крім того, в матеріалах справи, на момент розгляду даного клопотання відсутні відомості про те, що відповідач був демобілізований.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період діє в Україні з 24 лютого 2022 року, після оприлюднення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та неодноразово був продовжений.
З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).
Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).
Для тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.
Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.
За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.
Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.
Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.
Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця, як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.
Таким чином, якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя.
До вказаних вище висновків дійшла ВП ВС у своїй постанові від 12.11.2025 у справі 754/947/22.
В даному ж випадку, існують обставини для зупинення провадження у справі, оскільки відповідач проходить військову службу та висловив власну волю проти продовження провадження у справі.
Щодо правової позиції викладеної у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30.06.2026 у справі №699/1569/25, то суд вважає, що висновки викладені у вказаній постанові не є релевантними до предмета даного спору, оскільки спір у даній справі стосується утримання дружини (ст.84 СК України), а не забезпечення конституційного права дитини на належне матеріальне забезпечення (ст.181 СК України). На думку суду, право на отримання матеріальної допомоги дружиною та право дитини на належне утримання не є тотожними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зупинення провадження у даній цивільній справі не порушує конституційне право дитини на належне матеріальне забезпечення та враховуючи ту обставину, що відповідач перебуває у складі військового формування, що переведене на воєнний стан, а також те, що відповідно до п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України в суду є імперативний обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони у складі ЗСУ або інших військових формувань, що переведені на воєнний стан, а тому у задоволенні клопотання позивача слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.251, 253, 258, 260-261 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя: Т.Б.Київська