ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 483/933/26
Провадження № 2/483/849/2026
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року м. Очаків
Суддя Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області Шевиріна Т.Д., дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Куцурубської сільської об`єднаної територіальної громади про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, -
В С Т А Н О В И Л А :
30 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, предметом якого є: визнання права власності на земельну ділянку площею 0,33 га, за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати, ОСОБА_2 , склала заповіт на її ім`я та, не змінюючи його, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. З метою оформлення спадщини позивачка звернулася до нотаріуса, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, оформлених на ім`я спадкодавиці та, окрім того, державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім`я померлого чоловіка спадкодавиці - ОСОБА_3 , оформлено з порушенням норм земельного законодавства, що було чинним на момент видачі цього державного акта. Оскільки оформлення спадщини в нотаріальному порядку є неможливим, позивачка вимушена звернутися до суду.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилається на наявність рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року у справі № 483/1642/25 за її позовом до Куцурубської об`єднаної територіальної громади про визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом, яке набрало законної сили.
Як слідує зі змісту зазначеного судового рішення, предметом позову у справі №483/1642/25 були вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку; земельну ділянку площею 0,08 га з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства.
За результатами розгляду зазначеної справи позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Так, за позивачкою визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Водночас ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на зазначені земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Разом із тим право на звернення до суду реалізується в порядку та з дотриманням вимог, визначених процесуальним законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Зазначена процесуальна норма спрямована, зокрема, на недопущення повторного розгляду судами вже вирішеного спору між тими самими учасниками щодо того самого предмета та з тих самих підстав, а також на забезпечення принципу правової визначеності та стабільності судового рішення, яке набрало законної сили.
За змістом наведеної норми необхідними умовами для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є одночасна наявність таких обставин: існування судового рішення, яке набрало законної сили; тотожність сторін у справах; тотожність предмета спору; тотожність підстав позову.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 520/18820/19, відповідно до якого критеріями застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є наявність тотожності спірних правовідносин та судового рішення у тотожній справі, яке набрало законної сили. При цьому питання тотожності спірних правовідносин підлягає оцінці після набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
Верховний Суд також неодноразово виходив із того, що позови є тотожними у разі одночасного збігу сторін, предмета та підстав позову. Нетотожність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість відмови у відкритті провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України. Такий підхід, зокрема, наведений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 756/3310/24.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначила, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить суд ухвалити рішення та яка опосередковується відповідним способом захисту права або інтересу. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права чи охоронюваного законом інтересу.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Порівнюючи предмет позову у справі № 483/1642/25 та предмет позову, заявленого ОСОБА_1 у даному позові, суд дійшов висновку, що в частині вимоги про визнання права власності на земельні ділянки предмет спору є тотожним.
Так, у справі №483/1642/25 позивачка просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на земельні ділянки загальною площею 0,33 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, а 0,08 га - для ведення особистого підсобного господарства.
У даному позові від 30 липня 2026 року позивачка також просить визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,33 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства, в порядку спадкування за заповітом після смерті тієї самої особи - ОСОБА_2 ..
Отже, зміна способу опису спірного майна - зазначення його у новій позовній заяві як однієї земельної ділянки площею 0,33 га замість двох земельних ділянок площею 0,25 га та 0,08 га - сама по собі не змінює суті матеріально-правової вимоги.
Щодо підстав позову, то вони також є тотожними.
Так, в обох випадках виникнення права позивачки на спірне майно пов`язується з відкриттям спадщини після смерті ОСОБА_2 , наявністю заповіту від 13 лютого 2008 року, складеного спадкодавицею на ім`я позивачки, та неможливістю оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку через відсутність належних правовстановлюючих документів на земельні ділянки.
Таким чином, у новому позові фактично повторно перед судом порушується питання про набуття ОСОБА_1 права власності на те саме спадкове майно у виді земельних ділянок, яке вже було предметом розгляду суду та щодо якого рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 травня 2026 року у справі № 483/1642/25, яке набрало законної сили.
Отже, на час звернення ОСОБА_1 30 липня 2026 року до суду з даним позовом вже існувало судове рішення, яке набрало законної сили та яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
З урахуванням викладеного, а також того, що повторний судовий розгляд справи з метою отримання іншого її вирішення порушуватиме принцип юридичної визначеності, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 186, ст. 353 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И Л А :
Відмовити у відкрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Куцурубської сільської об`єднаної територіальної громади про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Сторони, яким ухвала суду не була вручена у день її складення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення їм цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: